Менеджмент туризму - Кіптенко В.К. - 2.1. Розвиток менеджменту і туризму як сфер людської діяльності

2.1. Розвиток менеджменту і туризму як сфер людської діяльності

Вважається, що менеджмент, як і туризм, — відносно молоді феномени у професійній сфері реалізації здібностей і докладання праці людини. Втім, практика управління і подорожей (мандрівок) досить давні.

У тій чи іншій формі менеджмент існував там, де люди працювали групами. У часи первісного ладу управління здійснювалося спільно всіма членами роду, племені або громади. Старійшини та вожді уособлювали керівні основи всіх видів діяльності того часу. На глиняних табличках, датованих III тис. до н. е., записало відомості про комерційні домовленості та закони давнього Шумеру, які підтверджують існування вже в ті часи практики управління.

"Висячі сади" Вавилону, місто інків Мачу-Пікчу й піраміди Єгипту могли з'явитися тільки внаслідок скоординованих зусиль. Здобутки великих організацій у давнину свідчать про їх побудову на основі формальної структури, де чітко вирізнялися рівні управління. Великі політичні організації — Македонія за Александра Великого, Персія, а згодом Рим — займали території в Азії та Європі. Незаперечною сферою застосування менеджменту, крім економічної (пошук, виробництво та розподіл ресурсів), політичної (необхідність у встановленні і підтриманні порядку в суспільстві), віддавна була оборона — захист від диких звірів та порогів. Були в історії організації, які управлялися так само, як і нині. Яскравим прикладом є римська католицька церква. Проста структура — папа, кардинал, архієпископ, єпископ і священик, яку визначили ще засновники християнства, успішно функціонує й нині та залишається більш "сучасною", ніж структура багатьох організацій, які з'явилися лише сьогодні. В цілому управління й організація у давнину значно відрізнялися від сучасних (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Порівняння організацій давнини й сучасності

Організація давнини

Сучасна організація

Мала кількість великих організацій, майже немає гігантських

Велика кількість надзвичайно потужних, великих організацій, як комерційних, так і некомерційних

Відносно невелика кількість керівників, майже немає керівників середньої лапки

Велика кількість керівників, зокрема керівників середньої ланки

Управлінська діяльність часто не відокремлюється від неуправлінської

Чітко визначені управлінські групи, управлінська діяльність чітко сприймається і відокремлюється від неуправлінської

Зайняття керівних посад в організації найчастіше за правом народження або шляхом захоплення силою

Зайняття керівних посад найчастіше за правом компетентності з дотриманням законності і порядку

Невелика кількість людей, здатних приймати важливі для організації рішення

Велика кількість людей, які здатні приймати важливі для організації рішення

Акцент на накази й інтуїцію

Акцент на колективну роботу і раціональність

Незважаючи на те, що організації існують майже стільки, скільки існує світ, до XX ст. фактично не було цілеспрямованого знання про системне управління ними. Перед тим, як управління відокремилося в самостійну галузь знань, людство тисячоліттями накопичувало досвід у цій сфері. Людей цікавило, як, використовуючи організації, заробити більше грошей, отримати більшу політичну владу, але не принципи управління ними.

Розвиток теорії і практики менеджменту відбувався здебільшого еволюційно, шляхом безперервного накопичення досвіду, який відображав зміни, що відбувалися у суспільстві, економіці й у всій системі соціально-економічних відносин. Вирізняють низку етапів і революційних перетворень у підходах до проблем менеджменту.

Початком історії менеджменту прийнято вважати зародження писемності у давньому Шумері. Таке революційне досягнення в історії людства привело до утворення особливої верстви "жерців-бізнесменів", які були зайняті торговими операціями. Першу управлінську революцію називають релігійно-комерційною.

Другу революцію визначають 1760 р. до н. е. і пов'язують з діяльністю царя Хаммурапі, який видав Список законів управління державою для регулювання різноманітних суспільних відносин між різними соціальними групами населення.

