Соціологія - Танчин I.3. - Соціальна комунікація.

Чому ж діти, які виросли у тій самій сім'ї, так сильно відрізняються одне від одного, навіть якщо вони мали подібний груповий досвід, тобто на них впливали ті самі агенти соціалізації? Тому що у них не було повністю ідентичного групового досвіду, їх досвід у чомусь був подібний, а чимось і відрізнявся. Діти спілкуються з різними групами і навіть близнюки з однаковою спадковістю не можуть постійно зустрічатися з тими самими людьми, відчувати ті самі емоції. Варто також підкреслити, що картина індивідуального досвіду ускладнюється тим, що особистість не просто нагромаджує досвід, але засвоює його. Кожна людина по-своєму, відповідно до власного досвіду, інтерпретує ті події, які відбуваються з нею, її близькими і знайомими, вони (події) як цеглинки з яких кожна людина вибудовує свою власну споруду.

Соціальна комунікація.

Соціалізація людей відбувається у процесі соціальних комунікацій.

Комунікація — це процес, за допомогою якого люди передають один одному інформацію, ідеї, думки і душевні стани.

Вона допомагає людям координувати складну групову діяльність. Комунікація включає в себе вербальні і невербальні процеси, за допомогою яких людина надсилає і отримує послання.

Вербальна комунікація — це спілкування людей за допомогою мови. Мова дозволила людині, єдиному зі всіх біологічних видів, переступити межі біологічної еволюції, яка здійснюється лише завдяки генам, а культурна, соціальна — завдяки вербальній передачі інформації.

Невербальна комунікація.

Багато науковців, які вивчають проблеми людської комунікації сходяться на думці, що більшість інформації ми отримуємо невербальним шляхом, навіть не задумуючись над тим, як ми це робимо. Наприклад, Реймонд Бердуїстелл вважає, що лише 30—35 % соціального значення розмови чи взаємодії передається за допомогою слів. Решта — за допомогою "мови тіла", "парамови", розміщення, дотиків, одягу, прикрас, макіяжу тощо.

"Мова тіла" — жести і пози, які відіграють роль сигналів. На цю тему написані монографії, мета яких — допомогти зрозуміти сигнали, які ми транслюємо і сприймаємо неусвідомлено. Наприклад, руки, схрещені на грудях, свідчать про закритість людини, її небажання спілкуватися відверто тощо. Макіяж, одяг також дуже красномовно розповідають про людину.

"Парамова" (пара — префікс у давньогрецькій мові, який означає поряд, повз) — невербальні звукові сигнали, які оформлюють мову — тональність, звук, темп, паузи, зітхання тощо. Навіть мовчанням люди здатні висловити презирство, осуд, схвалення, повагу.

Розміщення. Те, як ми використовуємо соціальний простір, також є своєрідним повідомленням. Лідер, наприклад, завжди перебуває в центрі або на підвищенні і між ним і його оточенням існує незайнятий простір.

Використання тактильних елементів комунікації (дотики, поплескування) свідчить про взаємини, статус, ступінь дружби комунікантів. Тут існують серйозні міжкультурні відмінності. Наприклад, китайці і британці вважаються народами, які найменше схильні до такого способу комунікації, тому невміло використаний тактильний комунікативний акт щодо представника цих народів може бути сприйнятий навіть — як образа.

Визначення ситуації.

Поведінка людей у щоденному житті — прямий наслідок сприйняття ними того, що відбувається. Якщо ми хочемо досягти порозуміння з іншими людьми, то всі повинні надавати тим самим ситуаціям однакового значення. Тому культуру можна розглядати також як систему спільних узгоджених інтерпретацій ситуацій. І для соціалізації індивіда дуже важливим є інтерпретувати ситуації так само, як це роблять усі інші члени групи.

Однак далеко не завжди сприйняття людиною ситуації визначається тільки соціальними приписами, важливу роль у цьому процесі відіграють і особисті чинники. Існує так звана теорема Томаса: "Якщо люди визначають ситуації як реальні, ці ситуації будуть реальними за своїми наслідками". Американський соціолог Вільям Томас ілюстрував цю теорему таким прикладом: нью-йоркський параноїк-убивця переслідував перехожих тільки тому, що сприймав їх розмови між собою, як погрози на свою адресу.

Тобто люди реагують не тільки на об'єктивні характеристики ситуації, але й на значення, яке ці ситуації мають для них. І як тільки вони надали ситуації певне значення, їхня подальша поведінка визначається цими значеннями. Наприклад, уявіть собі таку ситуацію: про якийсь банк поширились плітки, що він на межі банкрутства. І хоча ці плітки не відповідали дійсності, але інвестори, які цього не знають, поспішають зняти гроші з банківських рахунків і банк справді розоряється.

Невербальна комунікація.
Визначення ситуації.
Етапи соціалізації.
Тема 3.2 ДЕВІАЦІЯ І СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ
3.2.1. Девіантна та делінквентна поведінка
Відносність девіації.
Порушення формальних суспільних норм називають делінквентною поведінкою.
Функції девіації.
3.2.2. Соціологічні теорії девіантної поведінки і злочинності
Біологічні і психологічні теорії.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru