Соціологія - Танчин I.3. - Конфліктологічна модель.

Еволюційна модель.

Більшість соціологічних теорій XIX ст. виходили з ідеї, що соціальна еволюція аналогічна еволюції біологічній. Так, Герберт Спенсер, наполягав на тому, що держава не повинна втручатися у суспільне життя, щоб не порушити вільного природного суспільного поступу. Він вважав "боротьбу за існування" і "виживання найбільш пристосованих" основними законами природи і прирівнював цю боротьбу до "вільної конкуренції": найбільш пристосовані індивіди і соціальні інститути виживуть, а непристосовані — з часом звикнуть.

Найбільш яскравим послідовником Спенсера в розробці теорії соціальних змін був американський соціолог Лестер Уорд. Він наповнив концепцію еволюціонізму гуманістичним змістом, вважаючи, що в основу теорії мають бути покладені принципи не "біології", а "психології", оскільки люди є не об'єктами, а суб'єктами соціальних змін. Тобто суспільне життя відрізняється від природних процесів тим, що воно регулюється волею людини. Таким чином, природний розвиток залежить від людської волі і розуму. Якщо для природи характерна стихійна (сліпа) еволюція — "генезис", то для суспільства — "телезис" (запланована, керована).

Більшість сучасних науковців дотримуються концепції, що еволюція не є однобічно спрямованою, а відбувається одночасно у багатьох напрямках. Вони також визнають, що зміни не обов'язково передбачають прогрес. Сучасні американські соціологи Герхард і Джін Лєнскі вважають, що зміни в соціальній організації суспільства не завжди приносять людству більше щастя чи задоволення. На їхню думку, еволюція суспільства залежить, насамперед, від рівня розвитку технології і способу економічного виробництва, а не від загадкових законів природи і тому кожному суспільству властиві власні шляхи розвитку.

Циклічна модель.

Прихильники такого підходу вважають, що лінійного прогресу не існує, а натомість є цивілізаційні цикли, у межах яких повторюється історія. Протягом усієї історії людства існує певна кількість цивілізацій (Освальд Шпенглер у книзі "Занепад Європи" виділяє вісім цивілізацій, а Арнольд Тойнбі в праці "Осягнення історії" — 37).

Функціоналістська модель.

її найвідомішим представником є Толкотт Парсонс. Для цієї моделі центральним є поняття суспільства як системи взаємопов'язаних і взаємозалежних компонентів. Ця система прагне до рівноваги. Зміни відбуваються тоді, коли рівновага порушується: система змушена відновлювати рівновагу. Суспільства є консервативними і не сприймають зміни, які виводять їх із стану рівноваги.

Поштовх до соціальних змін виходить від матеріальної культури, нематеріальна культура змушена на них реагувати. Наприклад, винахід автомобіля привів до ряду соціальних змін: з'явилися нові галузі виробництва, автомобільні шляхи, нові форми архітектури, новий стиль життя, нові проблеми, одна з яких — забруднення навколишнього середовища.

Конфліктологічна модель.

Ортодоксальні марксисти вважають джерелом розвитку суспільства класову боротьбу експлуатованих проти експлуататорів. Результатом зіткнення антагоністичних класів є не компроміс, а цілком новий, народжений у боротьбі, суспільний лад.

Однак навіть деякі прихильники марксистської теорії вважають точку зору свого учителя про те, що вся історія людства є історією класової боротьби, надмірно спрощеною. Такі конфліктологи, як Льюїс Козер, Ральф Дарендорф переконані, що й інші типи конфліктів у суспільстві є не менш важливими, а іноді і важливішими за класові. Мова йде про конфлікти між націями, релігійними групами, різними культурними спільнотами.

Оригінальну концепцію, в межах конфліктологічної моделі, запропонував американський дослідник Семюел Хантінгтон. Вона отримала назву концепція "зіткнення цивілізацій". Хантінгтон вважає, що на цьому етапі історичного розвитку головні конфлікти виникатимуть не між соціальними класами чи економічними або політичними угрупуваннями, а між народами, які належать до різних цивілізацій. Головних цивілізацій, на думку Хантінгтона є сім або вісім: західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуська, слов'янсько-православна, латиноамериканська і, можливо, африканська.

Процеси економічного розвитку і пов'язаних з ним соціальних змін відривають людей від прадавніх джерел їхньої самобутності, а також послаблюють національну державність, як одну із її джерел. Тому відбувається процес десекуляризації — повернення до релігії, як головної ідеології, яка створює базис для збереження або відродження самобутності.

Культурні, в тому числі й релігійні, незгоди і розбіжності є найменш мінливими, тому вони не так легко піддаються компромісам і примиренню, як політичні чи економічні. Комуністи можуть стати демократами, багаті — бідними, чи навпаки, але азербайджанці не можуть стати вірменами, а серби — хорватами. Якщо в класових та ідеологічних конфліктах ключовим було питання "На чиєму ти боці?", і люди могли й справді обирали ту чи іншу сторону, то в конфліктах між цивілізаціями воно звучить "Хто ти такий?". І, як ми знаємо, від Боснії до Кавказу та Судану "неправильна" відповідь на це питання може означати кулю в чоло. Ще більше, ніж етнічність і культура, здатна загострити стосунки між людьми релігія. За словами Хантінгтона, людина може бути наполовину французом, наполовину арабом і навіть одночасно громадянином двох держав, але неможливо бути наполовину католиком., наполовину мусульманином.

Для України концепція американського вченого має особливий інтерес ще й тому, що згідно з нею, межа між західною і православною цивілізаціями проходить приблизно по ріці Збруч. Це не означає, що Україну неодмінно очікує внутрішній конфлікт, і навіть розпад. Дослідник не пророкує, а лише висуває наукові гіпотези про те, яким може бути наше майбутнє. Однак, якщо ці гіпотези виглядають правдоподібно, то потрібно взяти їх до уваги і діяти так, щоб не тільки не допустити негативних для себе наслідків, але й, наскільки це можливо, отримати якісь переваги шляхом найкращого пристосування до нових реалій.