Фактично, приблизно у IX—VII ст. до н. е. відбувся перехід від господарства привласнювального типу (мисливство, збирання плодів тощо) до принципово нової форми отримання продуктів — їх виробництва (виробничої економіки). Цей період стає точкою відліку в зародженні справжнього менеджменту — накопиченні людьми певних знань у сфері управління. Вважається, що третя управлінська революція відбулася у часи правління Навуходоносора II (682— 605 pp. до н. е.) і була спрямована на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю у сферах виробництва і будівництва.

Одним з перших управління як особливу сферу діяльності охарактеризував Сократ (470—399 pp. до п. е.). Він проаналізував різні форми управління, на основі чого проголосив принцип його універсальності. Наслідуючи його, Платон (428—348 pp. до н. е.) представив класифікацію форм управління.

Четверта управлінська революція датується XVII—XVIII ст. і викликана зародженням капіталізму та початком індустріального прогресу в Європі. У той час зростає інтерес до управління, зароджується ідея про те, що управління як таке може зробити значний внесок у розвиток і ефективність виробництва. Так, на початку XIX ст. значну увагу проблемам досягнення цілей організації за допомогою інших людей приділив Роберт Оуен. Виокремлення проблем управління у самостійну галузь знань було відповіддю на потреби підприємців у зв'язку із загостренням конкуренції і формуванням великих підприємств. Головним революційним перетворенням у сфері менеджменту в цей період було його відокремлення від власності та зародження професійного менеджменту.

П'ята управлінська революція, яку часто називають бюрократичною, датується кінцем XIX — початком XX ст. Теоретичною основою перетворень у галузі управління була концепція бюрократії, що стала підґрунтям формування великих ієрархічних структур управління, поділу праці, введення норм і стандартів, установлення посадових обов'язків і відповідальності.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. з'явилися перші праці з наукового узагальнення досвіду і формування основ науки управління. У 1911 р. Федеріко В. Тейлор опублікував свою книгу "Принципи наукового управління", яку традиційно вважають початком визнання управління наукою й самостійною сферою дослідження. І хоча в теорії Ф. Тейлора багато суперечностей, його вчення стало головним теоретико-історичним джерелом сучасних концепцій менеджменту.

Передумови розвитку науки управління сформувалися в промисловості, яка дедалі більше характеризувалася масовістю у виробництві і збуті, великими масштабами організацій у формі потужних корпорацій і акціонерних товариств, орієнтацією на великі ринки.

Промислові підприємства відчували потребу в раціональній організації праці, чіткій і взаємопов'язаній роботі всіх підрозділів та служб, керівників і виконавців. Саме для цього були потрібні обґрунтовані принципи, норми й стандарти, орієнтовані на основні об'єкти управління — техніку та людей. Відповідно, успіхи в теорії управління завжди залежали від успіхів у інших, пов'язаних з управлінням, сферах, таких як математика, інженерні науки, психологія, соціологія та антропологія. Отже, еволюцію менеджменту як наукового напряму визначають періоди, протягом яких, часто паралельно, розвивалися декілька підходів, що закладали основи подальшого виникнення нових ідей (табл. 2.2).

Практика реалізації мандрівок і подорожей так само давня. Навіть якщо звернутися до християнської історії, то слід почати з першої "вимушеної" подорожі, коли Бог вигнав Адама і Єву з раю. Принаймні основні ознаки туризму — зміна місця проживання, знаходження в іншому місці, тимчасовість — очевидці. Історичні нариси народів Далекого і Середнього Сходу, Середземномор'я свідчать, що з розширенням торговельної діяльності та завоювань у Греції, Римі, Китаї представники знаті все частіше подорожували задля розваг, з торговими або дипломатичними цілями. Коли сформувалися певні релігійні течії, з'являється ще одна численна категорія подорожуючих — пілігрими. Під час колоніальних захоплень та географічних відкриттів арабів (VIII ст.) та європейців (Марко Поло, XII ст.) записано значну спадщину до нині цінних розповідей про мандрівки. З XV ст. європейська експансія посилюється. Починаючи з XVI ст. мешканці Північної Європи регулярно виїжджали на лікування на мінеральні води, за освітою до відомих навчальних центрів Італії, до пам'яток великих цивілізацій у Південній Європі. Поняття "тур" — "Великий тур" — з'являється у 1750-ті роки і стосується розважальних та навчальних подорожей представників вищих верств суспільства. Тури, які спочатку тривали два — три роки, поступово скорочуються, водночас кількість таких мандрівок зростає, розширюється також соціальне представництво їхніх споживачів. На згадку багато з молодих людей, які подорожували переважно культурними центрами Європи, відвідували міста та пам'ятки Іспанії, Франції, Італії та Греції, залишили мемуари, щоденники, путівники. Це були не тільки літературні, а й навчальні твори, найкращою ілюстрацією серед яких є нотатки Гете про Італію (1786—1788 pp.).

