Планування туристичної діяльності - Мальська М.П. - 11.2. Основні фонди підприємств туристичної індустрії

Виробничі фонди (ВФ) — сукупність засобів і предметів праці, необхідних для ведення виробництва, виражена у грошовій формі. Залежно від способів перенесення вартості на продукт ВФ поділяють на основні та оборотні.

Основні ВФ (засоби праці) використовуються тривалий час і переносять свою вартість на продукт частинами, в міру фізичного зношування, у вигляді амортизаційних відрахувань.

Оборотні ВФ (предмети праці) споживаються в одному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на створений продукт. До них належать сировина, паливо, допоміжні і комплектуючі матеріали та ін.

Потрібно відрізняти поняття виробничих фондів від матеріальних активів, що деколи ототожнюються. Матеріальні активи — основні фонди та оборотні активи, виражені у будь-якому вигляді. Вони відрізняються від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

Облік основних фондів здійснюється в натуральній та вартісній формі. Натуральними показниками є: площа, потужність, кількість. Вони використовуються при визначенні виробничих потужностей, розробці балансів обладнання, вдосконаленні складу основних фондів. Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції.

Розрахункова таблиця основних виробничих фондів складається за тими основними виробничими фондами, які є в наявності на підприємстві. Якщо аналіз табл. 11.1 показує недостатню потужність основних фондів для досягнення відповідної мети, то створюється допоміжна таблиця балансу наявності і потреби в основних виробничих

фондах, що складаються з двох частин. З неї чітко видно потребу або надлишок основних фондів та можна робити висновок про купівлю чи продаж допоміжних фондів.

Таблиця 11.1. Розрахунок основних виробничих фондів туристичного підприємства [46, с. 24]

Виробнича структура основних фондів — це співвідношення різних груп основних фондів в їх загальній вартості. Співвідношення активної і пасивної частини основних фондів свідчить про виробничу потужність підприємства. Прогресивною є така структура основних фондів, де частка активної частини зростає.

На виробничу структуру основних фондів впливають такі фактори:

виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;

форми суспільної організації виробництва;

форми відтворення основних фондів;

технічний рівень виробництва;

рівень організації будівельних робіт;

розміщення підприємства [9, с. 49].

Галузева структура основних фондів — це співвідношення питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості. Розрізняють також вікову структуру основних фондів, що являється співвідношенням різних вікових груп основних фондів в їх загальній сумі.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (далі — Положення (стандарт) 7) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи й незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі — основні засоби), а також надання інформації про них у фінансовій звітності.

Відповідно до згаданого стандарту, об'єкт основних засобів — це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс — певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:

1. Основні засоби

Земельні ділянки.

Капітальні витрати на поліпшення земель.

Будинки, споруди та передавальні пристрої.

Машини та обладнання.

Транспортні засоби.

Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

Тварини.

Багаторічні насадження.

Інші основні засоби.

2. Інші необоротні матеріальні активи

Бібліотечні фонди.

Малоцінні необоротні матеріальні активи.

Тимчасові (нетитульні) споруди.

Природні ресурси.

Інвентарна тара.

Предмети прокату.

Інші необоротні матеріальні активи.

Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що належать до малоцінних необоротних матеріальних активів.

У положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, наводяться терміни, що мають таке значення:

Амортизація — систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом терміну їх корисного використання (експлуатації).

Вартість, яка амортизується, — первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Група основних засобів — сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Зменшення корисності — втрата економічної вигоди в сумі перевищення залишкової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування.

Знос основних засобів — сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

1) суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Об'єктом амортизації є вартість основних засобів (окрім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій).

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується, на термін корисного використання об'єкта основних засобів;

зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із терміну корисного використання об'єкта, і подвоюється;

кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Оцінку основних фондів здійснюють за:

Балансовою вартістю (початкова або відновна вартість).

Балансовою вартістю з урахуванням зношення (залишкова вартість).

Початкова балансова вартість основних фондів (£п) показує їх вартість на момент встановлення та обчислюється за формулою [9, с. 49]:

де Ц — ціна; Т — транспортні витрати; М — монтажні витрати.

Також можна оцінити основні фонди за відновною вартістю.

Відновна вартість основних фондів (Вв) — це вартість відтворення в сучасних умовах. Її обчислюють за формулою [9, с. 50]:

де Пп — річний приріст продуктивності праці в країні.

Відновна вартість основних фондів з урахуванням зношення [9, с. 50]:

Моральне зношення буває двох видів:

передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, що викликане здешевленням відтворення основних фондів;

викликане використанням більш продуктивних засобів праці і не можливе для підрахування, бо воно є різним для різних споживачів.

Для оцінки морального зношення першого виду використовують коефіцієнт, морального зношення:

Процес відшкодування зношення основних фондів здійснюється шляхом амортизації. Із амортизаційних сум, що включаються у склад витрат на виробництво продукції, формується амортизаційний фонд, який використовується для відтворення основних.

Згідно з "Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства (обігу)", амортизації підлягають витрати, пов'язані з:

придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

самостійним виготовленням основних фондів;

проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і модернізації основних фондів;

поліпшенням земель.

Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяють на такі групи:

Нерухомість: будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої.

Рухомість: транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи.

Інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох груп.

Можна оцінити загальний коефіцієнт зношення основних фондів [9, с. 51]:

Згідно з вищезгаданим "Положенням...", затверджені річні норми амортизації для кожної групи основних фондів на початок звітного року. Для нерухомості першої групи — 5 %, для рухомих засобів другої групи —25 % і для третьої групи —15 %. Річні норми амортизації (На) для певної групи обладнання визначаються за формулою [9, с. 52]:

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів. Нашими підприємствами не застосовуються такі методи нарахування амортизації, тільки зарубіжними. Наші підприємства здебільшого рахують амортизацію простим способом ділення загальної вартості основних фондів на термін служби і таким чином дістають річні норми амортизації, що близькі до затверджених "Положенням...". Проте, тут розглянемо два методи прискореного нарахування амортизації, що застосовуються зарубіжними підприємствами.

Перший метод зменшуваного залишку. Він полягає у тому, що норма амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні зношення збільшується, у 1,5—2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої частини [9, с. 53]:

Другий метод — кумулятивний. Цей метод є простішим і здійснюється у декілька етапів. Спочатку додаються числові значення років служби устаткування, наступним етапом є утворення дробів з тих чисел в зворотному порядку і на кінець обчислюються річні суми амортизації множенням дробів на початкову вартість устаткування. Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим зниженням в другій половині.

Важливим є підрахування середньорічної вартості основних фондів (5сс ), що обчислюють за формулою [9, с. 56]: