Ринок і ресурси споживчих товарів - Офіленко Н.О. - 1.5.2. Сучасний стан розвитку продовольчого ринку

Суб'єктами аграрного ринку є усі відокремлені одна від одної одиниці господарювання агропромислового комплексу, що керуються власними виробничо-комерційними інтересами. Але усі вони потребують постійного відновлення виробничо-комерційних взаємозв'язків, оскільки є учасниками єдиного процесу відтворення продовольчих та непродовольчих товарів, виготовлених із сільськогосподарської сировини, що взаємопов'язані послідовно, оскільки кожний є споживачем ресурсів, вироблених на попередній стадії відтворювального циклу, і одночасно - виробником ресурсів, призначених до споживання на наступній стадії.

Світовий досвід переконує, що баланс інтересів усіх учасників єдиного виробничого процесу має встановлюватися єдиним центром за допомогою системи нормативних та законодавчих важелів.

Виробники орієнтуються на запити та платоспроможність покупців. На цьому підґрунті формується механізм контролю над виробником та економічна залежність його від споживача.

Розпад механізму розподілу продовольчих ресурсів та відсутність його ринкової системи сприяли виникненню численних посередницьких структур на продовольчому ринку. Тому збут сільськогосподарської продукції проводять комерційні структури, що призвело до підвищення цін та визначило неконкурентоспроможність вітчизняної продукції. Цим скористалися економічно розвинуті країни з ринковою економікою у спрямуванні майже неконтрольованого експорту продовольства в Україну, витіснення товаровиробника із вітчизняного продовольчого ринку (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

ВИРОБНИЦТВО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ ЗА 2005-2010 P.P.

Зараз аграрні підприємства України мають 650 цехів з переробки м'яса, понад 400 - з переробки молока, 2100 олійниць, близько 2000 крупорушок, 4650 млинів, понад 13 000 хлібопекарень. Водночас зазначимо, що введення у дію виробничих потужностей сільськогосподарського призначення постійно зменшується.

В Україні відсутня цілеспрямована політика формування системи ринків. Саме тому, сучасний аграрний ринок України представлений торгівлею продовольчими товарами без належної інфраструктури продовольчого ринку. Свідченням цьому є сучасний ринок зерна, цукру, насіння соняшнику тощо, хоча на продовольчому ринку представлено багато інших продуктів і товарів.

Зерном торгують державні і приватні підприємства. Переважна частина торгівлі припадає на бартерні угоди (зерно-пальне; зерно-мінеральні добрива; зерно майбутнього врожаю-техніка і запчастини тощо). Єдиним агентом, відповідальним за спрямування коштів із держбюджету на закупівлю зерна до 2003 р. була ДАК "Хліб України".

Окрім крупних трейдерів, існує безліч дрібних неформальних торгівців, які скуповують зерно у виробників і допомагають формувати крупні "лоти" крупним фірмам чи біржам. Водночас, зазначимо, що через аграрні біржі проходить незначна кількість зерна.

Переважна частина виробленого зерна пшениці споживається у межах України: на внутрішньогосподарське використання (включаючи годування тварин) припадає 44 % загального виробництва.

Стан зернового ринку України значною мірою залежить від рівня виробництва, яке зараз має стійку тенденцію до зниження. У виробництві зерна проявляються й інші негативні тенденції:

- значні коливання валових зборів зерна за роками, що зумовлюється недостатньою стабільністю врожайності зернових культур;

- у валовому виробництві зерна надмірна частка пшениці, у першу чергу озимої, і недостатня зернофуражних культур, що негативно впливає на годівлю тварин, обмежує можливості підвищення їх продуктивності і зумовлює значні питомі перевитрати кормів на тваринницьку продукцію;

- поступове скорочення посівних площ зернових культур за їх недостатньої врожайності;

- недостатня техніко-технологічна забезпеченість виробництва зерна: майже у 1,5 рази зросло навантаження збиральні площі на один зерновий комбайн;

- зменшення внесення органічних і мінеральних добрив; погіршення забезпечення хімічними засобами; зниження якості посівного матеріалу; недостатня технологічність виробництва;

- залежність зернового господарства від погодних умов;

- недосконалість цінової політики.

Виробництво зерна має стратегічне значення не лише у сільському господарстві, а й в економіці України, оскільки, водночас з цукробуряківництвом і виробництвом соняшникової олії воно належить до пріоритетів агропромислового виробництва. Але останнім часом склалася тенденція зменшення обсягів продаж зерна, зокрема, через гуртову торгівлю, яка поглинала третину загального продажу зерна. Хоча технічні можливості хлібоприймальних підприємств щодо післязбиральної переробки і зберігання зерна достатні, гуртова торгівля гальмується недостатньою платоспроможністю споживачів, слаборозвиненою мережею аграрних бірж та їх філій.

Біржі не єдиний канал продажу зерна, оскільки їм довіряють не всі товаровиробники, вважаючи доцільнішим одержати за вирощене зерно готівкою, а не через безготівкові розрахунки. Тому позабіржовий ринок практично не залежить від подій на біржах.

Організація біржового ринку - це важіль підвищення ефективності реалізації та досягнення паритету цін на продукцію аграрного сектору і промисловості. Шляхом товарних і фінансових інтервенцій держава може активно впливати на механізм ціноутворення, формування попиту і пропозиції. Тому, з метою запобігання значним коливанням пропозиції зерна. Постановою Кабінету Міністрів від 24.09.97 р. № 1062 "Про подальший розвиток ринку зерна в Україні" створено Державний інвестиційний фонд стабілізації зернового ринку України у складі Державної акціонерної компанії (ДАК) "Хліб України". Вона через закупівельні операції має вилучати з ринку в урожайні роки певну кількість продовольчого і фуражного зерна, стабілізувати на короткий період ринок шляхом зниження надмірної пропозиції одразу ж після збирання врожаю, а в неврожайні роки її підвищення, підтримуючи рівень ринкових цін внутрішнього ринку України та запобігаючи збиткам виробників і споживачів. До завдань фонду віднесено: дослідження, спостереження та аналіз стану ринку зерна; опрацювання прогнозів та пропозицій стосовно розвитку ринку зерна в Україні та її регіонах; стабілізаційну закупівлю та продаж запасів зерна і пов'язані з цим операції; підготовку обґрунтувань необхідності вжиття стабілізаційних заходів та подання їх на розгляд Державній комісій з формування ринку продовольства.

З метою стимулювання виробництва зерна та підтримки сільськогосподарських товаровиробників, суттєвого зниження негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань цін на зерно і хлібопродукти Президент України підписав Указ "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" (29.06.2000 р. № 832/2000), у якому Кабінету Міністрів запропоновано запровадити систему невідкладних заходів щодо стимулювання виробництва та вдосконалення регулювання ринку зерна і хлібопродуктів, у яких передбачити стимулювання продажу зерна за гроші через прозору ринкову інфраструктуру (біржі, аукціони, торгові доми).

Затверджена програми стабілізації і поступового збільшення обсягів виробництва зерна, розвитку інфраструктури і економічних механізмів оптимізації ринку зерна і хлібопродуктів покладено на Державну акціонерну компанію "Хліб України".

У регіонах передбачено визначити обсяги закупок зерна відносно регіональних потреб, виходячи з балансів зерна, фінансових можливостей регіонів та мінімальних потреб підтримки споживчого ринку, організувати заставні закупки зерна з використанням коштів місцевих бюджетів та кредитних ресурсів.

На ДАК "Хліб України" покладено функції із закупівлі до державних ресурсів продовольчого зерна і сортового насіння, їй дозволено здійснювати комерційну діяльність відносно зерна, продуктів його переробки та незернової сировини щодо державних, регіональних та інших потреб.

Важливим сектором продовольчого ринку України є ринок цукру.

Технологічні схеми переробки цукрових буряків і виробництва цукру на заводах України не мають істотних відмінностей від європейських, хоча поступаються їм за рівнем технічних рішень та автоматизації виробництва.

