Географія - Олійник Я.Б. - 9.1. Європа

9.1. Європа

Географічне положення. Площа Європи — 10 млн.км². Суходільна межа між Європою та Азією пролягає вздовж східного підніжжя Уральських гір (приблизно по60°сх. д.), річкою Ембою, північним узбережжям Каспійського моря, Кумо-Маницькою западиною, Азовським і Чорним морями, протоками Босфор і Дарданелли.

На півночі Європу омивають води Північного Льодовитого, на заході й півдні—Атлантичного океанів. Вони утворюють біля її берегів моря, затоки і протоки.

Атлантичний океан та його моря, що на значні відстані вганяються в суходіл, омивають західні береги материка. Потужна Північноатлантична течія (продовження Гольфстріму)

несе до берегів Європи з тропічних широт теплі води, завдяки чому моря біля західних і північно-західних берегів не замерзають.

Уздовж північно-західного узбережжя тягнеться смуга материкової обмілини; на ній розташовані великі острови Великобританія та Ірландія, що відокремилися від материка через опускання й затоплення суходолу. Між материком та островами — протока Ла-Манш. На схід від острова Великобританії лежить мілководне Північне море.

Вузькі протоки сполучають Північне море з мілководним і дуже опрісненим Балтійським морем. Глибоко врізаючись у суходіл, воно відокремлює Скандинавський півострів.

Південну Європу і частину Південно-Західної Азії омивають внутрішні моря — Середземне і Чорне. Підводний поріг, що пролягає через вузьку Гібралтарську протоку, не пропускає холодні, глибинні води океану, тому води Середземного моря, розташованого в субтропічних широтах, теплі протягом усього року

Північні береги Середземного моря дуже розчленовані. В морс врізаються великі півострови. Порівняно вузька берегова обмілина змінюється глибокими морськими западинами та підводними височинами, на яких розташовані острови.

Довга й покручена протока Дарданелли, невелике Мармурове море та протока Босфор сполучають Середземне море з Чорним.

Біля північних берегів Європи тягнеться Широка смуга материкової обмілини. На ній розташовані острови, які переділяють неглибокі окраїнні моря (Бареннове, Карське). Упродовж більшої частини року моря вкриті кригою. У Бареннове море проникає відгалуження Північноатлантичної течії, і тому в південно-західній частині воно не замерзає. Море багате на рибу (тріска, оселедці, морський окунь та ін.).

В основі рельєфу Європи лежить Східноєвропейська платформа. Найдовша ділянка Європи — Східноєвропейська рівнина. Гори нової складчастості простягаються від Атлантичного майже до Тихого океану в Азії. До цього поясу належать Піренеї, Апенніни, Альпи, Карпати. Найвищі гори в Європі—Альпи (гора Монблан — 4807 м). Скандинавські гори виникли в епоху найдавнішої складчастості, їхній вік перевищує 300 млн. років. На території Європи в Середземномор'ї є вулкани — Везувій, Етна та ін. В Ісландії є гейзери. Помітні коливання земної кори спостерігаються на Скандинавському півострові, де тепер суходіл піднімається щороку приблизно на 10 мм.

Корисні копалини Європи різноманітні. З метаморфічними породами пов'язане родовище залізної руди Курської магнітної аномалії. Значні поклади залізних руд є на Кольському півострові Росії, у Швеції, на Лотаринзькому плато. Родовища нафти розмішені в пониженнях і нерівностях давнього фундаменту, в передгірських западинах, на окраїнах рівнин. Нафта залягає у Волго-Уральській провінції, біля берегів Північного моря. Родовища природного газу найчастіше сусідують із нафтовими. Кам'яне вугілля залягає в основному в прогинах біля давніх гір. Найбільші кам'яновугільні басейни — Рурський, Верхньосілезький, Донецький, Печорський.

Кліматичні умови різноманітні. Це пов'язано з географічним положенням, розчленованістю західних берегів, впливом океанів, складним рельєфом. Унаслідок протяжності з півночі на південь у Європі утворюються арктичний, субарктичний, помірний і субтропічний кліматичні пояси.

Основна частина Європи розміщена в помірному кліматичному поясі, де переважають західне перенесення повітряних мас і пов'язана з ним циклонічна діяльність. Західні вітри приносять з Атлантичного океану вологу, знижують літні температури і підвищують зимові. В межах помірного поясу формуються області морського і помірно континентального клімат): Найдальші північні острови Європи лежать у межах арктичного поясу. Туг домінує арктичне повітря з низькими температурами протягом року, незначна кількість опадів (до 250 мм урік). Дещо тепліше на заході, куди проникає Північноатлантична течія.

