Стандартизація та сертифікація товарів і послуг - Салухіна Н.Г. - Висновки

Складовою частиною діяльності, що стосується технічного регулю-¹ вання, стали системи сертифікації продукції та акредитації випробувальних центрів та лабораторій.

Сертифікація - визнаний у світі спосіб незалежної оцінки відповідності продукції, процесів і послуг встановленим вимогам. Застосування сертифікації створює передумови для успішного розв'язання низки важливих соціальних й економічних проблем і завдань.

Основною метою сертифікації є, насамперед, мінімізація ризиків, яким піддається споживач (саме мінімізація, оскільки нульового ризику не існує). По-друге, сертифікація має допомогти у відстеженні пересування продукції, аби в разі заподіяння шкоди споживачеві або довкіллю можна було б через орган з сертифікації знайти безпосереднього виробника пред'явити йому позов.

Сертифікація служить основою державного регулювання безпеки товарів та послуг. Її основною функцією є захист людини, її майна і природного середовища від негативних наслідків сучасного науково-технічного розвитку, від несумлінних виробників і продавців, а також створення умов для чесної конкурентної боротьби. Складовими частинами системи регулювання безпеки і якості товарів і послуг є: система видачі дозволів (ліцензій) на право ведення підприємницької діяльності, нормативи безпеки і якості, стандартизація, метрологія, методи випробування виробів, процедура оцінки і підтвердження відповідності виробу, технології або послуги вимогам нормативних документів.

Стандартизація та процедура оцінення відповідності (сертифікація) тісно пов'язані між собою. Остання може проводитись лише за наявності нормативних документів, на відповідність якому оцінюється продукція, процес чи послуга. Мають бути застандартизовані методи контролю та випробування, а також сама процедура оцінення відповідності, що забезпечує достовірність, повторюваність та відтворюваність результатів.

Основними міжнародними організаціями, які сертифікують якість продукції (послуг), крім ISO, є також Європейський Комітет з оцінювання та сертифікації систем якості (EQS), Європейська мережа оцінювання та сертифікації систем якості (EQNET), Європейська організація з випробувань та сертифікації (EOTC) та ін.

Історики знаходять зародки сертифікації ще в давній період. У Західній Європі сертифікація зародилась у XVIII-ХІХ ст. із середовища ринку на добровільних засадах. Провідні економічні країни почали розвивати процеси сертифікації у 1920-1930 рр.

Сьогодні сертифікація продукції (процесів, робіт. послуг) здійснюється в рамках існуючих міжнародних і національних систем сертифікації. Головними міжнародними організаціями, які сертифікують якість продукції (процесів, робіт. послуг) є Міжнародна організація із стандартизації (ISO), Європейський Комітет з оцінювання та сертифікації систем якості (EQS), Європейська мережа оцінювання та сертифікації систем якості (EQNET), Європейська організація з випробувань та сертифікації (EOTC) та ін.

На початку 1970-х років ISO для розробки способів взаємного визнання національних і регіональних систем сертифікації та міжнародних знаків відповідності продукції вимогам стандартів і технічних регламентів, насамперед, у галузі забезпечення безпеки споживачів, захисту навколишнього середовища і охорони здоров'я населення, було створено Комітет

Ради ISO з сертифікації - СЕЯТІКО. Цим комітетом підготовлено зведення принципів сертифікації, що отримало назву "Кодекс принципів ISO/ІЕС по системах сертифікації третьою стороною на відповідність стандартам". Кодекс виходить з необхідності застосування міжнародних стандартів у національних системах сертифікації.

Сертифікація може мати обов'язковий і добровільний характер. Останнім часом обов'язкова сертифікація часто називається сертифікацією в законодавчо регульованій сфері, а добровільна сертифікація - в законодавчо нерегульованій сфері.

Обов'язкову сертифікацію проводять на відповідність щодо вимог чинних національних законодавчих актів та обов'язкових вимог нормативних документів, міжнародних і національних стандартів інших держав. Перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, затверджується Головним національним органом з оцінки відповідності.

Добровільну сертифікацію проводять на відповідність до вимог, які не віднесені до обов'язкових, тобто в тих випадках, коли суворе дотримання вимог стандартів або іншої нормативної документації на продукцію, процеси або послуги державою не передбачено, тобто коли стандарти або норми не стосуються вимог безпеки і мають добровільний характер для товаровиробника. Якщо для зазначеної продукції встановлені обов'язкові вимоги, то їх завжди включають до вимог добровільної сертифікації.

Запровадження оптимальних схем, засобів, методів і методик здійснення сертифікації пов'язане з наданням споживачеві гарантій щодо відповідності товарів, які купуються, вимогам конкретних стандартів.

Як відомо, важливою функцією сертифікації є захист національного ринку від закордонних несумлінних конкурентів. Сформовані протягом десятиліть ці розходження в національних стандартах і процедурах проведення сертифікації або є результатом національних традицій в організації виробництва і торгівлі, які значною мірою складалися об'єктивно, або створюються спеціально з метою утруднення імпорту товарів іноземних конкурентів. Перетворення сертифікації на засіб протекціонізму стало технічною перешкодою в торгівлі між країнами-членами Європейського Союзу Це і заважало реалізації ідеї створення простору без внутрішніх кордонів, у якому забезпечується вільне переміщення товарів та послуг.

