Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - 5.4. Освіта як соціальний інститут

Американський учений Д. Н'юман слушно зазначає: у соціологічній теорії підкреслюється, що освіта, разом із сім'єю, політикою, економікою та релігією, належить до ключових соціальних інститутів сучасного суспільства. Виникнення соціального інституту освіти обґрунтовується таким чином. Нові члени суспільства повинні бути навченими тому, що означає бути членом цього суспільства та як виживати в ньому. У невеликих простих суспільствах головним інститутом, що відповідає за соціалізацію нових членів до даної культури, виступає сім'я. Однак у міру того, як суспільства стають складнішими, для сім'ї все важче навчати її членів усьому, що ті мають знати для функціонування в даному суспільстві. Відповідно складніші суспільства сучасного типу мають розвивати систему шкіл — початкову, середню, вишу, професійну, яка не лише створює й поширює знання та інформацію, але й готує індивідів для майбутньої кар'єри та навчає їх займати своє "місце" в суспільстві [44, 26].

Здійснюючи реінституціалізацію освіти на нових засадах, суспільство як соціальна спільнота в колишніх республіках Радянського Союзу, зокрема в Україні, нині стикається з дуже серйозною проблемою. Адже наші країни опинилися в ситуації, близькій до тої, що була свого часу притаманна Південній Італії, де нездатність капіталізму працювати проаналізував у вельми впливовій роботі Е. Банфілд [38]. Основна ідея його монографії полягала в тому, що певні категорії інститутів руйнують капіталістичні організації, та що вони відіграють руйнівну роль через неспроможність забезпечити повноцінне надання так званих "суспільних товарів" (права та порядку — особливо цивільного права, міської організації, дорожнього господарства чи органів з економічного розвитку, що сприяють виробництву та заснуванню фірм). Головне спостереження Е. Банфідда підводило до висновку, що за умов, коли нуклеарна сім'я є настільки впливовою, що притаманні їй солідарність та інтереси невідворотно домінують над відповідними властивостями інших інститутів, останні не можуть обійти свою справу. Частина функцій інститутів полягає в легітимації виконання професійних і керівних обов'язків у межах фірм та економічно значущих державних операцій. Проте специфічний спосіб інституціалізації сімей призводить до широкомасштабної корупції у сферах, які потребують цілісності задля створення суспільних товарів. Мафія та "Коза Ностра", у певному сенсі, не є інститутами, оскільки вони породжують корупцію у всіх випадках, коли інститути стають на перешкоді досягненню нуклеарною сім'єю короткотермінових вигод, задоволенню нею поточних інтересів.

На думку визначного американського соціолога-інституціоналіста А. Сгінчкомба, ключовий момент концепції можна проілюструвати, звернувшись до ролі акредитаційних асоціацій в освіті - у сфері, де Дж. Меєр і Б. Рован [43], як він вважає, вперше спостерігали потужну роль інститутів. Акредитаційні співтовариства у США не мають ані великої формальної влади, ані ресурсів для розширення повноважень; вони мають тільки моральну владу. Одним із наслідків цього є те, що вони лише у дуже загальний спосіб звертаються до добровольців із кількох освітніх організацій із проханням проінспектувати іншу освітню організацію. Тепер уявімо собі, продовжує А. Стінчкомб, що південноіталійська чи сицілійська соціальна організація, як вона описана Е. Банфідцом (або вельми подібна до згаданих організація українська, додамо ми), посилає на перевірку неоплачуваних добровольців, покладаючи на них відповідальність за дотримання освітніх стандартів на кшталт американської, проте не роблячи пропозиції, від якої вони не можуть відмовитися. Оплата акредитуючих осіб напевно забезпечить появу формальної доповіді, яка ще більшою мірою відхилятиметься від правди та матиме суто ритуальний характер, аніж у випадках, які досліджували Дж. Меєр і Б. Рован. Спадає на думку висловлювання широковідомого Дж. Гоффі під час профспілкової дискусії стосовно політичної діяльності: "Існують два види політичної дії. Ви можете промовляти спічі або ж давати гроші. Ми даємо гроші." Якщо навчальні заклади давали гроші за акредитацію, навряд чи можна говорити про дотримання ритуалів формальної організації [45, 15-16).