Страховик насамперед на підставі даних попередніх маркетингових досліджень обирає варіанти можливих стратегічних напрямів своєї діяльності. Для аналізу очікуваної ефективності їх реалізації він за кожним із варіантів формує свою маркетингову політику. Як правило, ця політика містить у собі низку передумов, застережень та намірів щодо остаточних показників. Вони, у свою чергу, залежать від реальних можливостей страховика чи поставленої мети.
Маркетингова політика традиційно поділяється на такі основні види, хоча на практиці це залежить від конкретної ситуації і рішення страховика:
1) орієнтована на вибір потенційного страхувальника, тобто на пошук окремих категорій громадян, умовно відібраних за певними ознаками - за видом трудової діяльності; відношенням до майна; регіоном проживання (наприклад, орендарі, власники автотранспортних засобів, вантажоперевізники, працівники ризикових професій тощо);
2) орієнтована на окремі види страхування чи груп страхових продуктів - медичне, нещасних випадків, надання пакету страхових послуг тим, хто від'їжджає за кордон, тощо, або за порівняльною вартістю страхових продуктів, сервісним обслуговуванням під час їхньої реалізації, розслідуванні; страхової події та виплат; страхових відшкодувань, забезпеченні асистансом, супроводженням ризику (наприклад, при страхуванні вантажоперевезень залізницею);
3) орієнтована відносно конкретних каналів реалізації, наприклад, поширення страхових полісів на підприємствах, відібраних за певними груповими ознаками (транспортно-експедиційні, туристські тощо).
При цьому на тій чи іншій стадії проведення маркетингових досліджень обов'язково потребують вирішення питання суб'єктивного ставлення клієнта до страхування як інституту соціального захисту чи запропонованих йому конкретних страхових продуктів (цей фактор має істотне значення особливо в сучасний період формування ринкових відносин у нашому суспільстві). Адже найпривабливіший страховий продукт не буде реалізовано, якщо потенційний клієнт не усвідомлює потреби в ньому або якщо витрати на страхування з різних причин не віднесені ним навіть до переліку другорядних. Ці питання об'єднуються поняттям формування споживчого попиту (культури страхування).
Отже, у сфері діяльності служби маркетингу доцільно виокремити такі об'єкти першочергової уваги:
1) страхове поле (категорія потенційних клієнтів страховика та об'єктів страхування);
2) якісні показники страхових продуктів;
3) канали реалізації страхових продуктів;
4) формування споживчого попиту.
38. Страхові договори, порядок їх підготовки й укладання
Договір страхування є правовим документом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові.
При укладенні договору страхування відносини клієнта та страхової компанії будуються за такою схемою.
Відносини починаються з того, що клієнт подає за формою, встановленою страховою компанією, письмову заяву, в якій має довести як свій інтерес в об'єкті страхування, так і волевиявлення до укладання договору страхування. Заява містить перелік питань, на які страхувальник має відповісти чесно та якомога точніше. Подану заяву страховик може прийняти або відхилити залежно від змісту наведеної в ній інформації.
Отримавши заяву, страховик проводить андерайтинг, тобто вирішує питання щодо прийняття цього об'єкта на страхування. Анде-райтинг - це комплексна діяльність страховика з ідентифікації, аналізу, оцінювання ризиків та визначення можливості страхування, вибору оптимального страхового покриття, перевірки відповідності ризиків збалансованості страхового портфеля.
Договір страхування укладається в письмовій формі. У ст. 981 Цивільного кодексу України визначено, що в разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір недійсний. Законодавством визначені реквізити, які повинні міститися в договорі страхування:
- назва документа;
- назва та адреса страховика;
- прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;
- прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;
- зазначення об'єкта страхування;
- розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;
- розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;
- перелік страхових випадків;
- розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;
- страховий тариф;
- строк дії договору;
- порядок зміни і припинення дії договору;
- умови здійснення страхової виплати;
- причини відмови у страховій виплаті;
- права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
- інші умови за згодою сторін;
- підписи сторін.
Законодавство встановлює певні зобов'язання як для страхової компанії, так і для страхувальника під час укладання і дії договору страхування.
Згідно з чинним законодавством, страховик зобов'язаний:
- ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
- протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування страхувальнику;
- при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату (страхове відшкодування) у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;
- відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;
- за заявою страхувальника в разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;
- тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.
Обов'язки страхувальника:
- своєчасне внесення страхових платежів;
- при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінювання страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;
- повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування. Згідно зі ст. 989 Цивільного кодексу України, якщо страхувальник не повідомив страховикові про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір є недійсним;
- вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;
- повідомити страховикові про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені й інші обов'язки страхувальника.
Отже, дія договору страхування вимагає від сторін - страхувальника і страховика - дотримуватися встановлених норм, які вказують на їхні права й обов'язки.
40. Поняття про страхову систему як частину сфери послуг
41. Характеристика особливостей різних видів страхових компаній
42. Відмінності страховиків за приналежністю
43. Особливості діяльності страховиків за спеціалізацією
44. Порядок створення, функціонування та ліквідації страхових компаній
45. Особливості роботи товариств взаємного страхування
46. Перспективи діяльності нерезидентів на страховому ринку України
47. Інфраструктура страховика та її характеристика
48. Організаційна структура страхової компанії