Країнознавство - Мальська М.П. - 7.5. Етнічний і мовний склад населення

Сучасний етнічний склад населення нашої планети - результат тривалого історичного процесу.

Етнос (з давньогрецької - народ) - це історично сформована стійка спільнота людей, які мають власну мову, культуру, розуміння своєї єдності і відмінності від інших етносів. Важливими умовами формування етносу є спільність мови (тому назви народів часто збігаються з назвами мов) і території. Однак й територіально роз'єднані групи етносу можуть тривалий час зберігати національну самобутність, яка виражається у звичаях, народному мистецтві, релігії, нормах поведінки, обрядах тощо. Етнічна самосвідомість поєднується з прагненням етносу до власної соціально-територіальної організації. Етнічні явища тісно пов'язані з соціально-економічними. Етнічна самосвідомість утверджується на підставі наявності етнічної території, що визначає спосіб життя людей їхню господарську діяльність, культуру, побут. На сьогодні існують різні форми (типи) угруповань, що відповідають різним рівням історичного розвитку будь-якого етносу: плем'я, народність, нація.

Насправді вчені-етнографи виділяють значно більше форм, чи типів, етносів. Більшість етносів пройшли тривалий шлях розвитку від племені до нації. На будь-якій стадії для кожного типу, чи форми, кожному етносу відповідають шість обов'язкових ознак: етнічна територія, мова, особливі елементи духовної і матеріальної культури, самосвідомість і самоназва. Варто зазначити, що чітко розмежувати ці форми, чи типами, етносів дуже складно.

Племені (період "дитинства" етносу) відповідає єдність території, під якою розуміється місце проживання та спільного використання ресурсів. Це означає, що для племені важливою є лише територія, з якої воно у даний час збирає ресурси. Іншого розуміння території не існує. Мова існує, зазвичай, в усній формі, тому весь накопичений досвід передається усно. Усна мова сягає вершини розвитку: перекази, легенди, епос - чудові форми усної творчості. Розвиваються й інші елементи духовної культури: звичаї, обряди, традиції, ритуали, які є досить складними і посідають у житті людей важливе місце. Найвищим елементом духовної культури є віра, система вірувань і пов'язаних з нею культів. Система вірувань має світоглядний характер, іноді - космологічний. У сфері матеріальної культури для різних племен характерними є збирання і полювання, землеробство, тваринництво, торгівля (чи інша форма обміну). Найвищим елементом матеріальної культури є ремесла, у тому числі художні.

Кожне плем'я складається лише з родичів, близьких і далеких. У деяких районах світу дотепер збереглися численні племена - в Африці, Латинській Америці, Океанії. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї їх налічується понад 700.

Народності (період "юності" етносу) також відповідає єдність території, однак "територія" має вже зовсім інше значення. Це батьківщина, місце (ядро) формування етносу. Наприклад, більшість франко-канадців ніколи не бачили Франції, однак пам'ять про їхню "історичну батьківщину" є для них найважливішим консолідуючим фактором.

Найвищого розвитку досягає культура мови: усна мова має безліч діалектів, а письмова є не лише найважливішим засобом спілкування, а й стимулом розвитку культури і мистецтва. У багатьох народів - це розквіт живопису, музики, театру, літератури тощо. Важливим елементом духовної культури є релігія - система законів (догм і канонів), які упорядковують вірування й об'єднують їхніх прихильників у церкву - особливий тип релігійної організації. Якщо зміна віри для члена племені була природною, оскільки, перебравшись на іншу територію, він змушений був шукати заступництва в інших богів, то зміна віри людиною, яка належить церкві, сприймається як відступництво, зрадництво. Тому ті чи інші релігійні догмати часто не об'єднують, а розділяють людей, через що виникають численні релігійні конфлікти. Однак роль релігії не можна недооцінювати, тому що релігійна самосвідомість людей має вирішальне значення для їхньої етнічної самоідентифікації.

Зміцнення держави тісно пов'язане з розвитком економіки, різних видів господарської діяльності. Найвищим досягненням матеріальної культури є масове виробництво (спочатку мануфактура, потім промисловість), що створило новий тип і стиль життя, нове середовище перебування - сучасне місто.

Народності дотепер є домінуючими етносами на карті світу. Є райони Земної кулі, де населення складається з народностей. Це Азія й Африка, навіть у Європі збереглося чимало народностей.

