Країнознавство - Мальська М.П. - Історичні особливості розвитку

Перші поселення на територіях Південної й Центральної Німеччини з'явилися на початку кам'яного віку (V- III тис. р. до н.е.), що підтверджується виявленням поблизу міста Гейдельберга найдавніших у Європі кісткових решток людини.

У XП-VШ століттях до н.е. освоювалися Північні райони Німеччини, що примикали до Балтійського і Північного морів. В останні століття до н.е. і перші століття н.е. утворилися племінні групи древніх германців, які населяли територію між Рейном і Лабою (Ельбою). Вони включали східні (готи, бургунди, вандали й інші), західні (свеви, хатти, херускі, англи, сакси й інші) і північні (свіони й інші) племінні групи.

У I - II століттях н.е. німецькі племена почали утворювати союзи, на основі яких поступово складалися племінні герцогства, що до ІХ століття увійшли до складу Франкської держави. Наприкінці ІХ століття східна частина Франкської держави після її розпаду стала основою королівства Німеччина. Формальною датою утворення Німеччини, як самостійного королівства, вважається смерть останнього короля франків - Людовика Дитяти у 911 році. До складу королівства до початку Х століття входили герцогства Швабія, Баварія, Франконія, Саксонія, Тюрінгія і Лотарингія. Після припинення династії Карла Великого затвердилася Саксонська династія. Німецький король Отон Великий приєднав до своїх володінь Північну Італію, утворивши Імперію, що пізніше була названа "Священною Римською імперією німецької нації", і одержав звання імператора. У період його правління (936 - 973 рр.) були приєднані Лотарингія, Угорщина, Чехія і частина території Східної Європи, населена слов'янськими народами.

У ХІІ столітті в Імперії збільшувалася кількість міст, одержали розвиток товарно-грошові відносини. Однак у господарському відношенні окремі області були мало зв'язані між собою, що призводило до посилення місцевих князів, графів і лицарів, і послабляло Імперію як єдину державу.

Роздробленість Німеччини підсилилася при Фрідріхові II Штауфені (1212-1250), що закінчилося загибеллю династії Штауфенів і повним торжеством територіальних князів.

До ХІІІ століття Німеччина складалося з економічно і політично відособлених князівств, суверенітет яких у цей час вже остаточно оформився. Князі привласнили собі право вибирати імператорів.

У середині ХУ століття в Німеччині виник широкий суспільний рух, спрямований на звільнення від впливу католицької церкви, що одержав назву Реформації. Його ідейним натхненником став професор Вітенберг-ського університету Лютер, який виступив 31 жовтня 1517 року з 95 тезами проти торгівлі індульгенціями. Наслідком цього руху стала Селянська війна, що почалася у 1525 році й охопила Швабію, Франконію, Саксонію і Тюрінгію. Після Селянської війни селяни на два століття потрапили у кріпосницьку залежність, що перешкоджало розвитку промисловості у Німеччині в ХУІ-ХУІІ століттях.

Розпад Німеччини був довершений у 1648 році, коли за умовами Вест-фальського договору, що був укладений після перемоги Швеції і Франції над Німеччиною у Тридцятирічній війні (1618-1648 рр.), ряд територій Німеччини відійшов до переможців, і була визнана повна самостійність князів.

У ХУІІ-ХУІІІ століттях формально існувала "Священна римська імперія німецької нації", але фактична влада була зосереджена в руках самостійних князів. На 30 мільйонів жителів доводилося 297 самостійних держав-князівств. Серед них були тільки два більш-менш великих державних утворення: Австрія і Бранденбург.

У 1614 році курфюрст Бранденбургу Іоганн приєднав до своїх володінь герцогство Прусське, що стало основою Прусської держави. Австрія - друга велика німецька держава, стала такою за рахунок приєднання Чехії і частини Угорщини.

У 1806 році після поразки Австрії у війні з Францією "Священна Римська імперія німецької нації" була ліквідована. Під протекторатом Наполеона був створений Рейнський союз, куди ввійшли 21 німецька держава, а в 1807 після розгрому Пруссії у цей союз увійшла вся Західна Німеччина.