В Україні залишається вкрай недосконалим механізм взаєморозрахунків між бурякосіючими підприємствами та цукровими заводами, що не сприяє поліпшенню умов функціонування бурякосіючих підприємств, а цукрові заводи іноді призводить до банкрутства.

Нині цукробуряковий продовольчий комплекс відійшов від централізованого управління виробництвом продукції, лібералізовано ціни на цукор. А це означає, що галузь перебуває в умовах нерегульованого, стихійного, руйнівного ринку. Проблеми бурякоцукрового продуктового комплексу значною мірою породжені загальноекономічною кризою, посиленням низки негативних суб'єктивних чинників, зокрема таких, як збереження адміністративно-розподільних методів у регулюванні економічних процесів, відсутність ринкового досвіду управлінських кадрів, чіткої експортної політики.

Отже, обсяги реалізації цукрових буряків у 2005 р. порівняно з 2000 р. значно зменшилися, а в окремих областях ця тенденція має суттєві коливання, що вплинуло і на виробництво цукру-піску.

Резерви забезпечення конкурентоспроможності цукробурякового комплексу полягають у підвищенні врожайності, на основі захисту посівів від хвороб, шкідників та бур'янів, оптимізації сировинної зони цукрових заводів, підвищенні цукристості сировини, технічному переозброєнні цукропереробної галузі.

Отже, кількість цукрових заводів на території України практично залишається однаковою. Урожайність цукрових буряків в аналізований період підвищилася з 147 до 197 ц/га (на 34 %). Значно знизилася цукристість. Зазначимо, що показники Полтавської області значно поступаються показникам Західної Європи та СІЛА.

Порушення паритету цін аграрної і промислової продукції, втрата ринків збуту цукру країн, низька купівельна спроможність населення України, вимушений перехід сільського господарства на давальницькі умови переробки сировини призвели до видимості надвиробництва цукру.

Переробка цукрових буряків на давальницьких умовах не вигідна цукровим заводам і виробникам сировини. За відсутності власних коштів у заводів, державних пільгових кредитів, переробка цукрових буряків за давальницькою схемою дозволяє заводам працювати, а виробникам сировини на мінімальному рівні самоза-безпечитися матеріально-технічними ресурсами.

Поштовхом позитивних зрушень у виробництві найважливіших видів сільськогосподарської продукції виявився попит на них зовнішнього ринку Наприклад, це дозволило підняти ціни на насіння соняшника до світового рівня, забезпечило прибутковість його виробництва. Українським виробникам вдалося підвищити пропозицію і задовольнити попит завдяки традиційній порівняльній перевазі виробництва насіння соняшнику в Україні, усуненню державного контролю, що сприяло вільному розвитку ринкових відносин. В Україні діє 17 підприємств із переробки насіння соняшнику, переважна частина їх приватизована, що певною мірою зашкодило їх ефективному функціонуванню.

Зміни цін на продукцію аграрного сектору, у тому числі на цукрові буряки та олійні культури, характеризуються позитивними зрушеннями.

Бартерні відносини між виробниками та торгівельними організаціями залишаються широко використовуваним каналом розподілу, але поступово зменшуються.

Рівень цін на ринку аграрної продукції України переважно залежить від каналів реалізації, найсприятливішим щодо виробників є бартерні угоди.

Експорт у країни СНД, насамперед Росію, зараз ускладнений введенням податку на додану вартість імпортних товарів із України і посиленням конкуренції на російському ринку.

За останні 8-10 років структура реалізації продукції рослинництва перетворилася з одноканальної у багатоканальну. При цьому є позитивні і негативні зміни. До негативних слід віднести реалізацію за бартером та населенню в рахунок оплати праці; позитивних - зростання продажу продукції на ринку.

Практика останніх років переконливо свідчить, що регулювання ринку продовольства монетарно-фіскальними методами на макроекономічному рівні не забезпечило повнокровного функціонування підприємств аграрного сектору.

Особливістю організованого аграрного ринку є те, що його неможливо освоїти в окремому регіоні. Загальні принципи і єдині підходи повинні втілюватися у життя одночасно у межах національного ринку і на чіткій нормативно-законодавчій основі.