Географія - Олійник Я.Б. - 10.2.2. Дослідження території України

У цій темі ви ознайомитеся: І) з географічними відомостями про Україну за давніх часів і періоду Київської Русі; 2) з українською географією за середньовіччя; 3) з дослідженнями природних умов і ресурсів господарства й населення України пізніших періодів; 4) із визначними дослідниками України.

Античні географи свідчать, що територія Українку III—II тис. до н. е. заселялася племенами, заняттями яких були рільництво, ремісництво, скотарство, мисливство і які мали товарні відносини з сусідніми племенами, Середземномор'ям, Кавказом. У VII-V ст. до н.е. на Чорноморському узбережжі було засновано грецькі міста (нинішні Керч, Феодосія, Очаків). Саме стародавнім грекам належать перші географічні згадки про Україну. Так, Геродот (484—425 pp. до н. е.) вважав, що Ойкумена оточена незаселеним суходолом і поділяється на три широтні пояси: північний, помірний, південний. Він описав природні умови півдня України і життя скіфів, які заселяли цю територію. Природні умови Скуфії та скіфів описував також Гіппократ (460—377 pp. до н. е.). Описи півдня України дають у своїх працях античні географи Страбон (66 р. до н. е. -20 р. н. е.), Птолемей (II ст. до н. е.), римський натураліст Пліній Старший (23—79 pp. н. е.). Україна згадується в описах візантійських та арабських мандрівників у X ст.

Видатним історико-географічним твором свого часу була "Повість минулих літ" (1114— 1116 pp.). Київська держава підтримувала тоді торговельні та культурні зв'язки з Болгарією, Польщею, Чехією, Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Вірменією, Візантією, скандинавськими народами. Це сприяло поширенню знань про Україну, її зображенню на старовинних рукописних картах. Перші ж карти української території було видано 1482 р. разом Із "Географією" Клавдія Птолемея.

Назва "Україна" з'явилася в Київському (1187 p., 1189 p.) і Галицько-Волинському (1213 р., 1280 р.) літописах. У них і в "Повісті минулих літ", інших рукописах наводилися географічні описи земель, подій, а також низовин, височин, річок, лісів і степів, тваринного світу, природних процесів, як-от; сильні дощі, град, повені, бурі, землетруси, посухи, морози, сезонні явища та ін. З XI11 ст. географічні описи України робили європейські мандрівники.

"Україна" стала географічною назвою території, заселеної козаками, що охоплювала простори правобережної та лівобережної Наддніпрянщини. У 1650 р. французький інженері військовий картограф Г. Левассерде Боплан видав книгу про Україну — "Опис України".

У подальшому Україну досліджували експедиції лід керівництвом академіків П. Палласа та ін. Гюльденштедта, які вивчали грунти, рослинність, тваринний світ.

У розвиткові географічних досліджень в Україні визначна роль належить університетам: Львівському, Харківському, Київському, Одеському, при яких створювались товариства природознавців. У 1873 р. в Києві було утворено Південно-західний відділ Руського географічного товариства, до якого входили представники української інтелігенції Г. Ґалаґан, В. Антонович, Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Лисенко та ін. Одним із засновників і керівників його був етнограф і географ П. Чубинський, відомий як автор тексту національного гімну "Ще не вмерла Україна".

У вивченні природних умов України, зокрема її рельєфу, геологічної будови, клімату, грунтів і рослинності, велике значення мали дослідження таких природознавців, як П. Броунов, В. Докучаєв, О. Карпінський, О. Воєнков, А. Краснов, Г. Танфільєв та ін. В. Докучаєв досліджував землі Полтавської губернії, лісостепової та степової зон України. Важливу роль у розвитку географії України відіграло створення в університетах кафедр географії.

У 60—90-х pp. XX ст. в Україні виконані великі за обсягом і значні за результатами дослідження її географічної будови, підземних вод, корисних копалин, клімату, поверхневих вод, Чорного та Азовського морів, водних ресурсів, грунтового покриву, заповідних територій, рекреаційних ресурсів, складено відповідні карти. Досягненнями українських географів є створення "Атласу природних умов і природних ресурсів" (1978 p.), багатотомної серії "Природа України" (1984—1987 pp.), книги "Геологія і корисні копалини" (1986 p.), "Клімат", "Моря і внутрішні води", "Ґрунти", "Рослинність", "Тваринний світ", "Ландшафти і фізико-геофафічне районування". Найповніші географічні дані про нашу державу наводяться в тритомній "Географічній енциклопедії України" (1989— 1993 pp.), яку видано вперше.

У 1918 р. в Києві було засновано Академію наук України. її вчені досліджували природні умови й ресурси, господарство й населення нашої держави. Першим президентом АН України було обрано академіка В. Вернадського (1863—1945 pp.), який розвинув вчення про біосферу, про роль живої речовини в житті Землі; його праці відіграли важливу роль у розвитку геохімії, геоекології, ландшафтознавства, палеогеографії. Серед засновників АН України з учених-природознавців були геолог і географ П. Тутковський, фітогеограф і ботанік В. Липський, економіко-географ К. Вобли й. Академік П. Тутковський (1858— 1930 pp.), професор Київського університету, фахівець із геології, палеогеографії, геоморфології, ландшафтознавства, фізичної географії України розробив одну з перших схем природно-географічного районування України. До головніших елементів кожного з вирізнених ним краєвидів П. Тутковський включав також сільське господарство, побут населення.

Одним із засновників фізичної географії в Україні був академік С. Рудницький (1877— 1937 pp.). Йому належать розробки з геоморфології, історичної та політичної географії, антропогеографії, картографи, краєзнавства; кілька праць із загального землезнавства, фізичної географії України. У 1927 р. він заснував Український науково-дослідний інститут географії та картографії у Харкові, провів експедиційні дослідження на території Наддніпрянщини, Донецької височини, Волині. На жаль, 1933 року вченого було заарештовано та бездоказово засуджено, а 1937 р. — розстріляно. Реабілітували українського географа лише 1965 р.

Академік Г. Висоцький (1865—1940 pp.) — різнобічний учений: географ, ґрунтознавець, геоботанік, лісовод, агроном; дослідник фізико-географічних умов лісорозведення у степовій зоні України. Г. Висоцький обґрунтував першу схему природно-географічного районування Східноєвропейської рівнини. Його учнем і послідовником був академік П. Погребняк (1900— 1976 pp.) — ґрунтознавець, еколог, фізико-географ. Широко застосовуються розроблені ним наукові основи і практика типології лісів України, охорони п природи, еколого-географічних стаціонарних досліджень. Його працю "Основи лісової типології" перекладено багатьма мовами.

Академік Б. Срезневський (1857—1934 pp.) проводив наукові дослідження з синоптичної метеорології, агрометеорології, кліматології України. Він розробив одну з перших схем кліматичного районування України, вивчав вплив метеорологічних чинників на людське здоров'я. Академік Й. Косоногов (1866— 1922 рр.) вивчав метеорологічні явища, процеси в атмосфері, сонячну радіацію, її перебіг протягом року і за сезонами, а також вплив теплового режиму й вологості на ріст і розвиток сільськогосподарських культур. Академік В. Бондарчук (1905—1993 pp.) — геолог, геоморфолог, палеогеограф, автор описів краєвидів України, праць про корисні копалини України. Досліджував різні райони України: Полісся й Причорномор'я, Українські Карпати і Наддніпрянщину. Донецьку височину.

Академік К. Воблий (1876— J 947 pp.) — один із засновників української енциклопедичної географії; досліджував історію народного господарства, розвиток і розміщення продуктивних сил України, розробив схему її економічного районування.

В 1991 р. створено Інститут географії НАМ України — головну академічну установу в царині географічних досліджень у нашій державі. Всіх географів України об'єднує громадська організація — Українське географічне товариство. В 1989—1993р.р. видано "Географічну енциклопедію України".