Значний внесок у справу лібералізації зовнішньої торгівлі шляхом усунення митних бар'єрів і зниження тарифів, а також використання нетарифних засобів регулювання торгівлі зробили ряд організацій, у тому числі міжнародні організації з стандартизації та сертифікації. Зокрема, учасники Світової Організації Торгівлі (WTO), створеної на базі

Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) здійснюють спеціальні заходи для гармонізації національних стандартів по процедурах сертифікації, щоб виключити перешкоди для міжнародної торгівлі. Серед таких заходів - Угода по технічних бар'єрах у торгівлі, (т. зв. "Кодекс GATT/WTO", 1993 р.). Загальний принцип Угоди: для продукції, що імпортується, повинен створюватися не менш сприятливий режим, ніж для товарів внутрішнього виробництва. Країнам-учасницям рекомендується розширювати коло партнерів по визнанню результатів оцінки відповідності з підписанням угоди про взаємне визнання результатів оцінки відповідності.

Національна система сертифікації в Україні стала створюватися з ⁶ прийняттям незалежності. З 1993 р. в країні створено декілька систем обов'язкової і добровільної сертифікації, об'єктом діяльності яких є закріплена за ними номенклатура товарів або послуг. Найвизначнішою системою сертифікації серед них є національна Система сертифікації УкрСЕПРО, створена Держстандартом і керована його правонаступником -Держспоживстандартом України.

Роботи з сертифікації в Україні забезпечують 118 органів з сертифікації (ОС) та близько 700 випробувальних лабораторій (центрів), акредитованих в системі Української державної системи сертифікації продукції (УкрСЕПРО) та занесених до Реєстру Системи.

Провідною організацією в Україні з питань науково-методичного керування розробленням, впровадженням і забезпеченням функціонування систем стандартизації, оцінення відповідності, кодифікації продукції та їх інформаційного забезпечення є Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), акредитований у системі УкрСЕПРО як орган з сертифікації продукції та систем управління якістю. Загальна кількість стандартів, що входить сьогодні до Головного фонду нормативних документів УкрНДІССІ, налічує 130 тис. документів.

Загальні вимоги до порядку проведення сертифікації продукції (про-_ цесів, робіт, послуг) в Українській державній системі сертифікації, а також до технічного нагляду, за сертифікованою продукцією та послугами встановлені ДСТУ 3413-96. Вимоги є обов'язковими для підприємств, установ, організацій і громадян - суб'єктів господарської діяльності, у тому числі іноземних, незалежно від форм власності.

Порядок проведення сертифікації продукції (процесів, робіт послуг) вміщує декілька етапів:

o подання заявки на сертифікацію;

o аналіз наданої документації і ухвалення рішення за заявкою із зазначенням схеми (моделі) сертифікації;

o обстеження виробництва;

o атестація виробництва продукції, що сертифікується, сертифікація системи якості, якщо це передбачено схемою сертифікації;

o відбірання, ідентифікація зразків продукції та їх випробування;

o аналіз отриманих результатів і ухвалення рішення про можливість видачі сертифіката відповідності;

o видача сертифіката відповідності, надання ліцензії і занесення сертифікованої продукції чи послуг до Реєстру державної системи сертифікації;

o технічний нагляд за сертифікованою продукцією під час її;

o інформація про результати сертифікації продукції.

Схема (модель) сертифікації заявленої продукції чи послуг визначається органом з сертифікації за узгодженням із заявником до початку робіт із сертифікації. Вибір схеми залежить від виду продукції та послуг, її кількості, стану виробництва та інших вихідних даних.

Для сертифікації продукції (послуг) вітчизняного виробництва та імпортної можуть застосовуватися такі схеми сертифікації:

1) сертифікація одиничних виробів;

2) сертифікація партії продукції;

3) сертифікація з проведенням періодичного технічного контролю;

4) сертифікація з обстеженням виробництва;

5) сертифікація з атестацією виробництва; сертифікація з оцінкою системи якості.

Сертифікат відповідності видається винятково органом з сертифікації продукції. Він може видаватися на одиничний виріб, на партію чи на продукцію, виготовлену підприємством серійно протягом терміну, установленого ліцензійним договором, із правом маркірувати знаком відповідності кожну одиницю продукції (послуг).

З кінця 1990-х рр. в Україні встановлено порядок впровадження модульного підходу оцінки відповідності. Мета цього заходу - розвиток

добровільної сертифікації продукції (процесів, робіт, послуг), подальша гармонізація правил сертифікації з європейськими правилами і процедурами оцінення відповідності продукції (процесів, робіт, послуг) вимогам нормативних документів, дія яких поширюється на них. Підставою стала Постанова Кабінету Міністрів України від 07.12.1998 р. № 1931 "Про заходи щодо реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України" щодо поетапного впровадження модульного підходу оцінки відповідності з урахуванням вимог Директиви Європейського Співтовариства від 22.07.1993 р. № 93/465/ЕЕС щодо модулів для різних фаз процедур оцінювання відповідності і правил надання і використання маркування знаком відповідності "СЕ", призначених для використання в директивах з технічної гармонізації. Порядок впровадження модульного підходу оцінки відповідності з урахуванням вимог Директив Європейського Союзу було затверджено Наказом Держспоживстандарту України від 10.01.99 р. № 2.

