Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М.П. - 8.5. Ліцензування як форма державного регулювання туризму

Ліцензування — це найбільш оперативна форма державного регулювання завдяки спрощеному (порівняно з сертифікацією чи стандартизацією) процесу одержання дозволу.

Ліцензія — це дозвіл (документ визначеної форми), виданий державними органами фізичним і юридичним особам на певний вид діяльності.

Залишаючи за собою право відкликання ліцензії, органи державної влади зберігають важелі контролю й впливу на виробників туристичного продукту, які порушують встановлені для них правила поведінки на ринку. Перелік видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, як і умови ліцензування, в різних країнах відрізняються, але можна виокремити деякі закономірності. Діяльність засобів розміщення практично ніде, окрім Іспанії, не ліцензується. Готелі, як і ресторани, частіше стають об'єктами різних видів сертифікації або стандартизації (атестація, класифікація тощо). Це можна пояснити специфікою діяльності цих об'єктів туристичної індустрії. Водночас діяльність туристичних фірм, які організовують подорож, звичайно підлягає ліцензуванню, але не стає об'єктом сертифікації. Особи, які надають посередницькі послуги в туризмі: екскурсоводи, супровідники, гіди-перекладачі, — провадять професійну діяльність на підставі ліцензії або сертифіката відповідності, який видається за результатами атестації.

Проаналізуємо законодавчу базу ліцензування туристичної діяльності в деяких країнах.

Іспанія. Турагентство повинно мати ліцензію на право заняття туристичною діяльністю, видану туристичною адміністрацією. Турагентства поділяють на три категорії:

1) "майориста" — туроператори. Виробляють турпродукт і формують пакет турпослуг для подальшого його передання агентствам "мінориста", але не безпосередньо туристам;

2)"мінористап — дистриб'ютори. Займаються комерціалізацією продукту, виробленого агентствами першої категорії, пропонуючи його безпосередньо клієнтові (туристові), а також організовують і (або) продають різного роду турпослуги прямо туристові, але не іншому агентству;

3) "майориста — мінориста" — агентства, які можуть одночасно займатися діяльністю, передбаченою для кожної з перших двох груп.

Заявка на одержання ліцензії повинна підтверджуватися;

— статутними документами турагентства;

— довідками з фінансових органів про статутний капітал агентства;

— гарантійним депозитом встановленого розміру;

— страховим полісом;

— копіями договорів про оренду приміщення під офіс;

— договором з особою, яка буде очолювати агентство;

— бізнес-планом діяльності агентства.

Закордонне агентство подорожей також може одержати ліцензію, щоб діяти через іспанські турфірми, укладаючи з ними контракти на надання послуг.

Франція. Умови, на яких у цій країні дозволено провадити діяльність, пов'язану з організацією й продажем подорожей і перебування, визначені Законом від 13 липня 1992 р. У цьому Законі розглядаються три типи операцій з організації або продажу турпродукту:

1) організація й продаж колективних або індивідуальних турів і перебування;

2) продаж послуг, які можуть бути надані під час поїздки чи перебування, а саме: послуг засобів транспорту, засобів розміщення, харчування;

3) продаж послуг, пов'язаних із прийомом туристів, зокрема з організацією відвідувань музеїв чи історичних пам'ятників.

Провадити таку діяльність з метою отримання прибутку можуть тільки юридичні або фізичні особи, які мають комерційний статус і ліцензію на турагентську діяльність. Передбачається, що організації, які одержують ліцензію на туристичну діяльність, займаються лише нею (за небагатьма винятками). Ліцензія на турагентську діяльність видається фізичним і юридичним особам, якщо вони або їхні представники відповідають таким вимогам:

— мають свідоцтво, яке підтверджує їхню професійну підготовку;

— не підпадають під дію будь-яких заборон чи обмежень;

— мають достатні гарантії фінансової стабільності;

— мають банківську гарантію, здатну покрити видатки, пов'язані з настанням обставин професійного чи цивільного характеру, які тягнуть за собою фінансову відповідальність агентства;

— мають власний офіс.

Чинне законодавство усунуло перешкоди на шляху розвитку підприємств туризму, яким раніше заборонялося займатися іншою діяльністю. Після 1992 р. особи, які надають послуги засобів розміщення, транспорту, розваг тощо, одержали можливість займатися турагентською діяльністю у формі, передбаченій законом за дотримання низки умов:

— ця діяльність буде неосновною;

— існують необхідні фінансові гарантії;

— є страхове покриття у разі штрафних санкцій до особи, яка надає послуги, у разі недотримання нею норм цивільного законодавства.

Суспільні асоціації та організації можуть надавати туристичні послуги тільки своїм членам, а іншим особам — лише на підставі спеціального дозволу, який видається на умовах, близьких до вимог, які висуваються при видачі ліцензій.

Угорщина, Туристична діяльність протягом багатьох років залишалася монополією держави — до 1968 р. агентство иГОи82" було в країні єдиним.

Після 1968 р. почався період реформ, які були спрямовані на впровадження в економіку країни елементів ринку. Тоді ж були створені нові турагентства, а незабаром постала потреба в розробці нового законодавства, яке б ураховувало ринкову специфіку.

У 1978 р. уряд видав Постанову № 11/1978, якою у туристичній діяльності запроваджувалося використання контракту.

