Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - 2. КИЇВСЬКІ БРАТСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ У РОЗВИТКУ ГУМАНІСТИЧНИХ І РЕФОРМАЦІЙНИХ ІДЕЙ В УКРАЇНІ

Київське братство сформувалося в 1615 р. при Богоявленському монастирі, започаткувавши новий етап у розвитку братського руху. В цей час значно зміцнюється і розширюється соціальна база братства. Якщо раніше братства формувалися з третього стану, простого люду, то тепер до них вступають і ті представники вищих прошарків, які не перейшли в католицизм та унію, а прагнули боротися проти них. Значного авторитету братському руху надав вступ до Київського братства гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича Сагайдачного із всім військом, яке стає не тільки військовою, а й політичною силою, формуючи нові принципи державності, беручи на себе адміністративні, економічні, політичні функції на українських землях, боронячи їх від самовластя польських властей, особливо від свавілля польської шляхти.

Саме П. Сагайдачний почав розбудову основ майбутнього устрою Гетьманщини і, користуючись проїздом через Україну єрусалимського патріарха Теофана, відновив православну ієрархію (1620), яка по суті розкололася у зв'язку з окатоличенням та прийняттям унії. Митрополитом було обрано Й. Борецького, а на єпископські посади були замість вищих феодалів призначені найосвіченіші діячі української культури того часу. Найбільш впливовим єпископствам та культурно-освітнім центрам при них було надано статус Ставропігії. Все це було зроблено без згоди польських властей і всупереч їм. Під захист Війська Запорозького до Києва перебираються кращі українські інтелектуали, посилюються його роль і значення як провідного центру розвитку української культури, духовного життя України. У 1621 р. новонаставлені владики православні відкрито зв'язують "останки старої Русі" — козацтво із спадками давньоукраїнського життя. "Це ж бо те плем'я, — говорилося в їх зверненні, — славного народу руського з насіння Іафетського, що воювало грецьке царство Чорним морем і суходолом. Це з того коріння військо, що за Олега, монарха руського, ... Константинополь в облозі держало. Це ж вони за Володимира, святого монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірих. Це ж їхні предки разом з Володимиром хрестились, віру християнську від константинопольської церкви приймали і по сей день у цій вірі родяться, хрестяться і живуть". Пов'язуючи новітнє життя із давньоукраїнськими традиціями, такі слова свідчать про досить ясну національну свідомість у провідників і ватажків нового руху. Народ, який має таку давню і славну історію, не може і не повинен скоритися перед гнітом, не може і не повинен занехаяти свої колишні права, що відверто звучить у заяві православних владик. Водночас це й стало ідейним обгрунтуванням і теоретичним оправданням тієї політичної боротьби з Польщею, що незабаром мала прокинутися з нечуваною доти силою і цілком наново переділити межі східнослов'янських держав. І що найважливіше, за зауваженням С. Єфремова, нехтуване "хлопство" виступало народом з власною історією, тобто рівним народові шляхетному, тобто на рівних правах.

Цілком зрозуміло і те, що прихід до братства нових сил, у тому числі шляхти, магнатів, православного кліру, не міг не позначитися на їх ставленні до православної церкви, її відновленій ієрархії, на становленні певного соціального компромісу. Крім того, нові члени братств були більш освіченими, протягом віків їм належала монополія на інтелектуальне життя, значна частина з них навчалася в західноєвропейських колегіях, академіях, університетах, що не могло не викликати зміни культурно-освітніх орієнтацій. Організовуючи братські школи, вони прагнули, щоб їхні вихованці не лише зберегли батьківську віру, а й отримали не меншу суму знань, потрібних для практичного життя (громадянського і господарського), ніж їх давали католицькі навчальні заклади. Це сприяло заглушенню реформаційних настроїв і тенденцій у братствах, розвитку гуманістичних ідей, до яких нерідко приєднуються зауваження на адресу попереднього реформаційного процесу. Поступово набирають громадянства при навчанні використання грецьких і римських джерел, послугування ними в теоретичних діяннях, а водночас, хоча і обмежено, творів середньовічних і ренесансних західноєвропейських авторів, змінюючи певною мірою і ставлення до світських наук. Ці тенденції знайшли свій відбиток в організації навчального процесу Київської братської школи, теоретичних і полемічних доробках її професорів. Школа була відкрита одночасно з організацією Київського братства, ставлячи своїм завданням навчання молоді в дусі відданості своєму народові. Значну увагу тут приділяли вивченню поетики, риторики, поряд з якими студіювалися елементи філософії, насамперед "діалектики" у середньовічному розумінні цього слова. Відкриттю школи значно сприяла діяльність Й. Борецького, одного з перших її ректорів, Є. Плетенецького, але відкрити її честь випала Ісаї Копинському.