Соціологія - Танчин I.3. - 6.2.1. Вік і суспільство

6.2.1. Вік і суспільство

Вік є одним із базових критеріїв соціальної стратифікації в усіх суспільствах. Він має істотний вплив на людську поведінку і є важливою підставою певних соціальних очікувань щодо його носія.

Вікова соціологія — це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає закономірності й особливості соціального розвитку та діяльності людини в різних вікових спільнотах, у процесі ц розвитку як особистості. Вона вивчає загальні особливості та характеристики психології, менталітету, поведінки та діяльності, властиві представникам певної вікової групи, обумовлені як біологічними та фізіологічними чинниками, так і соціальними.

Оскільки перехід від однієї вікової групи до іншої пов'язаний з серйозними змінами в системі міжособистісних та групових взаємодій, з новими нормами та умовами життя, зі зміною систем цінностей, соціальних відносин та форм діяльності — це може породжувати відчуття дискомфорту та конфлікти особистості з навколишнім соціальним середовищем, призводити до криз при переході від однієї до іншої вікової групи. Відомі складні проблеми при переході від дитинства до юності, проблеми, пов'язані із виходом людини на пенсію та ін.

Ерік Еріксон описує життя людини як послідовність етапів. Кожен етап ставить перед індивідом унікальне завдання, сконцентроване навколо певного кризового моменту у житті індивіда. Для того щоб розвиватися нормально, індивід повинен подолати цю кризу. Здійснюючи переходи з одного етапу на інший, індивід формується як особистість (табл. 6.і).

Хоча існує також думка, що у сучасному суспільстві життєвий цикл стає все гнучкішим і не пов'язується з віком занадто жорстко. Ми стаємо свідками того, що американський соціолог Вріджід Нойгартен визначила, як "суспільство, яке не залежить

Таблиця 6.1. Етапи життя людини (за Б. Еріксоном)

від віку", в якому не існує єдиної вікової норми для набуття певної соціальної ролі. Вона відзначає, що сьогодні вже не є рідкістю 28-річний мер, З6-річна бабуся, 50-річний пенсіонер чи 60-річний молодий батько.

У романі "Злочин і кара" Федір Достоєвський пише про 43-річ-ну матір Родіона Раскольникова, що вона зберегла "ясність духу, свіжість вражень і чесний, чистий пломінь серця до старості". Сто років згодом, 43-річного президента США Джона Кеннеді сучасники називали "вундеркіндом".

У сучасній науці вікова соціологія максимально зосереджується на проблемах пов'язаних із соціологією молоді (ювенологією) і соціологією старості (геронтологією). Дослідження інших вікових категорій (зрілого, до пенсійного віку), як правило, відбувається здебільшого не так за віковими, як за професійно-виробничими, соціоструктурними та іншими ознаками.

Проблеми соціальної геронтології.

У традиційному суспільстві люди старшого віку, як правило, користувалися глибокою пошаною. До слів старійшин спільноти завжди дослухалися при вирішенні важливих питань. У патріархальних родинах авторитет як чоловіків, так і жінок із віком зростав.

В індустріальних суспільствах, навпаки, старші люди здебільшого втрачають авторитет як у родині, так і в більших соціальних групах. Це зумовлено такими чинниками:

по-перше, виходом на пенсію і раптовим припиненням соціальної активності, яка протягом довгих років становила сенс життя людини;

по-друге, вихід на пенсію часто спричиняє обмеження фінансової спроможності людини, і це при тому, що у людини старшого віку видатки мали б зростати, адже вона вимагає більшої опіки, дуже часто їй життєво необхідні ліки;

по-третє, старіння породжує проблему самотності. У сучасному суспільстві діти і батьки переважно живуть окремо, іноді далеко одні від одних, а з віком старші люди втрачають членів родини і близьких друзів, звужується коло їхніх знайомих.

Соціологічні дослідження показують, що, чим вищий рівень освіти і соціально-економічний клас пенсіонера, тим більше дезорганізується його особистість і життя після смерті чоловіка чи дружини. Але після того, як мине термін жалоби, у жінок з'являється більше можливостей організувати своє життя по-новому, ніж у чоловіків.