Організація і проведення туристсько-краєзнавчих подорожей - Пангелов Б.П. - Розвиток туристсько-краєзнавчої діяльності у XVIII-XIX ст.

Наприкінці ХVIII - у першій половині XIX ст. у державах Західної Європи розпочався рух "Назад до природи", що сприяло практичному застосуванню мандрівок із метою фізичного вдосконалення людини.

Ураховуючи прикладне значення туризму у формуванні життєво необхідних людині рухових умінь і навичок, їх вплив на всебічний та гармонійний розвиток функціональних систем і органів людини, багато педагогів (І. Базедов, Г. Фіт та ін.) рекомендували туристські вправи як безпосередню складову фізичного виховання. Туризм зарахували до програми фізичної підготовки у багатьох школах. Почали створювати регіональні спілки аматорів туристських мандрівок.

Перші самодіяльні туристські об'єднання з'явились у різних країнах приблизно одночасно (друга половина XIX ст.) у вигляді альпійських клубів і товариств. Перший клуб виник в Англії (1857), відтак - в Австрії (1862), Італії і Швейцарії (1868), Німеччині (1869), а наприкінці 70-х років XIX ст. - у Франції, Росії та інших державах.

У 1895 р. з ініціативи віденської газети "Arbeiterzeitung" ("Робітнича газета") було засновано туристське товариство "Die Natur Freunde" ("Друзі природи"), невдовзі - створено перші гуртки товариства за межами Австро-Угорщини. їх поширення викликало формування у Відні в 1908 р. Міжнародного центру туризму.

Туристські союзи і клуби, які виникли у різних країнах, розробляли маршрути туристських подорожей, визначали категорії їх оцінювання, тобто створювалася туристська класифікація. Поступово розробили і встановили єдині правила проходження маршрутів, з'явилося наукове підґрунтя туристських вправ як засобів військово-прикладної фізичної підготовки людей.

У Росії розвиток туризму започаткували шкільні екскурсії. Одним із перших організаторів і ентузіастів екскурсійної роботи з дітьми і туризму був декабрист Іван Якушкін (1793-1857). Працюючи у Ялуторовській (Тюменська обл.) жіночій школі з часу ЇЇ створення, він практикував літні подорожі і екскурсії зі своїми вихованками для вивчення рослинності Сибіру.

Екскурсію як метод навчання у практику викладання природознавства у 1866 р. запровадив російський педагог Олександр Герд (1841-1888).

Перша дальня екскурсія в Росії відбулась у 1876 р. Тоді група студентів Новоросійського університету (м. Одеса) під керівництвом російського професора геології Миколи Головкінського (1834-1897) здійснила екскурсію по гірському Криму.

У1877 р. у Тбілісі при Кавказькому товаристві природознавства виник перший російський альпійський клуб. Членом цього клубу був дослідник Кавказу Андрій Пастухов (1860-1899). Його ім'ям названо розташований на висоті приблизно 5000 м на Ельбрусі кам'яний майданчик ("Притулок Пастухова").

У Ялті в 1878 р. було створено гурток любителів природи, гірського спорту і кримських гір, а у 1890 р. - перший туристський клуб. Ініціатором його створення і першим головою був друг А. Чехова місцевий лікар Володимир Дмитрієв (1839-1904).

За ініціативою ентузіастів туризму в Одесі у 1891 р. створили Кримський гірський клуб. Його відділення були в Севастополі і Ялті, на Кавказі, де проводили добре налагоджену екскурсійну роботу. Діяльність клубу регулювалась статутом, який визначав його мету: "наукове дослідження місцевості, вивчення місцевих галузей сільського господарства, охорона зникаючих гірських видів рослин і тварин, історичних пам'яток і різних визначних пам'яток, заохочення відвідування цих місць ученими, художниками і туристами з наданням їм всілякої співпраці". Клуб мав свої прапор, печатку, видавав "Записки", у яких висвітлювали питання туризму і екскурсійної справи в Росії та за кордоном.

