Соціологія культури - Юрій М.Ф. - 8.4. Марксизм і модернізм

Можна сказати, що дослідження соціальної структури взагалі і соціальної нерівності зокрема стали одним з результатів реалізації модерністського проекту Више відзначено, що Руссо обґрунтував існування соціальної нерівності Власне соціологічний характер вивчення нерівності знайшов відбиток у марксистському соціоструктурному аналізі капіталістичних суспільств. Соціологи-марксисти на основі ставлення до засобів виробництва (юридичне володіння власністю) виділяли два основних соціальних класи: буржуазію - володарів власності і пролетаріат — клас найманих робітників. Через своє об'єктивне становище в соціальній системі буржуазія експлуатує робітників. Суть соціалістичної революції полягає в ліквідації цієї нерівності, тобто в переході засобів виробництва в загальнонародну власність. Згодом, у комуністичному майбутньому, людство повинне прийти до ліквідації класових відмінностей взагалі і до утворення безкласового суспільства, в якому відмінності будуть мати хіба що лише демографічний характер. На основі соціологічного аналізу марксисти робили прямі висновки щодо засобів і методів ліквідації соціальної нерівності.

У світовій соціологічній літературі не припиняються суперечки про те, чи можна вважати основоположників марксизму ідеологами модернізму, провідниками і реалізаторами модерністського проекту. Наприклад, Хабермас вважає Маркса своєрідним антимодерністом-романтиком, Берман стверджує, що Маркс був "одним з перших і найбільших модерністів", а Велінг говорить, що він не був ні тим, ні іншим, а просто шукав способу звести болісні протиріччя сучасного йому життя до їх суспільної основи.

Знаменитий уривок з "Маніфесту комуністичної партії" Маркса і Енгельса звучить просто як маніфест модернізму, як преамбула до модерністського проекту, коли б останній знайшов формальне вираження: "Буржуазія не може існувати, не викликаючи постійно переворотів у знаряддях виробництва, не революціонізуючи, отже, виробничих відносин, а відповідно, і всієї сукупності суспільних відносин. Навпаки, першою умовою існування всіх колишніх промислових класів було збереження старого способу виробництва в незмінному вигляді. Невпинні перевороти у виробництві, безупинне потрясіння всіх суспільних відносин, вічні непевність і рух відрізняють буржуазну епоху від усіх інших. Усі застиглі, що покрилися іржею, відносини, разом із супровідними, століттями освяченими уявленнями і поглядами, руйнуються, усі виникаючі знову виявляються застарілими, перш ніж встигають окостеніти. Усе станове і застійне зникає, усе священне опоганюється, і люди приходять, нарешті, до необхідності глянути тверезими очима на своє життєве становище і свої взаємні відносини.

У цьому уривку мова йде саме проте, що мав на увазі більш ніж через піввіку Макс Вебер, говорячи про раціоналізацію і розчаклування світу, про міць капіталістичної модернізації, що переборює і ламає традиції.

Однак Маркс, аналізуючи досвід практичного розвитку капіталізму, прийшов до висновку, що людям не вдається глянути на світ тверезими очима. З погляду Маркса, світ не розчакловувався, а, навпаки, реальні відносини знаходили усе більш містифіковану форму. Маркс шукав .. таємницю в буржуазній політекоиомії викриваючи фетишизм товару і уявлення праці у формі предметності як основні механізми приховання істини міжлюдських відносин у процесі капіталі. стичного виробництва. У результаті він прийшов до формули, відповідно до якої трудящі повинні зруйнувати обмежуючий бар'єр капіталістичної акумуляції і взяти у свої руки управління процесом "обміну речовин із природою .

З наведеного вище переліку досягнень, дійсних чи лише рекламованих, у ході здійснення модерністського проекту видно, що кожне з них було і метою марксизму. У першу чергу, це стосується перетворень у соціальній сфері — подолання соціальної нерівності і досягнення рівності, а також засобів досягнення такого стану _ раціональної організації господарства і суспільного існування в цілому. Так що, можна сказати, Маркс був справжнім модерністом, сином епохи Просвітництва, хоча і блудним.

Радянські соціологи-марксисти постійно звинувачували своїх "немарксистських" колег у тому, шо вони, будучи апологетами буржуазного суспільства, прагнуть навіки законсервувати соціальні відмінності та соціальну нерівність. Але це не відповідало істині. Те, що в радянський час називалося буржуазною соціологією, так само, як і марксистська соціологія, навіть у тій її перекрученій формі, яку вона знайшла в Радянському Союзі, було лише частиною загального для європейської ідеології Нового часу руху до рівності, хоча шлях, яким йшли до рівності марксисти, був "іншим шляхом".