Страхування - Базилевич В.Д. - Висновки

Сама форма здійснення операцій страхування й особливо його юридичні підстави можуть накладати істотні обмеження на використання страхування як міри ризику. Це виявляється, наприклад:

- у забороні страхувати певні види ризику (наприклад, ризики, пов'язані з протиправними діями, участю в іграх, лотереях та парі, а також витрати, пов'язані зі звільненням заручників);

- обмеженнях на договори страхування, що укладаються в рамках відповідної юрисдикції (перш за все відповідно до того, які формулювання можуть бути визнані незначними).

Нормативна база

Основні юридичні обмеження, що накладаються на страхові операції в Україні, містяться в Цивільному кодексі України, а також у Законі України "Про страхування".

Певні обмеження можуть накладатись не тільки за договором страхування, а й страховими компаніями в односторонньому порядку. Прикладом такого роду можуть слугувати різного роду етичні та інші правила, що, як правило, розробляються та підтримуються галузевими об'єднаннями (наприклад, союзами та асоціаціями страховиків).

Обмеження за особливостями ставлення до ризику

Основною вимогою у зв'язку з особливостями ставлення до ризику є відсутність зацікавленості носія ризику у настанні відповідно несприятливої події. Якщо носій ризику може впливати на ймовірність виникнення і/або на розмір збитку, це створює умови для різного роду шахрайства. Тому ризик, що передається на страхування, повинен бути зумовлений зовсім випадковими обставинами, що не залежать від волі та дій носія ризику.

Виконання цієї вимоги регулюється законодавством, а також частково традиціями. Наприклад, не беруться на страхування ризики дожиття та смертності відомих людей, якщо договір укладається сторонніми для них особами (не родичами і/або не близькими людьми). Зацікавленість клієнта в настанні страхового випадку може також виявлятися в ході переговорів стосовно укладання договору і/або при врегулюванні страхового випадку.

Разом з тим вимоги відсутності залежності між настанням несприятливого випадку і діями носія ризику виглядають достатньо ідеальними. Найчастіше важко домогтись його повного та однозначного виконання. Порушення цієї вимоги, що зустрічається на практиці, зводиться до одного з наступних ефектів.

1. Несприятливий відбір (adverse selection). Він пояснюється тим, що рішення про страхування приймаються зацікавленими особами. Особи з підвищеним ризиком будуть більшою мірою зацікавлені в укладанні договорів страхування, ніж особи з меншим ризиком. Якщо страхові компанії не протидіятимуть цьому ефекту, то зіштовхнуться з погіршенням якості ризиків, взятих ними на страхування, порівняно з тим, на що вони апріорно розраховували.

2. Опортуністична поведінка (moral hazard). Цей ефект пов'язаний з усвідомленою або неусвідомленою можливістю впливу носія ризику на ймовірність виникнення і розмір збитку. Тут йдеться не обов'язково про обдурювання страхової компанії (шахрайство) - зміна поведінки може бути неусвідомленою. Для запобігання проблемам з фінансовою стійкістю страхові компанії повинні передбачати спеціальні заходи, спрямовані на зменшення такого роду ефекту.

Хоча повністю запобігти названим ефектам практично неможливо, ступінь їх вияву буде здійснювати вплив на вирішення питання про те, чи буде застрахований цей ризик. Якщо можливість несприятливого відбору і/або опортуністичної поведінки буде достатньо велика, страхові компанії не захочуть брати такий ризик на страхування.

Нечіткість критеріїв прийняття рішення стосовно вибору страхування як методу управління ризиком не дає змогу автоматично класифікувати ризики на ті, що підлягають страхуванню та ті, які можуть бути застраховані. Тому необхідно проводити більш ретельний аналіз цього питання.

В умовах відсутності однозначних, об'єктивних критеріїв слід орієнтуватися на такі правила.

1. Якщо є безсумнівна можливість застрахувати певний ризик, наприклад, на ринку пропонуються стандартні страхові поліси для відповідних ризиків і немає альтернативного методу управління ризиком, страхуванню слід віддати перевагу, оскільки створення або адаптація іншого підходу будуть дорожчими та менш ефективними. Водночас останній варіант можна обрати у зв'язку з додатковими міркуваннями, такими як прагнення продемонструвати свій інноваційний потенціал, оптимізація оподаткування тощо.

2. Якщо відповідні ризики, як правило, не піддаються страхуванню і є інший варіант боротьби з їх негативними наслідками, укладання договорів страхування можливе, але скоріш за все буде неефективним. Це може бути пов'язано, наприклад, з вищими транзакційними витратами та надбавками, які страхова компанія намагається забезпечити для захисту від можливих ризиків проведення маловідомих операцій.

3. Якщо можуть бути використані різні методи управління ризиком, включаючи страхування, вибір може залежати від результатів аналізу витрат та прибутків за кожним із них. Страхування слід обирати, якщо воно дешевше та ефективніше. Зазначимо, що такий аналіз витрат і прибутків припускав проведення кількісного дослідження ризику. Якщо таке дослідження досить дороге, наприклад, внаслідок особливостей інформаційного забезпечення, слід обирати страхування або інший метод передачі ризику.

4. У принципі, практично будь-який ризик може бути застрахований, якщо знайдеться страхова компанія, яка погодиться взяти його на страхування. Навіть ризики, що традиційно відносять до тих, які не підлягають страхуванню, можна застрахувати, якщо це не заборонено законом. У подібній ситуації етапи вибору страхової компанії і проведення переговорів про умови страхового договору стає ключовим у процедурі прийняття рішень відносно страхування.

