Соціологія - Танчин I.3. - 5.2.5. Особистісна сприйнятливість соціальних рухів

У стабільному суспільстві із незначною соціальною напруженістю дуже рідко виникають соціальні рухи, а якщо й виникають, то рідко стають масовими. Але у нестабільному та дезорганізованому суспільстві багато людей відчувають несправедливість і незадоволення. Недовіра до державних інститутів і відсутність стійких цінностей породжують взаємну байдужість і недовіру, бажання активно виступати проти "чужих". Усе це служить прекрасним живильним середовищем для найрізноманітніших соціальних рухів. Разом з тим, існують індивіди, які більше за інших є сприйнятливими до різних соціальних рухів, націлені активніше змінювати навколишню дійсність. Розглянемо деякі чинники, які впливають на участь індивідів у соціальних рухах:

1. Мобільність. Дуже мобільні індивіди мають мало шансів для вкорінення в тій чи тій соціальній групі і для інтеграції у життя суспільства.

Розрив індивіда зі старим соціальним оточенням у результаті його соціальної мобільності і неможливість інтегруватися в нове — призводять до об'єднання таких людей у соціальних рухах. Вони вступають в ці рухи для самоствердження, самореа-лізацП', зміни умов існування у вигідний для себе бік. Дослідники, вивчаючи утопічні рухи у середньовічній Європі, виявили, що утопічні фантазії найсильнішими були серед колишніх селян, яких зігнали з їхньої землі, внаслідок чого ті стали міськими ремісниками, робітниками, безробітними або просто жебраками.

Маргінальність. Маргінальна особистість — це, свого роду, культурний гібрид, людина, яка живе і внутрішньо належить у своєму культурному житті і в традиціях до двох різних народів або соціальних груп. Це людина на грані двох культур і двох суспільств. Маргіналами можуть бути, наприклад, емігранти, діти від змішаних шлюбів, або ті особи, які швидко набули того чи іншого соціального статусу та ін. Маргінальність загалом призводить до появи відчуття розгубленості і тривоги, невпевненості. Таким особистостям краще за інших відомі почуття тривоги, соціального страху, бо вони відчувають себе чужими щодо соціальних зв'язків групи, її норм і цінностей.

Соціальна ізоляція. Особистості та групи, які є ізольованими від суспільства — сприйнятливіші до масових рухів, ніж ті групи та особистості, статуси, ролі і діяльність яких є інтегрованими в суспільство. Одними з найбільш сприйнятливих для соціальних рухів (особливо до насильницьких) є ті робітничі колективи, чия робота ставить їх в певні специфічні умови щодо більшості членів суспільства: шахтарі, моряки та ін.

Зміна соціального статусу. Втрата соціального статусу або загроза його втрати становить значно більше зло для індивіда, ніж перенесення в ту статусну групу, де його позиція буде маргінальною і непевною. Саме тому, внаслідок невдалої мобільності, він відчуває ненависть до інших груп і у нього частіше виникають установки на те, щоб вдатися до насильницьких дій.

б. Втрата сімейних зв'язків. Вивчення складу учасників соціальних рухів показує, що найактивніші їхні члени або не мають сімей, або усунуті від сімейного життя. Це найпомітніше в екстремістських і радикальних рухах.

6. Особиста невлаштованість. Ті, хто потерпів невдачу в реалізації своїх життєвих планів, хто не задоволений своєю роллю в групі або суспільстві, турбується за свій соціальний статус, свідомо чи не усвідомлено починають прагнути соціальних змін і є "необхідним матеріалом" для соціальних рухів. Американський дослідник соціальних рухів Едвін Гоффер навіть виділяє тимчасових і постійних "невдах". "Тимчасові невдахи" — це люди, які не знаходять свого місця в житті, але сподіваються його знайти (молодь, яка ще не визначилася із життєвим шляхом, демобілізовані солдати, люди, які тимчасово не працюють). "Постійні невдахи" — це ті люди, у яких можливості реалізації їхніх прагнень обмежені нестачею здібностей і талантів, а також нездоланними соціальними бар'єрами.