Нація (період "зрілості" етносу) формується в межах державних чи політико-адміністративних кордонів, тобто тільки на визначеному політико-правовому полі, наприклад, у межах держави загалом - українці в Україні. Якщо етнос не має власного політико-правового поля, визначеного статусу державності, нація сформуватися не може, наприклад, українці в Канаді - народність. Система суспільно-політичних поглядів, ідеологія об'єднують, консолідують величезні маси населення чи, навпаки, розділяють їх. Соціально-політичні ідеї, стаючи переконаннями, перетворюють населення в суспільство, а людину - у громадянина.

Важливою ознакою стає спільність мови (усної і письмової) як засобу внутрішньо-національного спілкування, вираження самосвідомості. Практично скрізь, окрім відокремлених районів, зникають діалекти. Відбувається уніфікація і спрощення мови. У мові з'являється безліч запозичених з інших мов слів, а також офіційних, стереотипних словосполучень і виразів.

Націй у світі менше, ніж народностей, і, можливо, менше, ніж племен. Нації кількісно переважають у Європі і Північній Америці. Точно визначити етнічний склад населення Землі дуже складно, однак вчені припускають, що в сучасному світі проживають три-чотири тисячі різних народів. Існує багато принципів класифікації етносів. Досить поширеним є поділ народів за країнами, у яких вони проживають: французи, бразилійці, нігерійці, в'єтнамці, австралійці тощо. Крім того, вчені часто об'єднують народи в групи за географічною назвою регіону проживання: народи Малої Азії, народи Індокитаю, народи Полінезії та ін. Існують також класифікації за особливостями господарства і культури, історичного розвитку, національного характеру тощо.

Головною ознакою етносу в сучасному світі, на думку більшості вчених, є мова. Якщо зникає мова, то зникає етнос. У сучасному світі налічується близько п'яти тисяч мов, хоча народів є більше. Це пояснюється тим, що не всі народи зберегли "свої" мови. Визначити точну кількість мов (а отже, і етносів) доволі складно. За ступенем подібності мови об'єднуються в сім'ї і групи. Виділяють такі мовні сім'ї: індоєвропейську, семіто-хамітську (афроазійську), кавказьку, дравідійську, уральську, алтайську, чукотсько-камчатську, нігеро-кордофанську, ніло-сахарську, койсанську, китайсько-тібетську, австроазійську, австронезійську, ескімосо-алеутську.

Найпоширенішими є мови індоєвропейської сім'ї (майже 50% населення світу), яка включає близько 100 різних мов. Ця сім'я об'єднує 10 мовних груп, чотири з яких охоплюють понад 100 млн осіб кожна (індоарійська, романська, германська і слов'янська). Народи цієї сім'ї переважають у більшості країн у всіх частинах світу, крім Азії. Китайсько-тібетська сім'я - друга за чисельністю (понад 1 млрд осіб), саме вона займає дуже компактну територію Східної і Південно-Східної Азії. Численними є представники сіно-тібетської, нігеро-кордофанської, семіто-хамітської, австронезій-ської, дравідійської мовних сімей.

Поширеність тієї чи іншої мови можна також проілюструвати за чисельністю людей, які нею говорять. До найпоширеніших мов світу належать: китайська (розмовляють 13,69% населення світу), іспанська (5,05%), англійська (4,84), хінді (2,89%), португальська (2,77%), російська (2,27%), японська (1,99%), німецька (1,49%), французька, арабська, бенгальська. Цими мовами розмовляє майже 70% населення світу.

Співвідношення народу і мови може бути різним. Є країни (однак їх небагато), в яких майже все населення говорить однією мовою і належить до одного етносу, наприклад, Ісландія. Іноді народ має одну літературну писемну мову, а літературних усних мов кілька. Наприклад, китайська мова заснована на єдиній ієрогліфічній писемності, проте житель північного Китаю не зрозуміє жителя південного Китаю, коли той прочитає написаний вираз уголос, хоча обоє вони є китайцями.

Окремі народи спілкуються двома мовами (білінгвізм): бельгійці (валлонська і французька), ірландці (ірландська та англійська), канадці (англійська і французька), філіппінці ( філіппінська та іспанська). Шість мов є офіційними і робочими в ООН: англійська, французька, російська, іспанська, арабська, китайська.

Один народ може використовувати декілька мов одночасно. Наприклад, більшість мешканців Люксембургу володіє люксембурзькою, німецькою і французькою мовами. Іноді нація складається з різних мовних груп, що зберегли свою рідну мову. Наприклад, у Швейцарії в Цюриху говорять німецькою мовою, у Женеві - французькою, у Лозанні - італійською, але жителі цих міст ніколи не назвуть себе німцями, французами чи італійцями, усі вони - швейцарці.

Важливими є відомості про те, яка мова є державною, чи офіційною, у тій чи іншій країні. Англійська мова має такий статус у 76 країнах, французька - у 34, іспанська - у 21, португальська - у 8. Поширення цих мов у багатьох країнах Азії, Африки, Північної і Південної Америки пояснюється їхнім колоніальним минулим. Мовна приналежність тут помітно відрізняється від етнічної.

Стосовно сучасних держав, термін "національний склад населення" вживається частіше ніж термін "етнічний склад населення", хоча йдеться саме про етнічний склад населення країни.

За особливостями національного складу всі країни можна поділити на одно-, дво- і багатонаціональні. Більшість країн світу багатонаціональні. В Європі близько 20 держав, в яких основна національність становить понад 90% усього населення (Німеччина, Данія, Швеція, Італія, Ірландія, Угорщина, Греція та ін.). В Азії національно однорідними є Японія, Саудівська Аравія, Південна Корея, Ємен, Бангладеш та ін. Двонаціональних держав значно менше. Більшість країн світу багатонаціональні. У США живуть представники понад 100 народів, у Бразилії та Канаді - понад 80, Мексиці та Аргентині - понад 50. Однак у Латинській Америці майже всі країни мононаціональні, оскільки індіанці, мулати, метиси вважаються представниками однієї нації. В Африці переважають відносно однорідні в етнічному відношенні країни. Понад 80% населення Австралії - англоавстралійці, частина жителів - аборигени, предки яких тисячоліттями жили на цьому континенті. Поліетнічний склад населення особливо типовий для країн, що розвиваються. Серед них найбільш багатонаціональними є Нігерія (близько 200 народів), Індонезія та Індія, у кожній з яких проживає по 150 народів.

Політичні кордони не завжди збігаються з етнічними. Розбіжність державних і етнічних кордонів часто призводить до роз'єднання народів. Трапляється, що народи розділені і проживають у різних державах. Етнічні проблеми у світі постійно впливають на політичну та соціальну ситуацію в багатьох країнах. Часто невирішені національні проблеми призводять до збройних конфліктів, ведеться боротьба за національну незалежність, автономії, права національних меншин.

Національні меншини - групи населення, що відрізняються від більшості населення держави етнічними, соціальними, культурними та іншими ознаками.

Деякі етноси мають складну внутрішню будову, поділяючись на субетноси й етнографічні групи. Це стійкі угруповання з характерними особливостями традиційної культури і мови (діалект, говірка). Виникнення субетносів і етнічних груп пов'язане з особливістю їхнього розселення всередині спільної етнічної території (природно-географічна чи історико-політична ізоляція частини етносу протягом тривалого часу). Наприклад, етнічні групи - киргизи північні і південні, поляки-мазури, українці-гуцули.

Крім того, існують ще такі види угруповань, як діаспора, клан, каста, рід.

Діаспора - велика група людей, територіально відірвана від свого народу і розселена в багатьох країнах. Іноді за чисельністю діаспора перевищує етнос, що проживає на історичній батьківщині (наприклад, діаспори євреїв, вірменів, китайців, українців).

Клан - замкнена ендогамна чи соціальна група людей, що виникла на стадії родової громади чи пізніше за умов соціально-економічної ізоляції. Існує кілька різновидів кланів: патронімія (рід чи плем'я); родова громада, що походить від спільного предка за умов природної ізоляції; релігійна громада, назва якої походить від спільного уявного предка, як правило, хижого звіра чи язичеського бога; соціальна громад, часто кримінального характеру (наприклад, мафіозні клани в Італії, США, деяких країнах Азії і Латинської Америки).

Каста - ендогамна замкнена соціальна група людей, що спадково спеціалізується на якійсь професійній діяльності. Кастова приналежність, як правило, поєднується з етнічною і конфесіональною. Визначальну роль відіграють кровні родинні зв'язки, структура каст певною мірою копіює родо-племінну структуру. Членом касти можна тільки народитися.