До основних переваг страхування як методу управління ризиком можна віднести:

o зниження ризику та невизначеності для фізичних, юридичних осіб та державних органів, що сприяє прискоренню розвитку всієї країни;

o покриття збитку за рахунок страхових виплат. Воно дає змогу фірмі подовжувати операції під час реалізації ризику без тривалих перерв у роботі та проблем із фінансовою стійкістю. Для фізичних осіб страхові виплати забезпечують підтримку певного рівня життя та добробуту;

o ефективність як інструмент управління ризиком, що дає можливість здійснити всі його основні етапи - ідентифікацію й аналіз ризику, а також урегулювання відшкодування збитку, що виникає внаслідок реалізації ризику;

o відносну дешевизну страхування порівняно з іншими методами управління ризиком;

o подолання обмежених можливостей страхових компаній щодо взяття на страхування великих ризиків спеціальними підходами до перерозподілу відповідальності за покриття відповідних збитків серед інших учасників страхового ринку;

o надання податкових пільг за страховими операціями. Серед недоліків страхування, як методу управління ризиком, слід виділити такі:

o наявність страхового договору (особливо з повним покриттям) знижує зацікавленість первинного носія ризику (страхувальника) у проведенні інших заходів стосовно управління ризиком;

o узгодження умов договору може зайняти досить багато часу, протягом якого носій ризику не має ніякого захисту. Переговори стосовно укладення договору можуть вимагати додаткових витрат, пов'язаних з отриманням недостатньої інформації;

o ризиковий та авансовий характер надання страхової послуги - страхові премії страхувальниками сплачуються на початку строку дії договору, хоча не відомо, чи буде збиток, а тому чи буде надана сама послуга;

o обмеження потужності страхового ринку - місткість страхового ринку, можливості окремих страхових компаній, тривалі строки врегулювання, вплив ділового циклу тощо - можуть перешкоджати отриманню ефективного страхового захисту.

Висновки

1. Поняття "ризик" і "невизначеність", з якими ми постійно стикаємося в реальній дійсності, неоднозначні.

Уточнити їх зміст можна на основі таких структурних характеристик:

o небезпека;

o схильність ризику;

o уразливість;

o взаємодія ризиків.

2. Важливим для бізнесу є поняття "економічний ризик", який визначається як можливість випадкового виникнення небажаних збитків, вимірюваних у грошовому вираженні.

Для надання цьому поняттю конкретного (операційного) змісту необхідно класифікувати ризики за різними критеріями.

Критерії класифікації ризиків можуть будуватися на основі структурних характеристик ризику, специфіки інформаційного забезпечення й особливостей вимірюванні ризиків. Для конкретних ризиків також можна використовувати не лише загальні, а й специфічні критерії класифікації, тісно пов'язані з особливостями вказаних ризиків.

Класифікації ризиків за правильно відібраними критеріями можуть спростити розуміння як джерел виникнення економічного ризику, так і методів його мінімізації.

3. Управління ризиком (ризик-менеджмент) процес прийняття та виконання управлінських рішень, які мінімізують несприятливий вплив на організацію або збитки, викликані випадковими подіями. Методи трансформації ризиків - група методів, що передбачають вплив на умови виникнення несприятливих наслідків та можливий розмір збитку. Методи фінансування ризику - група методів, націлених на покриття збитку, що вже відбувся.

4. Страхування - один із найчастіше використовуваних методів управління ризиком. Сутність страхування полягає в тому, що первинні носії ризику за окремий платіж передають свою відповідальність за несення тягаря ризику страховій організації, створеній для цих цілей.

Прийняття рішення про страхування здійснюється в рамках декількох етапів:

o відбір ризиків, які будуть підлягати страхуванню;

o вибір типу страхового покриття;

o вибір страхової компанії;

o проведення переговорів щодо умов страхового договору та його укладання;

o аналіз ефективності страхування і прийняття рішення щодо переукладання договору.

Страхування є найважливішим інструментом фінансового та соціального захисту. Воно забезпечує фінансовий та соціальний захист населення; стимулює ділову активність та розвиток науково-технічного прогресу; підтримує на макро- та мікрорів-нях фінансову стабільність, звільняє державу від багатьох витрат, пов'язаних з різними ризиками; є важливим інституціо-нальним інвестором в економіку окремого підприємства і всієї країни в цілому.

5. Проте страхування як метод управління ризиком не є універсальним інструментом. Його використання має свої обмеження, які можуть бути пов'язані з типом ризику, взаємовідносинами сторін операції страхування, їх ставлення до ризику.

Нечіткість критеріїв прийняття рішень відносно вибору страхування як методу управління ризиком не дає змоги автоматично класифікувати ризики на ті, які підлягають страхуванню, і ті, які не можуть бути застраховані. Тому необхідний більш ретельний аналіз певних ризиків.

Навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Економічний ризик; структура економічного ризику; ризик-менеджмент; аналіз ризику; контроль ризику; способи фінансування ризику; страхування ризику.

Навчальний тренінг
Розділ З. КЛАСИФІКАЦІЯ СТРАХУВАННЯ
3.1. Класифікація: зміст, наукове та практичне значення
3.2. Класифікація за метою страхування. Комерційне та соціальне страхування
3.3. Класифікація за ступенем свободи волевиявлення страхувальника. Добровільне та обов'язкове страхування
3.4. Класифікація за об'єктами. Страхування життя, майна та відповідальності
Порівняльна характеристика галузей страхування
3.5. Класифікація страхування за родом небезпеки
Висновки
Частина II. ОСОБОВЕ СТРАХУВАННЯ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru