Країнознавство - Мальська М.П. - Історичні особливості розвитку

Перші люди заселили територію сучасної Японії у пізньому палеоліті. З 11 тисячоліття до н.е. виникає "культура Дзьомон", носії якої були мисливцями-збирачами і творцями "полум'яної" декоративної кераміки. З настанням доби Яйої (300 р. до н.е. - 300 р .) на Японських островах поширюється поливне рисівництво і техніка обробки металів, які принесли з собою мігранти з Маньчжурії та Кореї. У китайських хроніках "Пізня хроніка Хань" та "Вей ши" з'являються перші згадки про державні утворення Японського архіпелагу. Серед них країна Яматай, на чолі з коро-лівною-шаманкою Хіміко.

Будда Вайрочана з храму Тодайдзі у місті Нара, зведений у 751 р.

Період Ямато, який тривав з 3 по 8 ст. ознаменувався виникненням і розвитком державного утворення на чолі з "кімі" (імператором) у регіоні Ямато (префектура Нара). У першій половині цього періоду на архіпелазі з'являється культура курганів кофун, поширення якої засвідчує межі впливу імператорського двору Ямато на місцеву знать.

У період Асука, у середині 6 століття, з Корейського півострова до Японії проникають континентальні наукові знання і буддизм. Їх поширенню сприяв принц-регент Сьотоку. На основі будистського вчення він склав так звану "Конституцію сімнадцяти статей".

Після перевороту Тайка у 645 р., нове керівництво Японії провело ряд реформ, які перебудували державний лад і адміністрацію на зразок китайської імперії Тан, утворивши тим самим японську "правову державу" ріцурьо-кокка. Столиця країни була перенесена до міста Нара.

У період Нара за японським монархом закріпився титул "тенно" (імператора), а за державою - назва "країна Вранішнього Сонця" (Японія). У цей час було складено основні історичні хроніки Кодзікі та Ніхон сьокі, у яких "доводилось" божественне походження імператора від богині сонця Аматерасу.

З перенесенням столиці країни до міста Хей'ан (сучасне Кіото) починається нова епоха, яка тривала з 794 по 1185 рр. Ця доба позначилася тотальною політичною диктатурою регентів і радників з аристократичного роду Фудзівара. Період Хей'ан був часом започаткування японськомовної літератури, зразком якої є "Оповідання про Ґендзі", що було складене придворною фрейліною Мурасакі Сікібу. Кінець періоду ознаменувався економічним занепадом аристократії та виходом на політичну арену нового стану - самураїв.

Поява самураїв поклала початок боротьбі за перерозподіл влади, яка здавна належала аристократам. Першими самурайськими диктаторами стали представники роду Тайра, який у 1185 був повалений силами родини Мінамото. Останні, на чолі з Мінамото но Йорітомо заснували перший самурайський уряд - сьоґунат у місті Камакура . Цей уряд спромігся відбити у 1274 і 1281 роках монгольські навали, але занепав через невдалу внутрішню політику.

Другим самурайським урядом був сьоґунат Муроматі, заснований у 1338 році Асікаґою Такаудзі. Однак його намагання контролювати даймьо зазнали краху. Слабка центральна влада стала причиною розгортання у країні внутрішнього конфлікту. З війною років Онін (1467-1477) почався період сенгоку - доба "воюючих країн".

Покласти край безвладдю у країні спромоглися троє видатних самурайських полководців - Ода Нобунаґа, Тойотомі Хідейосі та Токуґава Ієясу. Перший, за допомогою європейської зборої, ліквідував у 1573 році сьоґунат Муроматі. Другий, об'єднав країну, але не зміг передати владу у ній своїм нащадкам. Третій спромігся знищити усіх відкритих опонентів і заснував у 1603 році третій - останній сьоґунат в місті Едо (сучасне Токіо).

Із заснуванням нового сьоґунату розпочався період Едо. Центральна влада країни, вбачаючи небезпеку у християнстві порвала усі зв'язки із Західним світом і проводила політику сакоку (закриття країни) стосовно Європи. Виключенням була Голландія, яка отримала дозвіл на торгівлю у порту Дедзіма у місті Нагасакі.

Ця доба ознаменувалася відсутністю внутрішніх воєн, стрімким розвитком економіки та "японізацією" іноземних запозичень. Були вперше записані самурайські кодекси честі бусідо та закладені основи японської національної філософії та науки кокугаку. Поширення писемності, спільні культурні риси, відносна централізація влади та тривалий мир у країні сформували основи сучасної політичної японської нації.

У 1854 році, під тиском американської ескадри "чорних кораблів" командора Метью Пері, японський уряд був змушений відкрити країну силам Заходу. Внутрішня війна років Босін (1867-1868) ліквідувала сьоґунат, а реставрація Мейдзі привела до влади уряд на чолі з імператором. Японія була перетворена на парламентську монархію британського типу.

Реформи періоду Мейдзі допомогли країні стати в ряд із найсильні-шими країнами Європи та США, та вступити у гонку озброєнь та здобуття колоній. Перемоги у першій японсько-китайській війні (1894-1895) та японсько-російській війні (1904-1905) забезпечили домінування Японії у Східно-азійському регіоні. На 1910 році японці контролювали Корею, Тайвань та південь Сахаліну. Наступного року були скасовані нерівноправні договори із країнами Заходу.

Початок 20 ст. ознаменувався встановленням "демократії Тайсьо". Японія вступила у першу світову війну на боці країн Антанти, що дало змогу посилити позиції країни в тихо-азійському регіоні. У 1920 році Японія приєдналася до Ліги Націй, але полишила її за 13 років через окупацію Маньчжурії. У 1936 році японці підписали Антикомінтернівський пакт з Німеччиною, а у 1940 році приєднались до країн Осі.

У 1937 році Японія розпочала другу японсько-китайську війну. Превентивний напад на США у 1941 році втягнув країну до другої світової війни, яка закінчилась поразкою для Японії. В серпні 1945 року американці провели атомне бомбардування міст Хіросіми і Нагасакі, а 2 вересня країна капітулювала.

Кінець війни ознаменувався окупацією Японії силами союзників -США та СРСР. У 1947 році, під тиском окупаційної американської влади була прийнята Конституція Японії, яка проголошувала принципи демократії, пацифізму та міжнародного співробітництва. У 1951 році уряд Японії підписав із США договір про мир та безпеку, вступивши до холодної війни на боці західних сил. Окупація основних островів архіпелагу американцями тривала до 1952 р. У 1972 році США передали Японії її колишні володіння на о. Окінава. З іншого боку, СРСР відмовився передавати окуповані його військами острови Курільської гряди та південну частину о. Сахалін.

За допомогою США, Японія змогла відбудувати свою економіку, яка з середини 1960-х років займає друге місце у світі за темпами зростання. У 1990-х роках країна увійшла до економічної кризи, з якої почала поступово виходити з середини 2000-х років.