Соціологія - Танчин I.3. - Макросоціологічні концепції особистості.

Макросоціологічні концепції особистості.

З погляду макросоціології, яку цікавить, насамперед, суспільство в цілому, а не його частини, і між групова взаємодія, а не міжособистісна — особистість є продуктом суспільства (культури, історії тощо) і формується вона в процесі соціалізації, тобто засвоєння культури (норм поведінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів розуміння). Образно висловився Жак Піже: "Звірята (тобто діти) у процесі соціалізації поступово перетворюються в людей".

Еміль Дюркгейм вважав, що суспільство виникає внаслідок взаємодії індивідів, але, як тільки воно виникло, воно починає жити за власними законами. І з цього моменту вже все життя індивідів визначається соціальною реальністю, впливати на яку вони не можуть або ж впливають дуже незначно, не змінюючи суті соціальних фактів.

Ральф Дарендорф, підкреслюючи, що особистість є продуктом розвитку культури, соціальних ролей, називає людину Ното socilogicus, виділяючи її типові підвиди:

Ното faber — у традиційному суспільстві "людина, яка працює" — селянин, ремісник, купець, воїн — людина, яка "несе ярмо" (тобто наділена важливою соціальною функцією);

Ното consumer — сучасний споживач, особистість сформована масовим суспільством;

Ното universalis — людина, здатна займатися різними видами діяльності;

Ното sovieticus — людина, яка залежить від держави.

Девід Рісмен (США) розробляв концепцію так званої одномірної людини. Під впливом пропаганди, засвоюючи певні стереотипи, які нав'язуються йому засобами масової інформації, людина формує спрощені схеми чорно-білого, одномірного бачення проблем. Сучасне суспільство робить людей примітивними особами зі спрощеним соціальним сприйняттям та інтерпретацією соціальних процесів.

Наприклад, можемо говорити про те, що в масовій свідомості мешканців України сьогодні сформувалися дві опозиційні тріади: з одного боку — реформатори, проєвропейськи налаштовані українофони; з іншого — прихильники старих економічних порядків, проросійськи налаштовані русофони. Реально ж кожна з частин обох тріад може бути піддана сумніву. Так, серед правих далеко не всі є прихильниками економічного лібералізму, багато з них залишаються прихильниками суспільного ідеалу українського націоналізму міжвоєнного періоду, щодо якого професор Ярослав Дашкевич зауважив, що соціально-економічна програма українських націоналістів була по суті соціалістичною. Разом із тим, серед русофонів є велика

кількість прихильників економічного лібералізму. Однак суспільною свідомістю усі частини "тріад" сприймаються як взаємопов'язані і взаємообумовлені.

На думку Девіда Рісмена, якщо у XIX ст. домінуючим типом особистості була особистість "орієнтована зсередини" , (зміст прагнень якої міг бути найрізноманітнішим, скажімо, прагнення розбагатіти чи релігійний аскетизм. Але у будь-якому випадку така особистість характеризується високою стійкістю життєвих цілей. У сучасному ж суспільстві, вважає Рісмен, переважає інший тип особистості — "орієнтований на інших"). Особистість цього типу не має стійких життєвих цілей та ідеалів, а прагне, насамперед, до "гармонії з іншими", намагаючись бути "таким як усі". Ця Люди на-конформіст настільки піддається зовнішньому впливу, що навіть не знає у чому ж полягає його власне "Я".

У межах структурного функціоналізму (Толкотт Парсонс, Роберт Мертон) формується рольова концепція особистості. Щодо особистості соціальні системи виступають узагальнено в різноманітних формах функціональних вимог. Ці функціональні вимоги продиктовані необхідністю пристосування соціальної системи до навколишнього середовища, організації міжособистісного спілкування, забезпечення соціального контролю, управління і зменшення напруження у стосунках між окремими членами соціальних спільнот. Ці вимоги оформлені у соціальні норми (закони, інструкції тощо). Порушення їх розглядається як девіантна поведінка, що неодмінно призводить до системних дисфункцій, які ведуть до системної дезінтеграції — "аномії".

Роберт Мертон виділив п'ять моделей соціальної адаптації особистості до вироблених у суспільстві культурних норм, залежно від того чи визнають ці особи панівні цінності і чи наслідують вони вироблені суспільством правила досягнення соціальних благ:

Конформізм — особистість поділяє цілі цієї культури і намагається досягти їх методами, які "приписує" певне суспільство.

Інновація — особистість визнає цілі суспільства, але намагається досягти їх незвичайними, невизнаними у суспільстві, а можливо, і не схвалюваними суспільством методами ("Ціль виправдовує засоби").

Ритуалізм — людина не визнає цінностей і норм суспільства, але все-таки дотримується "правил гри" і поводить себе відповідно до уявлень про допустимі засоби досягнення соціальних благ.

Ескейпізм — відхід від соціальної реальності; особистість заперечує і домінуючі цілі, і приписувані суспільством засоби їх досягнення; це визнання власної чужорідності у цьому суспільстві й неможливості протистояти стереотипам цього суспільства.

Бунт — активне протистояння, боротьба проти норм соціальної організації.