Кожний вид продукції (товар, процес, робота, послуга), представлений

на сертифікацію, відбирається і досліджується органом з сертифікації за певною визначеною схемою (типові випробування зразків продукції, які відібрані в торгівлі або підприємстві виробника, дослідження системи, якості продукції на виробництві та ін.).

Важливим засобом сертифікації непродовольчих товарів є оцінення відповідності груп однорідної продукції. Методологічною основою обов'язкової сертифікації визначених груп однорідної продукції є директиви ЄС, передусім, Директива Ради ЄС 2001/95/ЄС про загальну безпеку продукції, а також відповідні закони України та інші нормативні документи.

У сучасному світі така інтегральна категорія, як продовольча безпека, стає синонімом безпеки не тільки безпосередньо споживача харчових

продуктів, а й економічної безпеки держави та перспективи виживання людства в цілому.

Система управління безпечністю харчових продуктів - це насамперед запобіжна система, яка передбачає проведення систематичної ідентифікації, оцінювання та контролю небезпечних чинників (біологічних, хімічних, фізичних, генно-інженерних) у критичних точках технологічного процесу. Система управління безпечністю харчових продуктів базується на безумовному використанні організацією-виробником вимог чинних нормативних документів.

Для України найбільш прийнятним засобом створення гарантій безпеки харчових продуктів є впровадження сучасної концепції системи ХАССП (НАССР), яка може застосовуватися на всіх ланках харчового ланцюга - від збирання врожаю і до місць споживання. Базуючись на сучасних науково обгрунтованих вимогах, ця система забезпечує превентивний підхід і дає можливість ефективно управляти безпекою харчових продуктів.

Порядок і вимоги до проведення обов'язкової сертифікації харчових продуктів у Державній системі сертифікації продукції УкрСЕПРО (далі - Система) встановлюються "Правилами обов'язкової сертифікації харчових продуктів" (далі - Правила), затверджених Наказом Держстандарту України від 02.06.97р. № 322.

В Європі та світі винайдено досить дієві механізми щодо урізноманітнення видів послуг та підвищення їх якості. Не останню роль тут відіграють стандартизація та сертифікація. У світовій практиці стандартизація повністю охоплює готельне господарство, туризм, пасажирські і

вантажні перевезення, зв'язок, освіту, банківську справу. Сертифікацію послуг проводять переважно при врахуванні їх відповідності вимогам, визначеним у стандартах якості.

Поетапне введення обов'язкової сертифікації послуг було розпочато Держстандартом України з 1993 р. Нині введено в дію наступні системи сертифікації в сфері послуг:

o система сертифікації послуг з технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів (з 1 липня 1998 р.);

o система сертифікації готельних послуг (з 1 жовтня 1999 р.);

o система сертифікації послуг громадського харчування (з 1 жовтня 1999 р.);

o система сертифікації послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом (з 1 жовтня 1999 р.).

Основою нормативної бази сертифікації послуг служать Закони України, міжнародні, регіональні і національні стандарти, затверджені санітарно-гігієнічні норми і правила, а також нормативні документи, прийняті у відповідному порядку органами державного управління для конкретних видів послуг.

Сертифікація систем якості виробництва продукції в системі УкрСЕПРО

проводиться з метою засвідчення відповідності системи управління якістю

вимогам ДСТУ ISO серії 9000 і забезпечення впевненості у тому, що виробник здатний постійно випускати продукцію, яка відповідає вимогам нормативних документів, а продукція незадовільної якості своєчасно виявляється, і, за необхідності, виробник має можливість вжити і вживає заходи для випуску продукції належної якості. Впроваджені вперше у 1987 р. в практику світової діяльності міжнародні стандарти ISO серії 9000 стали необхідною і бажаною нормою взаємовідносин на ринках усіх країн світу.

Сертифікація систем якості - це перевірка, оцінка та посвідчення акредитованим органом сертифікації систем якості того, що система якості підприємства, яка перевіряється, відповідає вимогам державного або міжнародного стандарту з системи якості.

Сертифікат на систему якості підприємства - документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, який посвідчує, що система якості перевірюваного підприємства відповідає вимогам державного або міжнародного стандарту з системи якості. Сертифікат на систему якості видається на певний вид або групу продукції.

Загальна схема сертифікації системи якості вміщує такі основні етапи:

1) попередня (заочна) оцінка системи якості;

2) остаточна перевірка та оцінка систем якості;

3) оформлення результатів перевірки;

4) технічний нагляд за сертифікованою системою якості протягом терміну дії сертифіката.