Зі зміною політичної орієнтації після 1990 р. у країні почався потужний процес, який можна назвати дерегламентацією, — скасовувалися чинні раніше закони. Так було скасоване положення, яке зобов'язувало агентства одержувати дозвіл на туристичну діяльність, і кількість туристичних агентств значно зросла: з ЗО до 5000. Цей процес супроводжувався численними порушеннями й зловживаннями, що спонукало Міністерство торгівлі й промисловості вийти з законодавчою ініціативою. 13 січня 1992 р. була прийнята Постанова № 2/1992, яка визначає умови провадження туристичної діяльності та організації поїздок. Відповідно до цієї постанови, було розмежовано посередницьку діяльність (турагенти) і діяльність з організації поїздок (туроператори). Кожен із цих видів діяльності вимагає ліцензії, яку надає Національна туристична адміністрація. Звернення з проханням про надання ліцензії потрібно подавати разом із документами, які підтверджують:

— професійну придатність кандидата;

— наявність у нього офісу;

— фінансові гарантії (відкриття спеціального рахунку, який призначається для покриття фінансових зобов'язань) або банківська гарантія.

Останнє положення поширюється тільки на агентства, які займаються внутрішнім туризмом чи працюють на прийом.

Марокко, В Указі від 8 жовтня 1977 р. № 1-76-395 подано визначення поняття "турагентство" — це будь-яка фізична чи юридична особа, яка на комерційній основі провадить діяльність, спрямовану винятково на надання таких послуг:

1) розміщення, харчування, транспорту, замовлення машин;

2) організацію індивідуальних або групових турів як самостійно, так і на комісійних засадах, а також на продаж чи поставку відповідних послуг;

3) організацію відвідувань міст, населених пунктів і пам'ятників;

4) організацію будь-якої іншої діяльності — полювання, рибальства, культурно-масових заходів, конгресів — якщо вона є доповненням до основної діяльності, передбаченої в попередніх пунктах.

Провадити турагентську діяльність можна за наявності відповідної ліцензії. Законом передбачені два типи ліцензії:

1) ліцензію типу "А" зобов'язані одержати особи, які бажають провадити один із видів діяльності, перелічених у пунктах 1, 2, або всі ці види діяльності;

2) ліцензію типу "В" зобов'язані одержати особи, які бажають надавати послуги, перелічені в пункті 1.

Ліцензії видає міністр туризму після того, як Технічний консультативний комітет туристичних агентств ухвалить позитивне рішення з цього питання.

Кандидати на одержання ліцензії повинні мати:

— необхідну матеріальну базу, яка дає змогу виконувати функції, пов'язані з турагентською діяльністю;

— достатні фінансові засоби;

— рахунок на покриття можливих витрат;

— марокканське громадянство й вік понад 21 рік;

— відповідну професійну підготовку.

Крім того, ці кандидати не повинні бути оголошені банкрутами й мати судимість.

Доповнення до цього Указу визначають процедуру розгляду звернень з проханням про надання ліцензії, розмір ліцензійного збору, склад і порядок роботи Технічного консультативного комітету.

Португалія. Базовим документом, який регламентує діяльність туристичних агентств, є Постанова від 3 вересня 1986 р. № 264/86 з внесеними

Постановою від 19 березня 1987 р. № 22/87 доповненнями, які стосуються насамперед організації групових поїздок.

Відповідно до португальського законодавства, діяльність туристичних агентств зводиться до такого:

— одержання паспортів та інших документів на подорож;

— купівля й продаж квитків на транспорт, забезпечення трансферу клієнтам;

— прийом і супровід туристів у поїздці країною;

— представлення своїх та іноземних партнерів;

— організація й продаж турів і туристичних послуг.

Для одержання ліцензії туристичне підприємство повинне відповідати таким вимогам:

— підтвердити наявність мінімального необхідного капіталу;

— підтвердити професійність пропонованих послуг;

— керівником туристичного підприємства повинен бути директор, який має професійну освіту;

— туристичне підприємство повинне мати страховий рахунок, який гарантує виплату можливих штрафних сум.

Швейцарія. Ця країна не має законодавства, яке регулює туристичну діяльність. Існує лише Закон про продаж турів, який набув чинності у липні 1994 р. і враховує директиви ЄС із цього питання.

Відповідно до практики, професіонали об'єднуються в асоціації, які контролюють туристичну діяльність, заповнюючи у такий спосіб прогалини законодавства.

Швейцарська федерація туристичних агентств створила гарантійний фонд, у який можуть за бажанням вступати туристичні агентства.

Європейське Співтовариство. Директива ЄС від 13 червня 1990 р. № 90/314/ СЕК покликана гармонізувати законодавчі й нормативні акти держав — членів ЄС у сфері, яка стосується організації й продажу турів для подорожі й відпочинку в складі комплексного туристичного продукту.

Необхідність такої гармонізації викликана не тільки тим, що розбіжності порушують права споживача турпродукту й створюють додаткові труднощі для постачальників послуг, а й тим, що ці розбіжності ставлять у нерівні конкурентні умови операторів із різних країн. Узгодження вимог до продажу турпродукту дасть змогу споживачам із різних країн ЄС отримувати його на рівних умовах.