Однак давні мандрівки — паломництва, виїзди дипломатичних посольств, навколосвітні подорожі (експедиції), походи купецтва — вважають лише передісторією туризму. Відповідно до сучасних поглядів на туризм, перші подорожуючі не є туристами, оскільки вони не мали "справжньої" мотивації: подорож не була задоволенням, здійснювалася не з власної волі і не була самоціллю. Навпаки, най частіше мандри були важкими (фізично та морально), складними в технологічному аспекті, і, нарешті, були лише засобом досягнення мети. Головними мотивами були торгівля і комерція, відкриття нових земель, завоювання, релігійні місії тощо. Часто це були доволі складні, пов'язані з ризиком для життя переміщення великих груп людей. Організація таких подорожей і мандрівок вимагала певної підготовки, знань і павичок, у т. ч. вміння передбачувати, планувати, заохочувати (мотивувати), спрямовувати і координувати діяльність людей, тобто все тс, що ми сьогодні називаємо управлінням. Уже тоді у суспільстві цінувалися такі людські якості, як ініціативність, відповідальність, здатність ризикувати.

Періоди, роки

Наукові підходи і школи

Головні проблеми підприємств

Ключові рішення менеджменту

Принципи управління

Початок XX — 20-ті роки XX ст.

Наукова й адміністративна школи

Ефективне функціонування великої організації

Інтенсифікація. Формування ієрархічних структур менеджменту

Нормування праці. Науковий відбір і навчання персоналу.

Функціональна спеціалізація

30—50-ті роки XX ст.

Школи людських відносин і поведінкових наук

Максимізація випуску продукції та ефективність

Заходи щодо збільшення продуктивності праці шляхом задоволення працівників

Працівник — центральний ресурс.

Мотиваційне управління (мотивація діяльності працівника, групи тощо)

50—60-ті роки XX ст.

Школа кількісних підходів

Оцінка раціональності рішення

Раціональний розподіл ресурсів

Застосування методів кількісних вимірів.

Моделювання — основа дослідження операцій

50—60-ті роки XX ст.

Процесний

ПІДХІД

Посилення управлінського контролю над усіма параметрами бізнесу

Проектування процесів, які забезпечують додаткову вартість (цінність)

Взаємозалежність і взаємозв'язок елементів управлінського процесу. Кожний елемент процесу одночасно сам є процесом. Сполучні процеси: процеси комунікацій і прийняття рішень

50-ті — кінець 60-х років XX ст.

Системний підхід

Раціональність структур управління внутрішнім та зовнішнім середовищем

Побудова систем

Цілісність, неадаптивність,

емерджентність

та інші системні принципи

70-ті роки XX ст.

Адаптація до зовнішнього середовища

Стратегічне планування

Підприємство — відкрита економічна система. Принцип "чорної скрині". Принцип зворотного зв'язку

1971—1980 pp.

Ситуаційний підхід

Успішне конкурентне позиціонування на ринках

Стратегічне управління

Орієнтація на запити споживачів і людський фактор

1981—1985 pp.

Ефективна реалізація визначених цілей

Формування культури організації

Зіставність стратегії і культури

1986 — кінець 80-х років XX ст.

