Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Лекції 15—16

Лекції 15—16

Важливою подією для України стало скасування кріпацтва в Російській та Австро-Угорській імперіях, до складу яких входили українські землі. Відміна кріпосного права активізувала всі сфери життя українського суспільства, викликала нову хвилю національного піднесення, усвідомлення українським народом своєї гідності та єдності, розгортання культурно-освітньої діяльності як засобу національної ідентифікації та боротьби за національне визволення. Створюються громадські організації, товариства, клуби, що ставлять своїм завданням видання українських книг, журналів, газет, розвиток української культури, вивчення історії рідного краю. Активізацію цієї суспільно-освітньої роботи в Україні не без підстав пов'язують з виданням В. Білозерським та М. Костомаровим першого українського науково-популярного щомісячника "Основа", з виходом якого посилюються ідеї хлопоманства та українофільства, об'єднання окремих гуртків останнього в громади.

У 1873 р. завдяки діяльності П. Чубинського та В. Антоновича починає діяти Південно-Західне відділення Російського географічного товариства. Як предтеча Української академії наук воно легалізувало більшу половину тієї роботи, яку проводили громади, а саме вивчення рідного краю і народу. В цьому році було організоване Історичне товариство Нестора-літописця, орган якого "Київська старовина" став справжньою енциклопедією українського народознавства. Такого самого напряму дотримувалися Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка та його щомісячник "Літературно-науковий вісник", а пізніше "Записки Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка". Розвитку суспільно-освітньої роботи підпорядковувалася діяльність осередків "Просвіти", яка ще з 60-х років XIX ст. займалася організацією читалень, пересувних бібліотек, курсів для неписьменних, а також видавництва "Вік", газет "Київський телеграф", "Громадський друг", "Дім", "Зоря Галичини" та ін.

Розгортання культурно-освітньої діяльності в Україні повернулося наступом реакції, хоча вона завжди проявлялася з боку царських властей до української культури. В 1863 р. надійшов Валуєвський циркуляр, згідно з яким заборонялося проходження через цензуру духовних і популярних книг українською мовою, а в 1876 р. царський указ (Енський указ 1876 р.) про заборону друкувати українською мовою оригінальні твори і переклади, за винятком історичних пам'яток і творів красного письменства, проведення вистав українською мовою. За цим указом закриваються газета "Київський телеграф", українські культурно-освітні установи, недільні школи, Київське відділення Географічного товариства, конфіскуються твори українських письменників, українським дітям забороняється розмовляти в школах рідною мовою. Саме за таких умов розвивалася діяльність головних осередків української культури — громад.

1. СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ОРІЄНТАЦІЇ ГРОМАДІВЦІВ

Злиття окремих українофільських гуртків в громади почалося ще у 1862 р. Найбільш впливовим з них стала Київська громада. Якщо первісно вона скупчувала у собі здебільшого студентів, учителів, молодих вчених, то в 70-х роках громада зміцнюється організаційно, а до її складу ввійшли найвизначніші вчені та письменники України. В організації та спрямуванні діяльності Київської громади значна заслуга належала українським вченим В. Антоновичу, П. Чубин-ському, О. Кістяківському, М. Драгоманову.