Вузькою смугою охоплюючи Ісландію та Скандинавію, на північ від Полярного кола пролягає субарктичний пояс. Клімат тут різко континентальний, із суворою зимою (—30 °С), порівняно теплим (до +15 °С), але короткий літом і малою кількістю опадів (300 мм у рік).

Південну частину Європи охоплює субтропічний пояс. Тут переважає область середземноморського клімату. Зимою вітри з Атлантичного океану приносять вологе повітря помірних широт. Тому зима дощова (за річної кількості опадів від 500 до 1000 мм 80 % їх припадає в зимовий період) і тепла (від +4до+12 °С). У літній період на Середземномор'я впливають пояс високого тиску і пасатні вітри півдня. Через це тут переважає сухе тропічне повітря, що спричинює високі температури (+23, +28 °С в липні) і майже повну відсутність опадів.

Внутрішні води Європи належать до басейнів Атлантичного і Північного Льодовитого океанів. До басейну Атлантичного океану належать річки Західної, Південної, частково Східної Європи. На заході Європи, де клімат здебільшого помірний морський і помірно континентальний, — густа мережа річок, чимало прісних озер. На крайньому заході, в області морського клімату, річки не замерзають. Вони живляться дощовими водами й повноводні цілорічно. Найбільша з таких річок — Сена впадає в протоку Ла-Манш. Там, де взимку утворюється сніговий покрив, річки замерзають на короткий час. До таких річок належать Вісла, Одра, Ельба.

Найбільша річка Атлантичного басейну -Дунай. Його виток — на схилах невисоких гір у середній частині Західної Європи.

Рейн — друга велика річка басейну Атлантичного океану. Він бере початок в Альпах і тече вузькою долиною, утворюючи безліч порогів. У нижній течії Рейн набуває характеру рівнинної річки, впадаючи в Північне море.

Рейн і Дунай течуть територією кількох держав та інтенсивно використовуються для судноплавства. Вони зв'язують внутрішні райони зарубіжної Європи з Атлантичним океаном.

У Північний Льодовитий океан впадають короткі річки Скандинавського півострова, Північна Двіна, Мезень, Печора. Вони надовго замерзають узимку, а навесні широко розливаються. Майже в усіх цих річок переважає снігове живлення.

На північному заході Європи безліч озер; вони лежать у тріщинах кристалічних порід і западинах, поглиблених льодовиками. Найбільші з них — Ладозьке та Онезьке в Росії, Веттерн і Венерн у Швеції. У гірських системах Європи зосереджені тектонічні озера (Боденське, Женевське, Балатон).

У Європі вирізняються такі природні зони: арктичних пустель, тундри й лісотундри, тайга, мішаних і широколистяних лісів, лісостепів і степів, напівпустель і пустель, вічнозелених твердолистяних лісів і чагарників.

Природні зони Європи неоднорідні. Західні та східні частини (сектори) кожної природної зони помітно різняться через неоднакове їх зволоження.

Природні зони густозаселеної території Європи істотно змінені діяльністю людини внаслідок розорювання земель, вирубування та відновлення лісів, осушення боліт, видобування корисних копалин тощо. Її первинна флора і фауна змінені майже повністю.

Зона арктичних пустель охоплює Шпіцберген, Нову Землю та інші острови Арктики. Більшість острові в майже повністю вкриті льодовиками. Західна частина Шпіцбергену відчуває подих відгалуження теплої Північноатлантичної течії. Клімат тут менш суворий, ніж на сході архіпелагу, завдяки чому на узбережжі виникла най північніша у світі ділянка тундри.

Зона тундри і лісотундри охоплює північне узбережжя Східноєвропейської рівнини, Скандинавського півострова та частину острова Ісландія. На заході Європи тундра формується за м'якого морського клімату. Тут не буває суворих зим, тому подекуди можна побачити рідколісся та криволісся. На сході європейської тундри за більш континентального клімату на тундрово-глейових ґрунтах ростуть мохи і лишайники, зрідка трапляються різнотрав'я і чагарникові стелюхи.

На південь від зони тундри і лісотундри розпросторені лісові природні комплекси, які обіймають найбільші площі у помірному поясі. З півночі на південь туг послідовно заступають одна одну зони тайги, мішаних і широколистяних лісів.