Водночас у багатьох містах Росії створювали подібні клуби, а у 1895 р. - Російське товариство туристів (РТТ). При ньому працювала комісія з екскурсій для середніх навчальних закладів. Товариство видавало посібники для мандрівок, випускало почесні знаки, журнал "Російський турист".

У 1900 р. у Санкт-Петербурзі вчені Д. Анучин, В. Вернадський, Й. Мушкетов, П. Семенов-Тянь-Шанський, Б. Федченко заснували Російське гірське товариство. У його роботі брали участь письменник В. Гіляровський, географи В. Шуровський і Ю. Шо-кальський. Товариство розробляло маршрути, будувало притулки (Єрмоловська хатина на Кавказі), мало свої відділення у Владикавказі, Сочі, Вірному (Алмати).

На початку XX ст. продовжувалося розширення літньої оздоровчої роботи з учнями. Серед учительства були ентузіасти цієї роботи з дітьми (колонія А. Зеленка і С. Шацького біля Щолкіного (Москва), організована в 1905 р.).

Розвитку краєзнавства і туризму в Росії сприяло також Товариство любителів природознавства, яке займалось вивченням географії, геології, етнографії, фауни і флори рідного краю. Його осередки розташувались у Москві, Петербурзі, Казані, Томську та інших містах. Одним із найактивніших підрозділів товариства було Уральське відділення, до якого входили діячі науки і культури: історик Н. Чупін, геолог А . Карлінський, письменник Д. Мамин-Сибіряк; серед його почесних членів - учені К. Тимірязев, Д. Менделєєв, І. Павлов, географи М. Пржевальський і Н. Норденшельд. Завдяки роботі однієї з експедицій товариства на річці Білій (Урал) було знайдено природний вихід нафти, де за радянських часів розпочався її видобуток.

Створене у 1919 р. у Москві Центральне бюро шкільних екскурсій надало вчителям суттєву допомогу в ознайомленні школярів зі столицею. У 30-ті роки XX ст. його перетворили на Центральну дитячу екскурсійно-туристську станцію СРСР, яка відіграла важливу роль у розвитку шкільного туризму.

У 1925-1926 рр. XX ст. виникло акціонерне товариство "Радянський турист", яке займалось організацією дальніх поїздок на потягах і пароплавах за путівками. Члени-акціонери його (державні, профспілкові і господарські організації) матеріально забезпечували ці поїздки.

На території України краєзнавство розвинулось у XIX ст. Воно мало різні напрями, висвітлювалося у працях Т. Шевченка, П. Куліша, А. Метлинського, Я. Марковича, В. Полетики.

Краєзнавчі ідеї пропагувало Кирило-Мефодіївське братство (1845-1847). У публікаціях кирило-мефодіївців (В. Білозерського, М. Гулака, М. Костомарова, П. Куліша, О. Маркевича), а з квітня 1848 р. і Т. Шевченка постають ідеї українського національного відродження і панславізму, побудови майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, зрівняння у правах усіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури й освіти. Члени братства вели активну громадську діяльність, піклувалися про розвиток народної освіти, поширювали ідеї краєзнавчого вивчення міст і сіл України, зокрема Києва, традицій, історичних пам'яток, мовних діалектів тощо.

У 70-ті роки XIX ст. у Києві було засновано Товариство Нестора Літописця, а в 1872-1878 рр. працювала етнографічно-статистична експедиція П. Чубинського, яка започаткувала систематичну краєзнавчу роботу в Україні.

Значний внесок у розвиток краєзнавства зробили діячі "Руської Трійці" (М. Шашкевич, І. Вагилевич,

Я. Головацький). Під час народознавчих мандрівок вони вивчали ремесла і архітектуру, одяг і господарство, торгівлю і релігію, розшифровували рукописні книги та давні документи, у краєзнавчих, фольклорних, археологічних, лінгвістичних, етнографічних матеріалах відкривали для сучасників історичний розвиток українського народу.