Соціологія культури - Юрій М.Ф. - 4.2. Значеннєвий універсам

Інформаційна взаємодія є необхідною частиною будь-якої соціальної взаємодії. Попередній аналіз процесу об'єднання індивідуального і соціального рівнів дій людей шляхом типізації дозволив нам описати (правда, дуже схематично) процес породження культурних феноменів, що упорядковують і наповняють змістом дії людей. Взаємодія в повсякденному житті зобов'язана своєю появою та розвитком необхідності жити, і жити успішно для кожної людини, тому інформаційне спілкування в цьому світі найчастіше носить у більшій своїй частині функціональний, прагматичний характер. Інші світи не мають такого чітко позначеного кола необхідностей, тому наша увага до них звичайно ослаблена, пов'язана з дозвіллям і розвагами, якщо вони не є світами моєї професійної праці та побутової поведінки, і обмін інформацією носить швидше суто символічний характер, будучи пов'язаний із символічними об'єктами.

Відомо, шо комунікація є засобом зниження невизначеності в ситуації взаємодії. Зменшення невизначеності припускає побудову індивідом (групою) пророкувань до початку дії і пояснень після їхнього завершення з приводу "правильності" чи "неправильності" установок на дію і самий акт дії (контроль за дотриманням "правил гри"). Тому в комунікативному полі функціонують: комунікативні норми, тобто морально-етичні зобов'язання, що накладаються на людину (групу), ролі — набір функціонально обумовлених дій і поведінкових очікувань, комунікативні мережі, тобто набори перехресних міжіндивідуальних зв'язків, правила-норми, що носять інструментальний характер, і службовці для координації дій людей у певних ситуаціях.

Тут описаний механізм звичайної комунікації. Однак цього опису недостатньо для розуміння природи комунікативних зв'язків між світами людини. Такі зв'язки забезпечують внутрішню цілісність людини і чіткість контурів очікуваних від неї дій (передбачуваність поведінки і дій) в умовах взаємодій. Тому останнім часом культурологи стали користуватися старим терміном "універсум", що, як стверджував ще Г.В. Лейбніц, є "безліч усіх можливих світів", "єдність багато чого". Ця категорія позначає динамічність і тотальність зв'язків та відносин усіх реальностей суб'єкта, свідомість якого переміщається з однієї з них в іншу (реальності теоретичного мислення, сновидінь, естетичного чи релігійного характеру тощо). У духовному плані вони поєднуються в значеннєвий універсум. Як ілюстрацію до такого висновку, наведемо класифікацію "внутрішніх цінностей" за В. Леві.

Зрозуміло, що в зміст значеннєвого універсуму, що виражає тотальність, єдність життєвих світів людини, входять насамперед безумовні цінності і над-цінності. Зрозуміло також і те, що значеннєвий універсум є найважливішим утворенням в інформаційному полі суб'єктів, шо забезпечує їхнє взаєморозуміння і прийняття одне одного. У науковій літературі описуються різні теорії зв'язку суспільства як суб'єктивної реальності з елементами Всесвіту. Нижче дана схема цього зв'язку.

За цією схемою різнорідні світи згорнуті один в одному, як матрьошка в матрьошці, і те ж саме можна сказати про менталітет людини: менш універсальне породжується більш цілісним і універсальним. Історичний процес — це дроблення Буття і Менталітету на усе більш виявлені й об'єктивовані форми існування. Цілісність (буття, нескінченний суб'єкт, символ і свобода) розкривається в процесі існування роду, соціуму, природи і перетворюється в нескінченний об'єкт, свобода — у необхідність, символ — у дескриптор (знання, позбавлене моральної повинності). Це — небуття. Отже, небуття настає при дробленні цілісності Буття і перетворення нескінченного суб'єкта (під ним можна розуміти і Бога) у нескінченний об'єкт (повне уречевлення суб'єкта). Як бачимо, ця теорія вихідним початком усього сущого вважає активність Абсолюту (деміурга, Бога, творця або менталітету Людини як Абсолюту), подібно до того, як сучасна астрономія вважає початком Всесвіту Великий Вибух.

Зрозуміло, ця схема відходить від традиційних схем, заснованих на природничо-наукових даних про появу свідомості. Однак приваблює внутрішня логічність схеми, і в той же час зрозуміло, що для її прийняття серйозним аргументом при поясненні такої єдиної функціонально-онтологічної цілісності, як Всесвіт, необхідна неабияка частка віри у вірогідність того, що не спостерігається.