Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - 5.3. Історія розвитку соціології освіти

Думки різних дослідників стосовно того, яким колом питань повинна займатися соціологія освіти, не збігаються, а подекуди й суперечать одна одній. На наш погляд, найбільш обґрунтованим і виваженим є трактування предметної сфери даної галузі, представлене в американській "Енциклопедії соціології", де соціологія освіти визначається як науковий аналіз формального та неформального навчання в певному суспільстві. Підкреслюється, що, розглядаючи питання стосовно структури та соціетальної функції цього навчального процесу, необхідно досліджувати соціальну структуру даного суспільства, його інституції для навчання і різноманітні взаємозв'язки між людьми та інституціями, які залучені до процесу. Оскільки суспільства розглядаються як системи, а їхні формальні та неформальні інституції - як елементи цих систем, те, що відбувається в навчальних закладах, досліджується з метою зрозуміти механізми передачі культури (акультурації) та вкорінення належних атитюдів (соціалізації). Дослідні сфери соціології освіти включають співвідношення навчального процесу й відповідного соціального інституту, зв'язки між інститутом освіти й соціальною структурою і міжособові відносини в освітньому процесі, так само, як і зв'язки між, з одного боку, залученими до освітньої діяльності людьми, а з іншого — певними інститутами й соціальною структурою. Ключовими в подібних дослідженнях виступають соціологічні питання стосовно класової приналежності, статусу, бюрократії та влади [40, 96-97].

Розвиваючи це розуміння, український учений С. Войтович слушно зазначає, що в межах даної галузі соціологічної науки існують два взаємопов'язані підходи дослідження проблем освіти: внутрішньо- і зовнішньоінституційний. У ракурсі першого розглядаються соціальні аспекти діяльності працівників освіти, педагогічних та навчальних колективів, соціальна структура та функціонування установ системи освіти, проблеми управління, взаємини педагогів та учнів, закономірності соціалізації особи в навчальному процесі, соціальний статус і суспільна роль учителів і викладачів, їхній професійний статус. Другий підхід передбачає дослідження соціальних проблем взаємодії освіти та інших інституцій суспільства - виробництва, науки, культури, політики тощо, взаємозв'язку навчально-освітніх та інших суспільних процесів, впливу освіти на суспільні відносини, поведінку та свідомість індивідів і соціальних груп [1, 561-562].

5.3. Історія розвитку соціології освіти

Фундатором соціології освіти вважається один із основоположників сучасної соціології Е. Дюркгейм. Він усебічно обґрунтував можливість і необхідність соціологічного аналізу проблем навчання і виховання. Дюркгейм виходив із того, що формування людини є соціальним процесом і відбувається в рамках певної суспільної організації. Призначенням соціалізації індивіда він вважав пристосування людини до проживання у певному суспільстві, визнання його ціннісних орієнтацій, правових і моральних норм, адаптації до існуючого суспільного поділу праці, форм діяльності і функцій. Дюркгейм шукав фундаментальні й вічні механізми взаємодії освітньої і власне соціальної систем. На цьому шляху він упритул наблизився до постановки і розв'язання проблеми соціальних функцій освіти, хоч і не зумів повною мірою розкрити їх історично конкретний і плинний характер [2, 175].

Показовим є шлях, який пройшла соціологія освіти США — країни, де соціологія взагалі мала й має найблагополучніші в світі умови існування та розвитку. Тут протягом тривалого періоду предметна сфера соціології освіти фактично обмежувалася функціонуванням закладів, де процес навчання здійснюється за допомогою викладання. Виступаючи так би мовити соціологією навчання у вузькому сенсі, вона концентрувала увагу "на школі та класній кімнаті" й часто викладалася фахівцями з педагогіки — тобто людьми, які були зацікавлені більшою мірою питаннями технології навчального процесу, ніж соціології як академічної дисципліни. Американська освітня соціологія знаходилася під сильним впливом домінуючого погляду на місію шкільного навчання. Школи розглядались як основний культурний інструмент для підготовки добрих громадян, як агенти моральних змін у потенційно хаотичному світі. Прагматична спрямованість цього підходу підштовхувала соціологів до спроб допомагати викладачам у розв'язанні повсякденних навчальних проблем. Наприклад, цінності сумлінної праці, акуратності, пунктуальності й поваги до влади розглядались як необхідні орієнтири навчальних планів, і з метою підтримання порядку в класній кімнаті, з метою підготовки учнів для подальшої роботи. Результати часто були надто непрактичними для педагога-практика та надто ненауковими для соціолога-науковця.


Починаючи з другої половини 60-х pp. минулого століття соціологія освіти США орієнтується на "більш науковий" підхід, вона перетворилася на більш теоретичну дисципліну, що концентрує увагу на формальних і неформальних структурах та функціональних аспектах навчальних ситуацій. Вона використовує емпіричні дані стосовно різноманітних освітніх ситуацій для дослідження: їхньої соціальної структури та функціональних особливостей; цінностей і норм, що лежать у їхній основі; владних, статусних і класових зразків; організаційних і бюрократичних структур. Соціологи аналізують як відкрите, так і приховане навчання в межах формальних освітніх інституцій. Також важливим елементом предметної сфери соціології освіти США нині є неформальне навчання, що має місце в межах не шкіл, а інших інституцій (таких, як сім'я) і різних проявів культурного життя (таких, як функціонування засобів інформації та вулична культура). Крім того, соціологи почали застосовувати великомасштабні соціально-наукові огляди для дослідження зв'язків між соціальною стратифікацією та освітніми зразками. Підготовлений під керівництвом визначного американського соціолога Дж. Коулмана огляд "Рівність освітніх можливостей" (1966 р.) є першим прикладом подібної діяльності й символом розширення сфери соціальних та інтелектуальних інтересів соціології освіти взагалі [40, 97-98].

У розвиток соціології освіти України протягом 60-90-х pp. минулого століття помітний внесок зробили такі науковці, як В. Андрущенко, А. Андрющенко, В. Арбєніна, В. Астахова, В. Бакіров, І. Гавриленко, М Головатий, І. Ковальова, Б. Кравченко, В. Луговий, М. Лукашевич, В. Майборода, О. Навроцький, В. Оссовський, Н. Победа, І. Попова, Л. Сокурянська, Л. Сохань, І. Тарапов, І. Шеремет та ін. Особливо ми хотіли б відзначити вклад до цієї наукової галузі, здійснений Оленою Олександрівною Якубою - засновницею харківської школи соціології. Проте, на нашу думку, зараз вітчизняна соціологія освіти нагально потребує перевизначення своєї місії, докорінного перегляду методології, радикального оновлення підходів до аналізу освітньої сфери. А втім, це повною мірою стосується української соціології взагалі, всіх без винятку її ланок.

5.4. Освіта як соціальний інститут
5.5. Система освіти України
5.6. Сучасна ситуація в освітній сфері України
5.7. Шляхи розв'язання економічних проблем освіти
5.8. Вдосконалення механізмів управління освітою
РОЗДІЛ 6. СОЦІОЛОГІЯ МОРАЛІ
6.1. Мораль як об'єкт наукового аналізу
6.2. Історія та сучасний стан західної соціології моралі
6.3. Розвиток вітчизняної соціології моралі
РОЗДІЛ 7. СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru