Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Павло Чубинський

Український громадський діяч, поет, етнограф, фольклорист, юрист, організатор перших недільних шкіл, Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, автор національного гімну "Ще не вмерла Україна" Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 р. на хуторі біля Борисполя. По закінченні гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, брав активну участь у Петербурзькій українській громаді, осередком якої була редакція журналу "Основа". За участь у мітингу протесту проти розправи над учасниками варшавської маніфестації його було виключено з університету. Після короткочасного перебування на Чернігівщині (с. Ропша) в 1861 р. захистив у Петербурзькому університеті дисертацію ("Очерк народних юридических обьгчаев и понятий в Малороссии") і вийшов з нього кандидатом правознавства. В цьому році він повернувся в Україну, продовжуючи підтримувати зв'язки з українською громадою в Петербурзі, опублікував в "Основі" свої дослідження з життя українського народу пореформеного періоду, історії рідного краю. Восени 1862 р. написав знамениту пісню "Ще не вмерла Україна".

Вбачаючи в діяльності П. Чубинського "замисел повалення існуючого ладу в Російській державі", "перебудови його на демократичних засадах з допомогою революційних засобів", царський уряд вислав його на північ Росії до Архангельської губернії, де він перебував з 1862 по 1869 р. На засланні він багато працює, бере активну участь в експедиціях Російського географічного товариства по Архангельській, Вологодській, Олонецькій, Новгородській, Вятській і Пермській губерніях, отримує визнання талановитого дослідника-науковця. За заслуги перед російською наукою в 1867 р. обирається дійсним членом Товариства любителів природознавства, а в 1869 р. — Російського географічного товариства. Останнє рекомендувало Чубинського керівником експедиції в Південно-Західний край для проведення етнографічно-статистичних досліджень. Здобутки цієї експедиції дали змогу П. Чубинському добитися створення Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, легалізувати роботу з вивчення рідного краю. Однак в 1874 р. його звинуватили в українському сепаратизмі, вислали до Петербургу, де завдяки високій репутації прийняли на службу в Міністерство шляхів. П. Чубинський повернувся в Україну лише в 1879 р. важко хворим. Помер 26 січня 1884 р., похований у Борисполі.

Особливістю світогляду П. Чубинського було розуміння світу таким, який він є, визнання його реальності, волелюбності духу та вболівання за долю народу, які він перейняв від Т. Шевченка, поставивши над усе ідею особистості людської. В центрі своїх наукових досліджень він завжди ставив реальне життя народу, його побут, культуру. Основою розвитку суспільства П. Чубинський вважав розвиток освіти і науки. Не випадково, що саме цьому питанню він приділяв особливу увагу ще в Архангельській губернії, де виступив головним організатором вшанування 150-літнього ювілею М. Ломоносова, відкриття на батьківщині вченого сільських шкіл. Проводячи етнографічно-статистичні дослідження в Україні, він звертав увагу на вивчення економічно-побутового життя народу, його складу, збирання чисельних пам'яток народної творчості, обрядів, звичаїв, казок, легенд. Ним особисто записано майже 4 тисячі обрядових пісень, 300 казок. Його матеріали і дослідження відтворювали історичне минуле України, пробуджували національну свідомість, захоплювали всі верстви українського громадянства. Протиставляючи русифікаторській політиці російського уряду наукові дані про культурно-історичні досягнення свого рідного краю, П. Чубинський перед усім світом засвідчував живучість України, її високу і багату культуру, народ якої прагнув бачити високоосвіченим, мудрим, сміливим, вільним.