Страхова справа - Вовчак О.Д. - Тема 16 ФІНАНСОВА СТРАТЕГІЯ І ПЛАНУВАННЯ У СТРАХУВАННІ

16.1. Основні напрями фінансової стратегії і планування у страхуванн, Формування страхового портфеля

16.2. Інвестиційна діяльність та формування портфеля інвестицій страховика

16.3. Основи бізнес-плану вання страхової діяльності. Структура бізнес плану страховика

Базові поняття: фінансова стратегія, фінансове планування, формування страхового портфеля, інвестиційна діяльність страховика, інвестиційні портфель страховика, розміщення страхових резервів, бізнес-план страховика.

16.1. Основні напрями фінансової стратегії і планування у страхуванні. Формування страхового портфеля

Фінансова стратегія страховика охоплює визначення перспективних напрямів діяльності страховика з урахуванням їх прибутковості.

Від обґрунтовано спланованої моделі діяльності страховика залежать фінансова стійкість і прибутковість страхової компанії. Фінансова стратегія і фінансове планування охоплюють такі важливі напрями:

— планування асортименту страхових послуг і формування страхового портфеля;

— розробку найкращої інвестиційної стратегії, тобто розміщення тимчасово вільних грошових коштів страховика;

— оцінку та прогнозування поточного фінансового стану страховика;

— планування поточної діяльності страховика та складання бізнес-плану;

— план-прогноз розширення діяльності страхової компанії.

Фінансова стратегія, насамперед, охоплює планування асортименту страхових послуг та формування страхового портфеля.

Під страховим портфелем, зазвичай, розуміють сукупність страхових внесків, прийнятих страховиком від страхувальників, яка характеризує загальний обсяг її діяльності. Він характеризується:

1) кількістю чинних страхових договорів;

2) кількістю застрахованих об'єктів;

3) розміром сукупної страхової суми.

За обсягом страхового портфеля розраховується такий показник, як рівень охоплення страхового поля (під страховим полем розуміють максимальну кількість об'єктів, що можуть бути охоплені тим чи іншим видом страхування). Він визначається як відношення фактично застрахованих об'єктів до їх можливої кількості, тобто відношення страхового портфеля до страхового поля, виражене у відсотках. Цей показник дає можливість спрогнозувати перспективи розвитку окремих видів страхування на кожному окремому сегменті ринку.

Страхова компанія повинна прагнути до створення стабільного страхового портфеля шляхом укладання якомога більшої кількості договорів з найбільшою відповідальністю за кожним ризиком. Водночас страховий портфель повинен бути збалансованим, що означає поєднання у його складі різноманітних страхових договорів — накопичувальних і ризикових, великих за обсягами та індивідуальних, а також таких, що спрямовані на масового споживача. Тому при формуванні страхового портфеля використовують такі основні принципи:

— динамічність, що характеризує співвідношення між договорами, дія яких уже закінчується, і новими договорами, що укладаються;

— однорідність, що дає можливість формувати страховий портфель з великої кількості приблизно однакових за розміром ризиків. Недотримання цієї умови може стати причиною того, що настання навіть одного страхового випадку (значного за обсягом) може спричинити банкрутство страховика;

— диверсифікованість, що має суттєвий вплив на фінансову стійкість страховика, оскільки дозволяє мінімізувати страхові ризики та забезпечити відповідну дохідність від страхових операцій.

Важливою характеристикою страхового портфеля є величина сукупної страхової суми, яка залежить від розмірів страхових тарифів, тобто від тарифної політики страховика, та асортименту страхових продуктів.

Формування асортименту страхових продуктів здійснюється з урахуванням певних вимог до них, тобто визначення їхніх властивостей, які найбільшою мірою задовольняють потреби страхувальників. Адже будь-які страхові продукти проходять перевірку на ступінь задоволення суспільних потреб, які відтворюються в колективних, групових та індивідуальних інтересах страхувальників. На страховому ринку страхувальник прагне придбати саме той страховий поліс, умови якого передбачають найбільш повне задоволення його страхових інтересів. До переліку вимог щодо формування асортименту страхових продуктів входять:

— об'єкти страхування;

— страхові ризики;

— ціна страхового продукту;

— додаткові послуги, що надаються страховиком;

— якість і повнота обслуговування клієнта на стадії супроводу договор страхування.

Асортимент страхових продуктів вважається раціональним та ефективних для страховика, якщо він зорієнтований одночасно на надання якісних та не дорогих і багатофункціональних страхових послуг. Разом із тим, кожний страховий продукт повинен відрізнятися від вже існуючих, задовольняти сучасні потреби страхувальників, бути зручним і простим для розповсюдження й обслуговування та привабливим для великої кількості споживачів.

При плануванні страхового портфеля страховик може використовувати таку класифікацію страхових продуктів (рис. 16.1):

Отже, страховий портфель охоплює три групи продуктів, які дозволяють визначати перспективи розвитку страхових операцій на певній території діяльності страховика.

Перша група — основні страхові продукти — забезпечують найбільший обсяг надходження страхових премій, мають низький рівень ризику та користуються попитом на страховому ринку.

Друга група — додаткові страхові продукти — підтримують стабільний обсяг збору страхових внесків, мають різний рівень ризикованості страхових операцій, потребують додаткових витрат для залучення страхувальників.

Третя група — стратегічні страхові продукти — передбачають забезпечення в перспективі надходження значного обсягу страхових премій.

Сукупна вартість реалізованих на ринку страхових продуктів, яка виступає у формі зібраних страхових премій за укладеними і чинними договорами страхування, є основним джерелом залучених фінансових ресурсів страхової компанії, від яких залежать результати страхової діяльності.

В основі формування сукупного фонду страхових премій лежить ціна страхової послуги, яка виражається через страховий тариф. Якщо тарифна ставка розрахована правильно, то зібрані страховиком страхові премії і створені страхові резерви є достатніми як для виконання страхових зобов'язань, так і для забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності страховика.

Тарифна політика страховика — цілеспрямована діяльність страховика щодо встановлення, впорядкування й уточнення страхових тарифів в інтересах розвитку страхування та забезпечення прибутковості.

Формуючи тарифну політику, страховик прагне вирішити подвійне завдання: при мінімальних тарифах, досяжних для широкого кола страхувальників, забезпечити достатній обсяг страхової відповідальності. Це зумовлює дотримання страховиком таких принципів формування тарифної політики, як:

— еквівалентність страхових відносин, тобто нетто-ставки повинні максимально відповідати ймовірності шкоди;

— доступність тарифів для широкого кола страхувальників;

— стабільність тарифів протягом певного періоду;

— розширення обсягу страхової відповідальності в межах чинних тарифів;

— самоокупність і рентабельність страхових операцій.

При плануванні та формуванні страхового портфеля потрібно враховувати також вплив факторів загальноекономічного значення, серед яких основними є: динаміка валового внутрішнього продукту, динаміка реальних доходів на душу населення, динаміка вартості основних виробничих фондів у різних галузях національної економіки. Динаміка грошових доходів та заощаджень населення тощо.