Тайга характеризується теплішим і вологішим кліматом. Тут під хвойними лісами сформувалися підзолисті ґрунти, які в пониженнях часто заболочені. Основними лісоутворювальними породами європейської тайги є ялина і сосна. Тваринний світ тайги надзвичайно різноманітний. Лосі, зайці, білки мешкають поряд з такими хижаками, як бурі ведмеді, рисі, вовки, лисиці. Багато в тайзі й птахів — глухарі, тетеруки, куріпки тощо. Хвойні ліси постачають цінну промислову сировину; що використовується в основному в будівництві та в паперовій промисловості. Не випадково країни Скандинавського півострова вельми переймаються відновленням лісу, насаджуючи цілі лісові масиви. Окремі ділянки колишньої тайги зараз використовуються для вирощування зернових, а також технічних культур, насамперед льону.

Мішані ліси заполонили південь Скандинавського півострова, північні частини Середньоєвропейської та Східноєвропейської рівнин. Кліматичні умови сприяють зростанню тут широколистяних порід дерев, передусім дуба. На заході зони ліси ялиново-дубові, а на сході — сосново-дубові на дерново-підзолистих грунтах. Більша частина земель цієї зони нині інтенсивно використовується у сільському господарстві.

Зона широколистяних лісів тягнеться широкою смугою через Середню Європу і помітно звужується на сході. Температурні умови і характер зволоження сприятливі для зростання лісів з бука, дуба і граба на бурих лісових грунтах. На сході, у посушливіших областях, трапляються дубові рідколісся. Під впливом господарської діяльності людини ці ліси майже втратили свій первісний вигляд. Зараз це найбільш заселені та освоєні райони.

Лісостепові та степові природні комплекси поширені переважно у східній частині Європи. Теплий континентальний клімат із помірним і здебільшого недостатнім зволоженням сприяє формуванню родючих чорноземних грунтів. Ділянки лісу на сірих лісових грунтах у лісостеповій зоні рідкі. Вони являють собою дубові гаї з домішками берези, липи та клена.

Степи мають густий трав'янистий покрив, що розвивається на типових чорноземах. Природна степова рослинність колись ковдрою вкривала значні площі. Росли тут і ковила, і типчак, і тонконіг. Зараз лукові та злакові степи Європи в природному вигляді майже не збереглися. Вони розорані та змінені сільськогосподарськими угіддями.

Крайній південний схід Європи — зона напівпустель і пустель. Тут розташована одна з найбільших у світі низовин, де на засолених, украй бідних пустельних грунтах трапляється рослинність з розріджених злаків, рідких чагарників і солянок.

Зона вічнозелених твердолистяних лісів і чагарників охоплює європейське Середземномор'я. Тепла й волога зима та жарке й сухе літо створюють особливі умови для розвитку органічного світу. Так, літня нестача вологи сприяє розвиткові у рослин твердого, невеликих розмірів листя з воскоподібним нальотом, утворенню смолистих і ефірних речовин та корково) кори, які зменшують випаровування. Водночас тепла й волога зима дає змогу деревам і чагарникам зберігати листя впродовж усього року.

Найтиповіші для середземноморських лісів — вічнозелені дуби (корковий і кам'яний), лаврове, суничне дерево, різні види сосен. Ці рослини—представники переважно первісного лісу. Зараз їх місце займають низькорослі дерева і твердолистяні чагарники —маквіс.

Природні комплекси Південної Європи зазнали змін дуже давно. Вирубування лісів, випас тварин, особливо кіз, а також пожежі були головними причинами зникнення первинного рослинного покриву. На місті колишніх середземноморських лісів виникли гаї маслинових дерев, виноградники, лани пшениці. Значні площі відведені під плантації цитрусових.

Висотна поясність. Зміна природних комплексів із підняттям у гори особливо виразно виявляється в Альпах. Завдяки значній висоті гірської системи тут спостерігається цілий набір природних поясів, що заступають один одного.

Приблизно до 800 м над рівнем моря здіймаються букові й дубові ліси, що утворюють нижній поверх. Звідси до висоти майже 2000 м переважають ялина, бук, сосна тощо. Цей пояс мішаних лісів багатий і на тваринний світ. Тут водяться благородний олень, кабан, козуля, бурий ведмідь, білка, заєць та інші тварини.

Вище від межі лісу поширені субальпійські луки,де переважають високогірні чагарники рододендрон, кедровий стелюх, ялівець. Луки в Альпах є основними пасовищними угіддями Ще вище, майже до снігової лінії, розкинувся альпійський пояс, де за холодного клімату панують низькотравні луки. Тут багато кам'яних осипів, скель, долинних льодовиків. Найвищі гребені хребтів — це пояс вічних снігів і льодовиків.