Крім ендогамії замкненість каст забезпечується суворою ієрархією, визначеним статусом окремих каст, жорстко регулюються також форми поведінки і спілкування між членами каст. Найбільшого розвитку система каст досягла в Індії. Всього в країні більше трьох тисяч каст. Формально, відповідно до конституції, усі жителі Індії мають рівні права, однак кастовий поділ у суспільстві існує. Дотепер шлюби в Індії укладаються переважно або всередині касти, або між близькими кастами. Причиною цього є прагнення зберегти кастову приналежність для своїх дітей, що можливо лише за умови, що жінка виховати своїх дітей у традиціях, прийнятих у даній касті. У деяких країнах Західної і Центральної Африки касти також зберегли своє значення, проте тут вони мають тільки професійний характер - хлібороби, скотарі, ковалі, ткачі, співаки. На відміну від індійських каст в Африці кастовий розподіл поширюється тільки на чоловіків - носіїв професії. Звичайно, у більшості родин дівчину бажають видати заміж за представника тієї ж касти, однак таких жорстких обмежень, як в Індії, тут немає.

Рід - соціальна група людей, що володіє закріпленими в звичаї чи законі (конституції) спадкоємними правами й обов'язками. Кожен рід володіє низкою привілеїв. Основними родами є: дворянство, духовенство, ремісництво, селянство, міщанство. Родовий поділ був типовим для докапіталістичної Європи, феодального Китаю, Індії та низки інших країн. У сучасному світі родовий поділ суспільства скасований, однак в окремих країнах зберігаються привілеї для деяких вищих родів. Часто це пов'язано з існуванням монархій. Монарх - представник певного роду, існування цього роду і його привілеїв - обов'язкова умова існування монархії. Наприклад, у Великобританії зберігається палата лордів (місця в ній спадкоємні і належать представникам визначеного роду). Приналежність до роду може бути дарована монархом "за особливі заслуги" перед державою і суспільством. У деяких випадках дарується не спадкоємна, а іменна родова приналежність.

7.5. Релігійний склад населення

Релігійний склад населення - важливий елемент характеристики складу населення. Релігія відіграє важливу роль в особистому і соціальному житті людей багатьох країн. Це стосується й економічно розвинених країн, де церква впливає на політику, виховання, шкільну освіту й інші сфери життя.

Релігійний склад населення світу досить неоднорідний. Світові релігії поширені серед народів різних країн і різних континентів. Релігійні вірування поділяються на примітивні, місцеві і світові релігії (табл. 7.3).

Таблиця 3

Основні релігійні напрями та їх географія

Основними світовими релігіями є християнство, мусульманство (іслам), іудаїзм і буддизм. Їх сповідають близько трьох мільярдів віруючих: християнство - понад 2 млрд, іслам - майже 1,2 млрд і буддизм - близько 500 млн осіб. Світові релігії поширені в усіх регіонах світу, практично в усіх країнах світу.

Християнство - найпоширеніша світова релігія, що виникла на Близькому Сході. Зародження християнства пов'язують з іменем Ісуса Христа, який народився в Вифлеємі. Священна книга християн - Біблія. У 1054 р. відбувся розкол у християнстві, який зумовив появу католицтва та православ'я - представлене кількома східними церквами.

Іслам - наймолодша світова релігія. Виникнення ісламу пов'язано з іменем пророка Муххамеда, який походив із Мекки. Священна книга ісламу - Коран, який написано з проповідей Муххамеда. Ісламська релігія ґрунтується на вираженні віри, молитві, пожертві, пості протягом рамадану, паломництві до Мекки (хоча б один раз у житті). Іслам поділений на дві основні конфесії - сунізм і шиїзм. Більшість мусульман світу (84%) є сунітами. Шиїти переважають лише в таких країнах, як Іран, Ірак, Азербайджан, Бахрейн. У 35 країнах світу мусульмани становлять більшість населення, а у 28 країнах іслам є державною релігією.

