Важливою складовою управлінської діяльності є виявлення сукупності принципів, на яких повинен базуватися процес формування і розвитку управлінських рішень.
- • Принцип реальності: при формуванні рішення необхідно виходити з цілей, які можуть бути досягнуті, а також реально існуючих ресурсів і часу, що є реальним для формування і реалізації цього рішення.
Принцип збереження свободи вибору рішення або принцип неостаточних рішень. Свобода вибору рішення забезпечується тим, що в кожний наступний момент вироблення і ухвалення рішення кількість доступних рішень з кращих рішень, ухвалених в попередній момент і близьких до оптимального, повинна бути більше від одного.
Це дозволяє уникнути потреби в "аварійних" рішеннях при виникненні ситуації, яку не можна було передбачати в попередній момент, коли обиралося тільки одне оптимальне рішення.
Принцип своєчасності рішення, оскільки несвоєчасно ухвалене рішення може привести до втрат фінансових і матеріальних ресурсів, політичного банкрутства і таке інше.
Принцип реалізованості: рішення не повинно мати положення, які можуть призвести до зриву його виконання.
Принцип системності, який має найважливіше значення в умовах ринкових відносин, коли необхідно враховувати інтереси власників різних форм на системній основі.
Принцип регуляризації рішень — наявність норми, відносно якої визначається необхідний рівень досягнення мети у відповідності в ухваленим рішенням.
Таким чином, найприйнятнішою структурою процесу формування управлінського рішення можна вважати наступні етапи:
отримання, збір, обробка і аналіз інформації про стан внутрішнього і зовнішнього середовища;
визначення на цій основі цілі;
ухвалення загального рішення, направленого на досягнення мети;
послідовна конкретизація рішення у вигляді планування (програмування, проектування);
вироблення конкретних рішень на основі завдань в підлеглих організаціях, що беруть участь в досягненні мети.
Аналіз діяльності органів управління показує, що в процесі формування і реалізації рішень вхідна інформація генерується внутрішніми (звіти про стан, заявки на матеріальні засоби, фінансування) і зовнішніми (закони, укази, ухвали) джерелами.
На цьому етапі повинна здійснюватися оцінка ситуації, шо склалася, на основі принципу реальності. Необхідно вивчити і проаналізувати всі чинники і умови, пов'язані з поточним станом організації.
На основі результатів кількісного і якісного аналізу ситуації, що склалася, формується реальна ціль (другий етап), досяжна в існуючих умовах.
Для досягнення поставленої мети необхідно (на третьому етапі) визначити спосіб її досягнення на основі збереження принципу свободи вибору рішення.
3 розроблених варіантів досягнення мети (на четвертому етапі) необхідно вибрати один — самий кращий для ситуації, що склалася на момент формування цілі. Аналіз, оцінку і визначен- ня кращого рішення необхідно здійснювати на підставі принципів своєчасності, реалізованості і регуляризації, щоб забезпечити максимальний рівень досягнення мети при мінімальних витратах ресурсів (економічних, фінансових, людських і т.п.)
Реалізація принципу регуляризації, окрім обліку, наприклад, соціальних норм, дозволяє встановлювати нормативні показники, за якими буде визначатися рівень досягнення мети при виконанні рішення структурними складовими організації.
На п'ятому етапі ухвалене управлінське рішення конкретизується, як правило, шляхом планування. Планування виконання ухваленого загального рішення полягає в розробці послідовності і способів виконання структурними складовими організації поставлених завдань, порядку їхньої взаємодії між собою і органами управління в процесі виконання цих завдань.
Шостий етап — постановка органами управління завдань підлеглим підрозділам, які є структурними складовими організації.
Вироблення конкретних рішень, направлених на виконання поставлених завдань, в структурних підрозділах організації — сьомий етап.
Введення цього етапу процесу формування і реалізації рішень обумовлено необхідністю враховувати такий закон управління, як єдність і підпорядкованість критеріїв ефективності, що використовуються в процесі управління організацією.
Восьмим і дев'ятим етапами процесу формування і реалізації рішень є. відповідно, організація діяльності і керівництво діяльністю структурних складових організації по виконанню ними загального рішення.
Останнім етапом процесу формування і реалізації рішення є етап контролю, шо дозволяє на основі принципу регуляризації рішень забезпечити своєчасну реакцію органів управління на "роз- лагодженість", що виникла, і довести хід виконання управлінського рішення до планового.
Таким чином, запропонована структура процесу формування і реалізації управлінських рішень з урахуванням об'єктивних законів управління і базових принципів складається з десяти етапів, що дозволяє забезпечити розробку, ухвалення і реалізацію об'єктивного і якісного управлінського рішення.
Процес формування і реалізації рішень повинен враховувати соціальні норми нашого суспільства, а не тільки норми індивідуумів і фірм, які в якості норми, як правило, визначають прибуток, що вони можуть отримати, використовуючи суспільні ресурси і ресурси держави.
Процес управління складається з послідовності видів управлінської діяльності, що циклічно повторюються в часі. Вони отримали назву функцій управління, до яких відносяться планування, організація, мотивація і контроль.
Підсумком (кінцевим результатом) планування є затверджений план того або іншого терміну і змісту.
Організація передбачає пристосовування існуючої організаційної структури управління під нові цілі і завдання, що сформульовані в плані, раціоналізацію розподілу завдань, відповідальності і прав, рішення кадрових питань, тобто організаційне забезпечення виконання плану.
Мотивація направлена на стимулювання ефективної праці як керівників, так і співробітників організації. Тут використовується весь арсенал сучасних методів: економічних, соціально-психологічних, чинників корпоративної культури.
Таким чином забезпечується підтримка мотивації виконання планових завдань. По суті справи, функції організації і мотивації — це функції забезпечення виконання ухваленого плану.
Контроль направлений на оцінку рівня виконання планових завдань. Дані контролю, разом з інформацією про стан зовнішнього середовища, є необхідними для розробки плану на наступний плановий період.
Отже, функція контролю є заключною у даному циклі управління і в той же час дає інформацію для початку наступного циклу управління.
В кожну узагальнену функцію управління можна "вбудувати" ці ж чотири узагальнені функції управління для функції планування.
Це означає, що необхідно планувати, організовувати, мотивувати і контролювати планову діяльність, що можна сказати і про інші функції управління.
6.ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ
Які функції виконує економічна соціологія?
Які особливості та моделі економічної* поведінки?
Що вивчає соціологія політики?
У чому сутність громадянського суспільства? Які основні інститути громадянського суспільства?
Які основні рівні, типи та елементи політичної культури?
Що є предметом соціології освіти? Які функції виконує соціологія освіти?
Які методологічні підходи до дослідження освіти розроблені в соціології освіти?
Що являє собою сім'я як соціальний Інститут?