Проблема гнучкості і адаптивності до зростання і прискорення змін

Інноваційний менеджмент

Оновлення продукції. Зміна технологій. Розвиток організаційного потенціалу

1990 р. — дотепер

Нові підходи з використанням теорії хаосу; управління за слабкими сигналами тощо

Максимальне використання всіх можливостей менеджменту

Управління середовищем. Формування організаційних компетенцій. Створення організації на основі самоосвіти

Осмислення систем. Лідерство. Індивідуальна майстерність.

Групове навчання та ін.

У передісторії туризму вирізняють такі етапи:

— античні мандрівки — основними мотивами подорожей були освіта, паломництво, торгівля, лікування, спортивні змагання;

— подорожі у Середньовіччі — основними мотивами були релігійні місії, освіта, аристократичні стосунки;

— мандрівки Нового часу — основні тенденції відпочинку визначила промислова революція. Це найдовший етап, протягом якого сформувалися перші форми впорядкування і організації спільної праці.

У розвитку вітчизняного туризму також можна виокремити етап передісторії. Географічне положення України — на перетині торговельних шляхів між Заходом і Сходом — від давніх часів забезпечувало стійкі міжнародні зв'язки, які були підґрунтям різних контактів. З прийняттям християнства ці контакти ще більше зміцнилися за рахунок приїзду з Візантії представників церкви, перекладачів, переписувачів книг тощо. Торговельні зв'язки українців та приїжджих мандрівників, описи їх подорожей містять інформацію про тогочасне життя і погляди на відпочинок.

Є декілька підходів до визначення етапності розвитку гостинності і туризму. Деякі дослідники пропонують суто хронологічний підхід, розглядаючи поступове виникнення і розвиток форм гостинності від стародавнього світу, середньовіччя, XVIII, XIX ст. до XX ст. Існує погляд, згідно з яким в історії туризму слід вирізняти доіндустріальний період (до 1840 p.); епоху залізниць; епоху автомобілів, реактивних літаків та круїзів. Інші хронології, які ґрунтуються на певному поєднанні шляхів розвитку гостинності і туризму, пропонують виокремлювати передісторію (до початку XIX ст.), елітарний туризм (початок XIX — початок XX ст.), становлення масового туризму (початок XX ст.), сучасний етап — масовий туризм (після Другої світової війни).

На наш погляд, слід акцентувати увагу на тому, що специфіка кожного з етапів формувала передумови подальшого розвитку і поступального переходу від доіндустріального до індустріального характеру взаємовідносин в організації туристичної діяльності, становлення постіндустріального, тобто інформаційного, туристичного виробництва. Саме тому в історії гостинності і туризму пропонується вирізняти:

• передісторію туризму, яка охоплює виникнення і розвиток основних форм гостинності в стародавньому світі та середньовіччі, епоху Відродження до кінця XVIII ст.;

• зародження передумов індустріалізації гостинності і туризму, розвиток елітарного туризму, зародження спеціалізованих закладів з виробництва турпослуг (XIX — початок XX ст.);

• становлення соціального туризму (перша половина XX ст. до Другої світової війни);

• індустріальний розвиток масового туризму у другій половині XX ст., під час якого індустрія туризму сформувалася як міжгалузевий комплекс з виробництва товарів і послуг для туризму.

Сучасні дослідження тенденцій розвитку туризму свідчать про поступовий перехід до постіндустріального розвитку туристичної обслуговувально-виробничої діяльності в умовах глобалізації суспільного розвитку.

Зіставлення етапів розвитку менеджменту і туризму проводиться в хронологічній послідовності і дає змогу виокремити в розвитку менеджменту вітчизняного туризму такі фази:

— попередню фазу — до XIX ст.;

— початкову фазу — 1800—1917 pp.;

— фазу розвитку професійного менеджменту в туризмі — 1917— 1990 pp.;

— фазу розпаду централізованих організаційних структур туризму і створення туристичних підприємств різної форми власності — з 1991 р. дотепер.

Деталізація цього підходу дає змогу провести періодизацію менеджменту туризму на теренах, до яких входила свого часу Україна.

