Соціологія - Танчин I.3. - Теорія людських відносин.

Підставою для цієї концепції стали експерименти, проведені на початку 30-х рр. XX ст. у компанії "Вестерн Електрик" біля Чикаго і пов'язується вона, як правило, з іменем Елтона Мейо — за професією психолога-клініциста. Хоча цей дослідник не був ні керівником, ні навіть безпосереднім учасником цих так званих Хоторнських експериментів, він отримав загальне визнання як найбільш впливовий інтерпретатор отриманих результатів. Головна ідея теорії людських відносин полягає у тому, що зростання продуктивності праці може бути досягнете без суттєвого матеріально-технічного оновлення виробництва, а успіх трудової діяльності більшою мірою залежить від морально-психологічного клімату, який склався всередині трудового колективу, ніж від матеріально-речових умов.

На думку прихильників цієї концепції, працівники є загалом пасивними, вони перебувають у моральній залежності від керівників, завдання яких полягає у тому, щоб схилити робітників до співробітництва. Мейо вважав, що прагнення до співробітництва є природним станом робітників і менеджерів, яке в реальних обставинах обмежене неправильно побудованими взаєминами між ними. Завдання менеджера — так організувати внутрігрупову структуру, щоб задовольнити соціальні потреби виконавців у спілкуванні, виховати у них відданість фірмі і спрямувати їхні особисті пристрасті у продуктивне русло.

Опір управлінню. При аналізі трудових відносин з позиції менеджерів, наймані працівники часто виглядають лише як об'єкти впливу, гвинтики, від яких нічого не залежить. Проте, насправді, працівники виробляють свої власні способи контролю над трудовим процесом, які не завжди відповідають інтересам менеджерів. Серед способів опору менеджменту розрізняють колективні та індивідуальні санкції, активні та пасивні форми.

Серед активних форм колективних санкцій найпоширенішими є:

страйк — стихійна або організована колективна зупинка виробництва. Страйк є найпоширенішою формою колективних санкцій. Він може застосовуватися з найрізноманітніших приводів: економічних, політичних, для привернення уваги громадськості або державних органів до певних проблем. Хоча зазвичай страйк зумовлюється переплетенням цілого ряду різноманітних проблем. Скажімо, під час масової хвилі страйків в Україні наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. XX ст., економічні вимоги нерозривно поєднувалися з політичними;

саботаж (від фр. — дерев'яний черевик, гальмо) — спеціальний зрив роботи шляхом ухиляння від її виконання або шляхом спеціального поганого виконання цієї роботи, спеціального псування майна тощо;

— пікет — організована група людей, яка протестує у публічному місці, зазвичай перед спорудами, у яких розміщені органи влади чи офіси керівництва компаній.

Існують також пасивні форми колективного опору, найбільш відомою з яких є рестрикціонізм — колективне обмеження норм виробітку при формальному дотриманні всіх виробничих вимог. Воно досягається завдяки зниженню інтенсивності праці до рівня найменш продуктивних робітників, затягування перерв та створення "вимушених" простоїв. Рестрикціонізм ще інакше називають "італійським страйком".

Пасивні форми індивідуального опору — це форми, які не потребують особливої координації або попереднього планування. Існують доволі ефективні форми боротьби, за допомогою яких підлеглі намагаються тиснути на адміністрацію, але при цьому уникають прямого і відкритого зіткнення з керівництвом. До найпоширеніших можна віднести такі:

абсентеїзм, або невихід а різних причин на роботу;

використання частини робочого дня для "роботи для себе", в тому числі із використанням матеріалів та обладнання фірми;

дрібні крадіжки на роботі;

халатність, спеціально недбале ставлення до робочого обладнання;

невиконання наказів при видимій покірності керівництву;

обман керівництва;

гальмування нововведень;

перекладання відповідальності;

відмова навчати прийнятих на роботу нових працівників;

халтура, неякісне виконання роботи;

— приписки — завищення обсягу виконаних робіт шляхом
приписування тощо.

Ледарство, обман, халтура та інша поведінка подібного роду може бути, звичайно, зумовлена й особистісними рисами людей, але у тих випадках, коли ми говоримо про них як про пасивні форми опору керівництву, ми маємо на увазі, що вони свідомо застосовуються у відповідь на рішення керівництва, які працівники вважають несправедливими. Такі, наприклад, як збільшення норми виробітку, різке підвищення трудового ритму тощо. Як правило, ці реакції є захисними, а не наступальними. Американський дослідник Дтон Скотт назвав їх "зброєю слабких", зауваживши, що саме такого роду опір у тривалій перспективі виявляється найбільш ефективним.

Серед головних предметних областей, які утворюють дослідницьке поле економічної соціології необхідно виділити соціологію зайнятості. Кожен індивід повинен визначити своє місце щодо ринку праці: яку роботу виконувати, за яку оплату, і, зрештою, чи працювати взагалі.