Географія - Олійник Я.Б. - 4.4.1. Вивітрювання

В основі геологічних процесів лежать різні джерела енергії. Вони поділяються на зовнішні (екзогенні) та внутрішні (ендогенні). Гірські породи, які залягають на поверхні чи близько під поверхнею, піддаються дії сонячних променів, води, повітря, організмів. Діяльність будь-якого зовнішнього фактора включає процеси руйнування і знос порід (денудація) і відкладення матеріалу в пониженнях (акумуляція). Енергетичне джерело зовнішніх процесів знаходиться за межами нашої планети. Екзогенним процесам характерні дві головні особливості: вони підпорядковуються закону географічної зональності і мають зв'язок з типами морфоструктури. Особливо яскраво цей зв'язок проявляється втому, що широтна зональність у регіонах рівнинної морфоструктури у горах поступається місцем вертикальній поясності, коли зі збільшенням висоти один процес — річкова ерозія — змінюється іншим, наприклад, діяльністю льодовиків. До таких процесів належать вивітрювання, вітер, текучі й підземні води, дія моря, льоду, живих організмів.

4.4.1. Вивітрювання

Вивітрювання—процес механічного руйнування та хімічних змін гірських порідна земній поверхні чи близько під поверхнею під впливом коливання температури, повітря, води та організмів. Воно буває фізичне, хімічне та органічне. Фізичне вивітрювання виникає внаслідок коливання температури. Від частого нагрівання та охолодження гірські породи тріскаються, розпадаються на дрібні частини. Цьому сприяє також вода, що замерзає в тріщинах.

Хімічне вивітрювання полягає в руйнуванні й хімічній зміні складу гірських порід під впливом повітря, Його складових, води і розчинених у ній речовин.

Органічне вивітрювання — вивітрювання гірських порід, що відбувається під впливом життєдіяльності організмів.

Процеси вивітрювання відбуваються одночасно і взаємозв'язані, але залежно від фізико-географічних умов переважає той чи інший тип вивітрювання. Наприклад, варидних, високогірних і полярних областях — фізичне, у помірно вологих, вологих тропічних і субтропічних — хімічне вивітрювання.

Через вивітрювання підготовлені для перенесення уламки порід у першу чергу стають "жертвою" сили тяжіння. Процеси ці так і називаються — гравітаційні. Вони можуть бути швидкі там, де рельєф інтенсивно розчленований, де значні перепади висот і розвинуті круті схили. Це призводить до осипів, обвалів, зсувів. При різкому і великому зволоженні після тривалого посушливого періоду можуть виникати сильні грязево-кам'яні потоки — селі. Повільні гравітаційні процеси діють в основному на плоских, заліснених або задернованих схилах. Зовнішній їхній прояв майже непомітний, але спеціалістам відоме це повільне зміщення грунтових мас на схилах. Механізм його полягає в періодичній зміні об'єму зволожених частин — при замерзанні і таненні, розбуханні колоїдів і їх висиханні. Збільшуючись в об'ємі, частинки зміщуються вниз по схилу, а зменшуючись, на попереднє місце вже не повертаються. На рівнинах повільне зміщення ґрунту — один з найпоширеніших агентів денудації схилів.

4.4.2. Робота вітру

Вітер—повсюдний фактор на Землі. Однак найбільше його руйнівна і споруджуюча сила проявляється в пустелях. Там сухо, майже немає рослинності, багато пухких сипучих частин — продуктів інтенсивного фізичного вивітрювання, зумовленого різким коливанням температур протягом доби. Форми рельєфу, створені вітром, називаються еоловими (від імені грецького бога Еола — володаря вітрів). У кам'яних пустелях вітер не тільки видуває дрібні частинки, що утворюються внаслідок процесів руйнування. Вітропіщаний потік обточує скелі, надає їм чудернацької форм и, руйнує їх і вирівнює поверхню.

У піщаних пустелях вітер утворює бархани — горби серпоподібної форми, що перемішуються зі швидкістю до 5 м/год., а також пасма, пагорби та інші еолові форми, закріплені рослинністю. На узбережжі морів і рік денний бриз утворює піщані горби — дюни, наприклад, на узбережжі Біскайської затоки у Франції, на південному узбережжі Балтійського моря, де вони заросли сосновими лісами і вересом.

У розораних степових і напівпустельних районах з нестійким зволоженням часті пилові бурі, під час яких верхній шар грунту разом із насінням, інколи й посівами, що зійшли, зривається сильними вітрами і переноситься на десятки кілометрів і відкладається перед перешкодами або в пониженнях, де стихає сила вітру.