1. Просвітницький етап (до 1890 p.), який характеризується окремими прикладами екскурсій, походів, котрі проводилися насамперед з метою освіти і збирання науково-географічної і краєзнавчої інформації. Туризм і екскурсії значною мірою сприяли виконанню соціальних програм з підвищення освітнього рівня населення, розвитку культури тощо. Тому невипадково найбільш активно їх використовували революційно-демократичні кола інтелігенції Російської імперії.

2. Підприємницький етап (1890—1920 pp.), який характеризується швидким розвитком туристичної інфраструктури — ресторанів, готелів, транспортної мережі. На туристичному ринку чітко простежуються два основні сегменти — елітарний туризм багатих верств і екскурсійний, рекреаційний туризм інтелігенції. З'являються туристичні фірми, бюро, компанії, клуби, товариства.

3. Організаційно-централізований етап (1920—1960 pp.), який визначається домінуванням ідеологічної функції над господарською. Виникнення у 1928 р. Товариства пролетарського туризму заклало основи монополізації туризму. Передача туризму і екскурсій до відома профспілок іще більше монополізувала галузь. При цьому туризм розвивався надзвичайно швидко, водночас варто зазначити, що його розвиток був екстенсивним — шляхом охоплення нових ресурсів і територій. У результаті сформувалася матеріальна база соціального і самодіяльного туризму, одна з найпотужніших і найдешевших у світі. Наприкінці цього періоду в туризмі загострилися суперечності, пов'язані насамперед з неможливістю задоволення рекреаційних потреб усього населення при збереженні низьких цін на відпочинок. Це викликало необхідність переходу до нової системи соціальних нормативів.

4. Адміністративно-нормативний етап (1969—1990 pp.), який характеризується швидкими темпами розвитку соціального туризму і ще швидшим відставанням якості обслуговування від стандартів індустрії туризму західних країн. Стимулювання розвитку туризму здійснювалося виключно адміністративними методами, що загострювало наявні суперечності. Позитивними результатами цього періоду слід вважати зростання інтересу науки до проблем туризму, створення системи рекреаційного проектування, початок формування нової професійно-кваліфікаційної структури і системи безперервної підготовки кадрів для туристичної сфери. Наприкінці періоду стали очевидними неможливість вирішення завдань інтенсифікації і підвищення якості туристичного обслуговування в межах адміністративно-командної системи і необхідність широкого використання економічних методів.

5. Перехідний етап (від 1991 р. дотепер), під час якого виявляються нові тенденції розвитку туристичного господарства в умовах становлення ринкової економіки:

— зміна структури рекреаційних потреб і початок сегментації туристичного ринку;

— перехід від монопольного туристичного господарства до багатоукладного, активний розвиток малих і середніх туристичних підприємств;

— перехід до використання природних ресурсів і культурної спадщини на основі ринкових відносин;

— перехід від адміністративного регулювання функцій туристичного господарства до економічного стимулювання туристичного ринку на повій законодавчій основі.

Контрольні запитання і завдання

1. Порівняйте мотиви подорожування у давні часи, в індустріальний період і на сучасному етапі.

2. Які є історичні та соціально-економічні передумови виокремлення менеджменту в галузь людської діяльності?

3. Які є історичні та соціально-економічні передумови виокремлення туризму в галузь людської діяльності?

4. Охарактеризуйте періодизацію управлінської діяльності.

5. Охарактеризуйте періодизацію управлінської наукової думки.

6. Охарактеризуйте періодизацію розвитку туристичної діяльності.

7. Які історичні та соціально-економічні фактори зумовлюють потребу в детальній періодизації менеджменту туризму на теренах, до яких входила свого часу Україна?

2.2. Індустріальні відносини і менеджмент туризму
2.3. Розвиток менеджменту на етапі становлення соціального туризму
2.4. Розвиток менеджменту і туризму у другій половині XX ст
2.5. Сучасні детермінанти менеджменту туризму
2.6. Оптимальність наукових підходів менеджменту в управлінні туристичною діяльністю
Розділ 3. СИСТЕМА МЕНЕДЖМЕНТУ В ТУРИЗМІ
3.1. Поняття про систему туризму
Економіка і туризм
Екологія і туризм
Соціальне середовище і туризм
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru