Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Йов Княгиницький

Однодумцем і другом І. Вишенського був Йов Княгиницький — український церковний діяч, письменник-полеміст. Народився він близько 1550 р. в м. Тисмениця (тепер селище міського типу Івано-Франківської області) в багатій родині, яка належала до патріотичних, але консервативно настроєних кіл українського суспільства. Після закінчення монастирської школи в Уневі навчався в Острозькому центрі, де й залишився викладачем. З Острога був направлений на Афон. Там він близько зійшовся з І. Вишенським, підтримуючи з ним дружні стосунки і пізніше, розділяючи значною мірою його погляди. В 1603—1604 рр. повернувся на батьківщину, взяв участь у книгодрукуваннях Дерманської друкарні, відстоював антиуніатські та анти католицькі погляди. Досить швидко відійшов від активної діяльності, заснував Манявський скит. На запрошення Є. Плетенецького переїхав до Києва, проте з невідомих причин залишив його і повернувся до Маняви, залишаючись там до кінця свого життя (1621). Із праць И. Княгиницького відомі "Извещение краткое о латинских прелестях" (написано, імовірно, в Острозі між 1593 і 1596 рр.), рецензія на твір К. Транквіліона-Ставровецького "Зерцало богословії" — "Письмо основателя Саитской обители схимонаха Іова ієромонаху Кириллу Транквіліону, заключающее в себе критический разборъ составленного последним "Исповедания вірой" от 23 августа 1619".

Вихований на візантійських, давньоруських та ісихатських традиціях, закріплених пізніше на Афоні, Й. Княгиницький не без підстав виступив репрезентатором тієї течії української культури, яка формувала реформаційні ідеї на основі внутрішнього розвитку самих православних доктрин, поборником якої був І. Вишенський, розділяючи його ідеї щодо протиставлення світу і Бога, Бога і людини, внутрішнього і зовнішнього в людині. Він обстоював уяву про сенс життя як служіння в істині, постійне моральне вдосконалення і пошук у собі Бога, як набуття найвищого рівня духовності. Шляхом до її досягнення є досягнення божественних істин через спасіння особистою вірою за допомогою власних вольових зусиль особи через заповіді, молитви, подвиги, чернечу аскезу. Все це мало спиратися на індивідуальне проникнення в сутність

Св. Письма, супроводжуватися самопізнанням, зосередженням, самозаглибленням, внутрішнім переконанням, перебудовою людини зі "старої" у "нову", входженням у духовний контакт з Богом, єднанням з ним, під час чого відбувається внутрішнє осяяння людиною божественних істин і набуття подібності з Богом.

Як і Вишенський, Й. Княгиницький основний спосіб духовного вдосконалення вбачав у відході від земного життя, самопізнанні в пустині, а формою духовного протесту проти реальної дійсності, спасіння себе і свого народу вважав чернече подвижництво. Він не розділяв поглядів своїх сучасників з кола українських культурних діячів, які вважали за можливе синтез основних положень православ'я з інокультурними впливами. Так, в рецензії на твір К. Транквіліона-Ставровецького "Зерцало богослови" Княгиницький звинувачував автора у неприпустимості, з його точки зору, положення про допущення "исхождения" зі святого духа на "чины ангельские", бо святий дух походить тільки від Бога-отця і ні в якому разі не від Бога-сина. Саме питання про "исхождение" може бути допустиме тільки по відношенню до божественної трійці, розглядатися в наведеному вище аспекті.

Погляди, близькі до поглядів І. Вишенського і Й. Княгиницького, в XVI ст. обстоювали також український поет Віталій із Дубно, автор поетичного твору "Діоптра", та ігумен Почаївського монастиря Йов Почаївський, якому приписують збірку моральних повчань і порад "Пчола Почаївська".

Звернення до православних давньоруських духовних традицій та цінностей, обстоювання права на свою незалежність, національну мову, культуру мали суттєве значення для пробудження національної самосвідомості українського народу за умов посилення польського наступу, спрямованого на ліквідацію таких прав. Водночас, як справедливо зазначає Я. Стратій, гранична духовна ізоляція, надання культурі стійких рис провінціалізму звужували вибір можливостей виходу з тієї кризової суспільно-політичної і культурної ситуації, в яку потрапила Україна в кінці XVI — на початку XVII ст. (Стратій Я. М. Іван Вишенський -і спорідненість його вчення з гуманістичними і реформаційними ідеями // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — С 202). Мало цьому сприяли і проповідь відмови від активного суспільного життя, неоднорідність самих реформаційних вчень. Реальне життя вимагало виходу останніх на новий, більш високий рівень з орієнтацією на широке коло учасників національно-визвольного руху, що, власне, ми спостерігаємо з посиленням діяльності братств в Україні.

Рекомендовано і використана література

Вишенський Іван. Твори. — К., 1986.

Вишєнский Иван. Сочинения. — М.; Л., 1955.

Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. — К., 1990.

Історія філософії на Україні. — К., 1987. — Т. 1.

Кашуба М. В., Паславський I. В., Захара I. С. Філософія Відродження ь Україні. -К., 1990.

Клирик Острожский. История о листрикийском, то есть о розбойничемъ Фе-рарскомъ або Флоренскомъ синоде в коротки правдиве списанная // Русская ист. б-ка. — СПб., 1908. - Т. 19, кн. 3.

Клирик Острожский. Отписъ на листь в боз-й велебного отца Ипотіа володи-мерского и берестейского єпископа // Там же.

Княгиницкий И. Письмо основателя Саитской обители схимонаха Іова къ ієромонаху Кириллу Транквиллиону... // Голубев С. П. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. — К., 1883. — Т. 1. Крип'якевич І. Історія України. — Львів, 1992.

Мицько І. 3. Острозька слов'яно-греко-латинська академія. — К., 1990. Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. - К., 1991.

Паславський І. В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI - першої третини XVII ст. - К., 1984.

Пошук А. І. Іван Вишенський — мислитель, борець. — К., 1990.

Пінчук С. П. Іван Вишенський. — К., 1968.

Смотрицкий Герасим. Ключ царства небесного и нашее христианское духовное власти нерешимый узел. — Острог, 1587. Смотрицький Герасим. Передмова до Біблії. — Острог, 1581.

Суражский Василь. О единой истинной православной вере. — Острог, 1586

Филалет Христофор. Апокрисис // Русская ист. б-ка. — СПб., 1882. — Т. 7, кн. 2.

Франко I. Твори: В 20 т. - К., 1955. — Т. 16.

Шевчук В. Сім зваб ченця Івана з Вишні // Вітчизна. — 1991. — n0 5—6.

Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // Київ, старовина. — 1993. — ЫоЗ.

Яременко П. К. Герасим Смотрицький // Рад. літературознавство. — 1960. — N0 5.

Яременко П. К Український лисьменник-лолеміст Христофор Філалет і його "Апокрисис". — К., 1964.