Буддизм - найстаріша світова релігія, яка виникла на території Індії. У священній книзі буддизму подано правила, яких треба дотримуватись, бесіди Будди зі своїми учнями та основні догмати буддизму. Буддійське віровчення ґрунтується на внутрішньому прагненні людини до духовного осяяння (нірвани), що досягається за допомогою медитації, сповідування мудрості та вищих моральних цінностей. Загальну кількість буддистів визначити складно, оскільки в більшості країнах буддійського світу релігійна приналежність у переписах не враховується.

В Європі найпоширенішою релігією є християнство, причому католицизм найбільш широко представлений у південній, частково в західній і східній її частинах; протестантизм - у північній, центральній і західній; православ'я - на південному сході. В Азії найбільш розповсюджене мусульманство (іслам). За кількістю віруючих найбільшою мусульманською країною є Індонезія. В Африці, особливо в північній її частині, панує іслам. У ПАР переважає протестантство, в Ефіопії - християнство. В Австралії серед віруючих переважають протестанти і католики, аборигени - представники примітивних релігій. На Америку припадає більше половини всіх католиків світу і значна частина протестантів. Серед протестантів поширені лютерани, баптисти, англіканці, реформатори, пресвітеріанці, мормони, п'ятидесятники, свідки Єгови та ін.

Найбільшим релігійним центром світу є Єрусалим. Він посідає особливе місце серед світових культових центрів як святе місто для віруючих трьох релігій: іудаїзму, християнства та ісламу. Для євреїв, що сповідують іудаїзм, найбільш ранню монотеїстичну релігію, Єрусалим - Священне місто. Біля знаменитої Стіни Плачу, залишку західної стіни зруйнованого арабами храму, моляться тисячі віруючих, у її щілинах залишають записки з проханнями до Бога. Крім Стіни Плачу, у Єрусалимі є ще три пам'ятних і шанованих іудеями місця: Місто Давида, долина Кедрона і гора Сіон.

Єрусалим - місто, пов'язане з земним перебуванням Ісуса Христа. Склеп, що символізує місце поховання Сина Божого, щільно оточений молитовнями різних християнських конфесій: римські католики возвеличують Бога поруч зі схиленими в скорботному мовчанні вірменськими священослужителями, неподалік шепотять свої молитви сірійські ортодокси, відправляють свої обряди ефіопи, моляться греки. Мусульмани мають у Єрусалимі свої місця поклоніння. Один з основних центрів - мечеть Омара - найдавніша ісламська культова споруда, яка дійшла до наших днів. Її баня символізує священну скелю, з якої, за релігійними переказами, пророк Мухаммед вознісся на небеса.

На відміну від світових, місцеві релігії переважно сповідують окремі етноси. До місцевих релігій належить індуїзм, сикхізм, джайнізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, іудаїзм. Місцеві релігії виникали серед одного народу або групи народів, об'єднаних в одній державі.

Примітивні вірування покладено в основу практично усіх світових і місцевих релігій. До примітивних релігій належить тотемізм, магія, фетишизм, анімізм, культ предків. Вони не відображені у священних книгах чи інших писемних джерелах, а передаються з покоління в покоління. В їх основі лежить віра у зв'язок людини з певним предметом, що має таємничу силу, тваринами, явищами природи. Примітивні форми релігії збереглися у деяких народів тропічної Африки, багатьох груп індіанців Америки, аборигенів Австралії та островів Океанії, а також у деяких районах Азії.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення поняття "населення країни".

2. Наведіть розгорнутий план характеристики населення.

3. Що включає демографічна характеристика населення країни?

4. Розкрийте зміст поняття "демографічна молодість" у країнознавстві?

5. У чому виявляється "якість" населення країни?

6. Назвіть три основні типи відтворення населення.

7. Дайте визначення поняття "народи".

8. Обґрунтуйте план характеристики народів країни.

9. У чому полягає країнознавчий зміст расового складу населення?

10. Охарактеризуйте основні расові типи людей.

11. Назвіть перехідні та змішані расові типи людей.

12. Дайте визначення поняття "етнос". Вкажіть його основні ознаки.

13. Назвіть основні форми (типи) угруповань, які відповідають різним рівням історичного розвитку будь-якого етносу.

14. Які типи спільнот виділяються при характеристиці етнографічного складу країни? Наведіть приклади.

15. Назвіть основні мовні сім'ї.

16. Обґрунтуйте роль мови як елемента класифікації народів світу.

17. Охарактеризуйте основні релігії світу та географію їх поширення.