Після поразки Наполеона в Лейпцігській битві у 1813 році Рейнський союз розпався.

На Віденському конгресі 1814-1815 р. був створений Німецький союз, до якого увійшли 39 великих і дрібних німецьких держав, переважаючу роль у якому відіграла Австрія. Він проіснував до 1866, коли після перемоги Пруссії у війні з Австрією, закінчив своє існування. В другій половині ХІХ століття Австрія і Пруссія були державами-суперниками в процесі об'єднання німецьких земель.

У 1866 році Пруссія здобула перемогу у війні з Австрією. Результатом цієї перемоги було приєднання до Пруссії дрібних німецьких держав, таких як Ганновер, Кургессен, Нассау, Шлезвіг, Гольштейн. Чотири південно-німецьких держави: Баварія, Баден, Вюртемберг і Гессен-Дармштадт були зв'язані з Пруссією секретним військовим союзом проти Франції.

У 1867 році був створений Митний союз, що охопив усю Німеччину і став економічною основою для повного об'єднання країни. Цьому об'єднанню заважала Франція, що перешкоджала приєднанню до Пруссії чотирьох південно-німецьких держав.

Перемога Пруссії у війні з Францією у 1870 році завершила процес об'єднання Німеччини. 18 січня 1871 року прусський король Вільгельм I був проголошений німецьким імператором.

За конституцією Німецької імперії, прийнятою 16 квітня 1871 року, у її склад увійшли 22 монархії і кілька вільних міст, чільне місце зайняла Пруссія, якій належало 60% території імперії.

Економічна криза в Німеччині у 1881-1882 рр. змусила країну боротися за колонії. Протягом 1884-1885 рр. вона встановила протекторат над значними територіями у південно-західній, східній і південно-східній Африці.

У 1914 році Німеччина, оголосивши війну Росії, розпочала Першу Світову війну. Війна виявилася занадто важким тягарем для економіки, що призвело до скинення у 1918 році монархії й утворення Веймарської республіки.

29 червня 1919 року був підписаний Версальський договір, що констатував поразку Німеччини у війні. У договорі була передбачена контрибуція, що накладається на Німеччину, і обмеження її збройних сил. У 1921 році була визначена сума репарацій з Німеччини у розмірі 132 млрд марок, а в 1922 Англія і Франція, що перемогли у війні, зажадали встановлення контролю над фінансами Німеччини, що призвело, фактично, до втрати економічної незалежності.

Відмова Німеччини від сплати репарацій дала привід Франції і Бельгії окупувати у 1923 році Рурський басейн, що остаточно підірвало економіку Німеччини.

З 1929 року в країні починається відновлення військово-промислового комплексу як засобу пожвавлення економіки. У 1933 році до влади в Німеччині прийшла націонал-соціалістська партія на чолі А. Гітлером, в основі ідеології якої лежав реванш за програш у першій Світовій війні. У 1936-1937 р. був створений військово-політичний блок Німеччини, Японії й Італії. У 1938 році Німеччина розпочала Другу Світову війну, яка закінчилася 8 травня 1945 року повною капітуляцією Німеччини і фактичним розчленовуванням її території на чотири окупаційні зони, що, в остаточному підсумку, призвело до утворення трьох самостійних держав: Федеративної Республіки Німеччина (на території американської, французької й англійської окупації), Німецької Демократичної Республіки (на території радянської зони окупації) і Західного Берліну - міста-держави з особливим статусом.

Сучасна Німеччина, як єдина держава, була утворена на основі об'єднання ФРН і НДР, що відбулося 3 жовтня 1990 року після того, як канцлер Гельмут Коль, міністр закордонних справ Ханс Дитріх Геншер і президент СРСР М.С.Горбачов прийшли до згоди, що чисельність нових німецьких збройних сил не буде перевищувати 346 тис. чоловік. Об'єднана країна змогла продовжити своє членство в НАТО.