Соціологія - Танчин I.3. - 6.2.2. Нерівність у трактуванні вікових категорій

Вікова дискримінація ("ейджизм") ґрунтується на переконанні, що певні вікові категорії є гірші за інші. Від цього потерпають переважно старші люди. У сучасному суспільстві представників старшого покоління стало багато, більше, ніж у будь-яку попередню епоху, однак вони перебувають у маргінальній зоні суспільної уваги. їм, наприклад, важче влаштуватися на роботу, ніж молодим. Іноді вікова дискримінація є непомітною, але вона є присутньою в суспільстві, націлюючи його членів на те, що старість є не просто небажаною, а чимось майже непристойним. Наприклад, у всіх фільмах, рекламних роликах, інших видах реклами апелюють до молодих людей. Популярні люди намагаються виглядати молодими, навіть коли їм вже давно за п'ятдесят. У широкого загалу старість асоціюється зі слабкістю. Спостерігаємо своєрідний парадокс: усі хочуть дожити до глибокої старості, але при цьому ніхто не хоче бути старим.

Американський соціолог Норман Гудмен наводить підходи представників різних соціологічних напрямків щодо пояснення соціальної нерівності з огляду на вік.

Структурно-функціоналістський підхід наголошує на необхідності поступового відходу старших людей з відповідальних позицій у суспільстві. Оскільки всі люди смертні, то для суспільства корисніше, якщо процес заміщення осіб, які посідають відповідальні суспільні ролі, іншими, буде відбуватися організовано. Суспільство тоді справно і виважено функціонує, не піддаючись лихоманці.

Конфліктологічний підхід пропонує інакше розуміння. Ті, хто мають владу в суспільстві, а це переважно особи середнього віку, намагаються її утримати. Для цього вони пробують виключити з суспільного ринку праці осіб старших і дуже молодих. Старші люди є менш мобільні, а потреби їх вищі, ніж у молодих, тому, усуваючи їх з місць праці, особи середнього віку забезпечують собі домінуюче становище у суспільстві.

Відомий американський політолог Френсіс Фуку Яма у своїй найновішій книзі ("Наше після людське майбутнє") зазначає, що генна інженерія, клонування людських органів та інші досягнення біології призведуть до того, що розвинуті країни переповняться столітніми, але цілком дієздатними людьми, які притримуватимуться страшенно консервативних поглядів і не поступатимуться своїм високим місцем у соціальній ієрархії не тільки своїм дітям, але й онукам і правнукам.. І це стане в майбутньому одним із найголовніших джерел соціальних конфліктів.

А ось іронічний погляд щодо того, у якому віці належить виходити на пенсію, запропонований Сирілом Паркінсоном: "Вік вимушеної відставки варіюється від 55 до 75 років, причому вирішення однаково суб'єктивні і ненаукові. Кожну цифру, підкинуту нам звичаєм або випадковістю, можна захищати з однаковим успіхом. Там, де на пенсію звільняють у 65 років, поборники цієї системи завжди доведуть вам, і що розум і сила починають вичерпуватися в 62. Здавалось би, ось і відповідь, якщо би там, де на пенсію ідуть у 60, вам не повідомили, що люди втрачають діловий хист десь до 57 років...

Що робити вам самим, коли прийде пора відставки, установлена вами для ближніх? Очевидно, що наш випадок особливий. Ми не претендуємо на велику цінність, але так уже сталося, що нас цілком неможливо замінити. Як нам не шкода, доведеться зачекати декілька років, тільки заради суспільства.

6.2.3. Молодь у соціологічному контексті

Почнемо з парадоксу: до встановлення індустріального суспільства молоді не було. Звичайно, завжди існували особи 17— 30-річного віку, їх частка у суспільстві навіть була вищою, ніж сьогодні, адже народжуваність колись була вищою, а тривалість життя меншою. Але чи можна було трактувати їх як певну соціальну групу? Ні. Як тільки хлопець чи дівчина досягали статевої зрілості — їх одружували і вони з дитинства "стрибали" просто в доросле життя.

До XVII ст. у західноєвропейських мовах слова, які означали молодих людей чоловічої статі, служили для позначення молодого мужчини (приблизно до ЗО років), який веде незалежний спосіб життя. Спеціальних слів для позначення дітей і підлітків чоловічої статі у віці від 7 до і6 років не існувало. Слово "дитина" передавало швидше сімейні стосунки, ніж вікові особливості. Тільки з XVII ст. почала складатися нова концепція дитинства. Вона остаточно визріла вже в індустріальному суспільстві.

Сучасний "молодіжний вік" утворився на підставі двох зустрічних процесів, які відбувалися в індустріальних суспільствах: акселерації — прискореного статевого дозрівання, що знаменує собою пришвидшене закінчення дитинства — з одного боку, і безперервне відкладення терміну вступу в професійне життя, внаслідок збільшення періоду тривалості навчання — з другого.

Кого можемо вважати молоддю? Межі цієї суспільної групи визначити нелегко. Адже не існує об'єктивних показників, за якими можна було б відділити період молодості від дитячих років і від віку зрілості. У давнину перехід у категорію юнаків визначався ритуалом ініціацій, а дорослими ставали внаслідок звершення суспільно значимих дій, таких як: одруження, народження першої дитини, вбивство хижого звіра, першого ворога або завдання ворогові удару під час збройної сутички. Сьогодні ж найчастіше межі періоду молодості визначають за формальними ознаками: нижня — закінчення школи, отримання паспорта. Що ж до верхньої межі, то вона є ще більш умовною, наприклад, сьогодні державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 28 років (в окремих випадках для наукової молоді до 36 років). За радянських часів верхньою межею молодіжного віку вважали 28 років — верхню межу терміну перебування у лавах комсомолу; при бажанні можна вважати верхньою межею, скажімо, 35 років — вікову межу, до якої ще донедавна дозволялося вступати на стаціонарне відділення вищих навчальних закладів. Загалом, можемо сказати, що людина залишається у межах молодіжної вікової групи доти, доки відчуває себе приналежною до неї і провадить відповідний стиль життя.

Молодь — це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, що починається зі статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої межі і визначається як суспільними, так і індивідуальними рамками. Стан цієї суспільної групи може бути окреслений юс перехідний.

Молодь в усі часи була найдинамічнішою, наймобільнішою і найбільш схильною до новизни частиною суспільства.

Американський дослідник Імре Емері підрахував середній вік лідерів соціальних революцій. Виявилося, що середній вік протестантської реформації і американської революції становив 36 років, французької революції — 34 роки, модернізації Японії — 36 років, молодотурецької революції — 30 років, а революції в Росії — 42 роки. Вчений встановив, що вік революційних лідерів на 25—35років менший, ніж вік політичних лідерів періоду стабільності.

Український історик і політолог Іван Лисяк-Рудницький однією з головних причин поразки української революції 1917— 1921 рр. називає надмірну молодість її провідників: "Серед них багато мали тільки по двадцять кілька років! Навіть відносно старша група (покоління Петлюри й Винниченка) складалася з людей, що мали небагато — понад тридцятку. Грушевський, завдяки своїй сивій бороді та силою контрасту до молодиків, що його оточували, робив у Центральній Раді враження старого "січового діда". Але навіть цей "патріарх" мав ледве 51 рік (нар. 1866), отже як на державного мужа був у середньому віці. Це засилля молоді вносило в наші визвольні змагання ентузіязм та духа жертвенности, але разом з тим недосвідченість, студентський догматизм, перевагу темпераменту та сентиментів над розумною волею".

Висока соціальна активність молоді зумовлена її перехідним станом. У соціальному плані старші покоління мають стабільнішу, традиційну структуру діяльності, впорядкованіший спосіб життя. Це означає, що їх життєва програма є менш варіантною, для неї характерна обмеженість соціальних ролей, а звідси, відповідно, і жорсткіше залучення в соціальні інститути (професійні, сімейні, політичні та ін.). Доки домінантою суспільного розвитку є стабільність, проблем поколінь, пов'язаних з підвищеною активністю молоді, не існує. Доступ до соціально значимих ролей закономірно пов'язується з процесом дорослішання.

Але роль молоді змінюється в періоди соціальних потрясінь. Перехідність, маргінальність, відсутність глибокої життєвої вкоріненості молоді спонукає її до пошукової активності, часто до внутрішніх конфліктів між життєвими цінностями і стилем життя. У підсумку — схильність до афективного, незваженого сприйняття дійсності, сприйнятливість до екстремізму, радикалізму в думках і в поведінці. Дуже характерним для молоді є вибір об'єктів наслідування, які не вписуються у звичне культурне тло (молодіжна субкультура).

Взаємозв'язок між молодим віком і прагненням до соціально-політичних і культурних новацій був помічений віддавна. Характерно, що у деяких мовах, наприклад, в англійській, немає окремих термінів для понять "молодь", як суспільна категорія і "молодість", як певна життєва сила, джерело оновлення. Ці два поняття передає єдиний термін "уоиth".