Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - РОЗДІЛ 9. ЕЛЕКТОРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ

9.1. Предмет та функції електоральної соціології

Електоральна соціологія — відносно молода галузь соціологічних досліджень. Адже вільні, демократичні, прямі та загальні вибори стали нормою в західних країнах тільки в першій половині XX століття, а ставлення електоральної соціології в США (країні з найбільшим досвідом виборчих кампаній) відбулось тільки в 20-і — 50-і роки минулого століття, коли вибори почали набувати загального та масового характеру, а не цензово-елітарного.

Аналіз історії та практики електоральних досліджень, виявлених особливостей електоральної поведінки в розвинених демократичних країнах та країнах нової демократії, дає можливість визначити предмет електоральної соціології як галузевої соціологічної науки.

Електоральна соціологія вивчає структуру та динаміку електоральних установок і поведінки виборців, факторів, що їх визначають, та технології впливу на електоральну поведінку. Самі електоральні установки і поведінка виборців розділяються щодо участі у процесі голосування (виборщики та абсентисти) та щодо вибору (підтримки) певної політичної партії (блоку партій) чи кандидатів у Президенти, губернатори, мери, депутати тощо.

Електоральна соціологія має давати відповіді на такі, здавалося б, прості запитання:

1.Чому громадяни беруть участь у виборчому процесі взагалі й акті голосування зокрема? Чим визначається рівень виборчої активності?

2.Чим визначається електоральний вибір партій та кандидатів? Чи залежать фактори електорального вибору від типів політичних культур країни та регіонів і рівня соціально-економічного розвитку?

3. Чи можливо прогнозувати електоральну поведінку виборців? Які методи досліджень та прогнозування є найбільш ефективними? Якою мірою можливо впливати на електоральний вибір громадян і які технології впливу найбільш ефективні?

Відповіді на ці запитання дають змогу не тільки описати стан та тенденції змін електоральних установок та поведінки виборців певної країни на конкретних виборах органів влади, але й поясніли, чому громадяни беруть (чи не беруть) участь у виборах, голосують за ті чи інші партії та їх кандидатів, передбачити (спрогнозувати) зміни в установках та поведінці електорату, а отже, і перспективи соціально-політичного розвитку країни. Тобто, електоральна соціологія, як і будь-яка розвинена наукова дисципліна, виконує функції опису, пояснення та прогнозування певних процесів. Слід зазначити, що дослідження структури та динаміки електоральних установок не слід ототожнювати з "опитуваннями" і дослідженнями громадської думки взагалі і передвиборчими дослідженнями громадської думки зокрема.

По-перше, враховуючи надіндивідуальний характер громадської думки (public opuiion, "общественное мнение") терміни "опитування громадської думки", "електоральні опитування громадської думки", взагалі, некоректні. Опитувань громадської думки не існує і не може існувати. Адже опитувати можна виборців, споживачів, глядачів, індивідів, а громадську думку опитувати (як комах чи планети) неможливо. А електоральні опитування виборців (чи експертів) зовсім не є передвиборчими опитуваннями громадської думки. Як справедливо відзначав французький соціолог і публіцист Патрик Шампань, "опитування про наміри" голосувати напередодні виборів є, всупереч видимості, не дослідженнями громадської думки, а дослідженнями політичної поведінки чи намірів такої поведінки" [17,10]. На необхідність розрізнення установок (і електоральних зокрема) та індивідуальних думок (не говорячи вже про громадську думку) вказали і відомі фахівці з методології політичного аналізу Д. Б. Маннгейм та P. K. Річ. Вони відзначали, що "опитування надає досліднику інформацію п'яти типів: факти, знання (perceptions), думки (opinions), ставлення, установки (attitudes) і звіти про поведінку (behavioral reports) респондентів.

До розряду думок входять судження респондента про його переваги і погляди щодо певних предметів і подій. На виявлення думок націлені, наприклад, такі питання як: "Ви за чи проти легалізації торгівлі наркотиками?", "Кого би Ви хотіли бачити переможцем на наступних місцевих виборах?". До ставлень можна віднести порівняльні стійкі настрої респондентів і їхні оцінки певних подій, явищ та ідей" [18, 184].

Виходячи з теорії соціальних установок (атитгютів), запропонованої американськими психологами Д. Кречем та Р. Крачфілдом, вони мають трирівневу структуру: когнітивну (чи пізнавальну), афективну (чи емоціональну) і когнітивну (чи поведінкову).

Електоральна установка — це сформоване на основі попереднього соціально-політичного досвіду і певної інформації про суб'єктів виборчого процесу ставлення виборців до участі у виборах та об'єктів вибору, що виявляється в певних емоційних оцінках партій чи кандидатів та готовності віддати за них голос.

Електоральна поведінка — це зумовлена певними установками та умовами діяльність громадян, спрямована на реалізацію виборчих прав (включаючи і право не брати участі у виборах).

Як і інші галузеві соціологічні науки, електоральна соціологія поділяється на теоретичну та прикладну, перша з них досліджує структуру та тенденції змін електоральних установок і поведінки громадян, пояснює їх фактори, структуру та зміни, а друга, спираючись на теоретичні та методологічні знання, здійснює емпіричні прикладні дослідження конкретної виборчої кампанії та розробляє технології впливу на установки і поведінку виборців.

Прикладна електоральна соціологія в ході певних виборчих кампаній забезпечує суб'єктів виборчого процесу інформацією про передвиборчу ситуацію, розробляє короткострокові прогнози результатів голосування, маркетингові стратегії виборчих кампаній та рекомендації щодо корекції тактики передвиборчої боротьби.

Отже, прикладна електоральна соціологія, як і економічні та деякі інші соціальні науки, виконує три традиційні функції прикладної соціальної науки — інформаційно-аналітичну, прогностичну та політико-маркетингову.