Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Стефан Яворський

З Києво-Могилянською академією пов'язане життя та творчість Ст. Яворського, українського та російського письменника, церковно-політичного діяча, філософа. Ст. Яворський (в миру Симеон Іванович) народився 1658 р. в м. Явір (тепер Львівська область) у родині дрібномаєтного шляхтича, яка згодом переїхала в с. Красилівку поблизу Ніжина. Початкову освіту отримав у Ніжині, закінчив Києво-Могилянську академію, а потім, прийнявши уніатство, вдосконалював свої знання в колегіях Львова, Любліна, Познані, Вільно. Повернувшись до Києва, відмовився від уніатства, поступив у ченці під іменем Стефана. Викладав у Києво-Могилянській академії поетику, риторику, філософію, теологію. В 1700 р. зводиться в сан єпископа і призначається митрополитом Рязанським, а після смерті патріарха Андріана (1702) — блюстителем патріаршого престолу Використовуючи повагу до Ст. Яворського як представника консервативних сил російського духівництва, Петро І призначив його Президентом Святійшого Правлячого Синоду, яким після реформи російської православної церкви 1721 р. замінюється патріарше правління, а одноособове єпископське управління єпархіями було замінено соборним синодальним управлінням через єпископа. Помер Ст. Яворський у Москві 16 (27) листопада 1722 р., заповівши свою бібліотеку Ніжинському монастирю.

Ст. Яворський був високоосвіченою людиною свого часу. За вірші українською, польською, російською і латинською мовами отримав звання "лавроносного поета". Як проректор Слов'яно-греко-латинської академії у Москві реформував у ній навчальний процес на зразок Києво-Могилянської академії та західноєвропейських університетів, заснував при академії театр. У проповідях підтримував і обґрунтовував необхідність реорганізації армії, створення флоту, розвитку торгівлі та промисловості, поширення освіти. Автор багатьох творів релігійного та філософського характеру. На час написання роботи видано два томи творів Ст. Яворського, підготовлено до видання третій із запланованого тритомника.

Що стосується філософських поглядів Ст. Яворського, то вони знайшли свій відбиток у його філософському курсі "Філософські змагання...", який він читав у Києво-Могилянській академії в 1691—1693 рр. Філософський курс Ст. Яворського складався з трьох частин: логіки, фізики й метафізики, що відповідало тодішнім уявленням про структуру філософського знання. Помітне місце у курсі займала натурфілософія, в інтерпретації проблем якої він тяжів до другої схоластики. Незважаючи на теологічну спрямованість курсу, в ньому містилося багато положень та ідей, що перекликалися з новітніми досягненнями наукової й філософської думки того часу, близьких до поглядів Дж. Бруно, Ф. Бекона, Р. Декарта, не говорячи про прямі посилання та звернення до праць Р. Арріаги, Ф. Суареса, Фенсена, Толета.

Додержуючись загальної на той час теїстичної концепції про створення світу Богом, Ст. Яворський, як і інші представники української філософської думки, представлені професорами Києво-Могилянської академії, ототожнював Бога і природу, визнаючи матеріальність останньої. Саме поняття матерії він розумів у багатьох визначеннях: матір, тому що є матір'ю форм; суб'єктом, бо в ній суб'єктивуються всі зміни; масою, тому що, розділяючись на частинки, утворює різні сполуки; походженням, оскільки постає принципом породження речей; елементом, через те, що все з неї виникає і в ній перетворюється. З останнім Ст. Яворський пов'язував здогадку про кругообіг речей у природі. У співвідношенні форми і матерії першість відводив матерії, наголошуючи, що не форма породжує матерію, а навпаки, матерія є первинним суб'єктом, тому форма залежить від матерії. Матерія є причиною форми, залежить від неї лише апостеріорно. Ст. Яворський вважав, що матерія не бездіяльна. Вона діяльна, і ця діяльність вимірюється кількісно. Все в природі складається з матерії, бо в ній немає нічого більш раннього за першоматерію. Матерія має своє власне існування, відмінне від існування форми. Коли б матерія існувала завдяки існуванню форми, то вона створювалася б стільки, скільки створювалися форми, бо скільки разів вона набувала б усе інших форм, стільки разів вона гинула б і стільки разів переставали б існувати форми. Матерія, стверджує Ст. Яворський слідом за Арістотелем, є непороджуваною і незнищуваною. Першоматерія є справжньою матеріальною причиною форми та поєднання, має не тільки потенціальне буття, а й справжнє актуальне буття щодо речі. Стосовно духовних форм, то, на думку Яворського, вони також похідні, вторинні і залежать від матерії.

Активність матерії Ст. Яворський пов'язував з рухом. Рух він ділив на чотири види, які збігаються з класифікацією Арістотеля: народження і загибель, ріст і зменшення, зміна якості, просторове переміщення. Цікаво, що, ставлячи питання про зміни речей, він використовував не просто поняття "заперечення", а "заперечення заперечення", хоча ще не надавав йому форми всезагальності, закону розвитку.

Визнаючи об'єктивний характер причинності, Ст. Яворський класифікував причини за Арістотелем: матеріальна, формальна, діюча, цільова, роблячи припущення, що причини, підпорядковуючи наслідки, виділяють самі себе у сутність речей, які виникають І тим самим визначають їх. При цьому він був переконаний у безпосередній залежності речей природи від Бога як творчої причини. У своєму курсі Ст. Яворський висунув ряд здогадок відносно співвідношення руху і спокою, їх суперечливості. На противагу тим, хто вважав, що час існує тільки завдяки інтелекту, він не тільки обстоював об'єктивність часу, пов'язував його з рухом, а й наголошував: час є рух відносно попереднього стану речей. На його думку, кожне неперервне тіло складається з часток, здатних ділитися до безконечності.

Посилаючись на принцип Декарта—Гассенді, Ст. Яворський пояснював рухом найменших частинок тепло та інші зміни природних явищ. Досить часто для пояснення незрозумілих процесів він звертався до дії антиперестази, під якою розумів зміну одного протилежного процесу чи явища внаслідок присутності другого, протилежного явища, яке впливає на перше. Наприклад, взимку отвори землі щільно закриваються і тепло, яким дихає земля, не може вийти. Накопичившись, воно зігріває печеру або підвал. Філософ був твердо переконаний у тому, що люди не тільки здатні пізнавати певні речі, а й самі творити їх, як це зробив Альберт Великий, створивши робота.

Курс Ст. Яворського включав також курс психології, який визнаний одним з перших і найбільш значущих у Києво-Могилянській академії. При викладенні цього курсу він спирався на працю Арістотеля "Про душу", а також на інші твори, в яких досліджувались біологічні процеси. Предметом психології Яворський вважав субстанційне поняття "душа". Душу він розглядав як форму органічного тіла, а також тіла фізичного, яке має життя у потенції, виділяючи три її види: вегетативну для рослин, відчуттєву для тварин, розумну для людини. Спираючись на дані природознавства того часу, Яворський дав досить ґрунтовну характеристику кожної з них, підпорядкувавши цей матеріал для обгрунтування своєї гносеологічної концепції. Яворський не сумнівався в тому, що об'єкти відчуттів існують поза нами. Ними постає все те, що протистоїть нашим відчуттям і сприймається ними. Чуттєві образи утворюються від об'єктів, зберігаються з тими самими предметами, від яких вони походять. Відчуття він поділяв на зовнішні і внутрішні, що певною мірою збігалося із вченням Локка про первинні і вторинні якості. До внутрішніх відчуттів Яворський відносив загальне відчуття, уявлення, образ, пам'ять. Виходячи з твердження про чутливість душі, він називав ці відчуття матеріальними. До внутрішніх відчуттів відносив також сни і фантазію. Органом внутрішніх відчуттів філософ вважав мозок, а об'єктами — все те, що сприймається зовнішніми відчуттями. На запитання, як утворюється душа, відповідав в дусі сенсуалізму.

Незважаючи на визнання того, що розумна душа створюється Богом, Яворський неодноразово наголошував на її зв'язку з тілом, ставлячи в залежність від матерії пізнавальні властивості. При розгляді питання про співвідношення розуму і віри дотримувався положення про розмежування філософії і теології відповідно до принципу подвійної істини, що давало йому змогу зберігати лояльність щодо релігійної ідеології, і водночас підсвідомо, навіть всупереч своїй власній волі вивільнити філософію ВІД настирливої теологічної опіки. Та все-таки, коли йшлося про віру, він відкидав всілякі втручання в неї розуму, вимагав підпорядковувати його авторитету церкви, соборів, догматів, а вищою мудрістю вважав теологію.

Зазначене аж ніяк не означало заперечення Ст. Яворським розуму як такого, його ролі і значення в житті людини. Він був переконаний в тому, що Бог обдарував людину розумом для того, щоб вона пізнавала і підпорядковувала світ для своїх власних потреб, панувала над "птицы небесные, звери і скоти земные, рыбы, преходящия стези морские, ... сами стихии мира сего разуму покорил человеческому, иже де ж, воли своей владетельствует. Весть бы, яко же хожет, на свою потребу воздухом обладати, умеет огненное естество хотению своему подчинити, землю из нея рождаемая паче же и в сокровищах ее содержимая знает на свои пожитки располагати, плоды и богатства". Не визнав він і "долі", фатуму, року, розцінюючи їх як явища людської фантазії, бо не вони, а діяльність людини, її розум є запорукою людського щастя. Та знову-таки на загальному фоні наведеного вище Ст. Яворський обстоював ідею передбачення всіх історичних подій Богом, захищав принципи середньовічного богослов'я від єретичних вчень, нетерпимо ставився до всяких ідей вільнодумства аж до виправдання вбивства єретиків, коли йшлося про релігійну віру. Повністю підтримуючи всі реформи Петра І, Ст. Яворський рішуче виступав проти підпорядкування церкви світській владі, стверджуючи пріоритет першої навіть у політичних справах.