Філософія - Сидоренко О.П. - 7.4. Спосіб виробництва

Суспільне буття мас складний зміст. Його сутністю с процес матеріального виробництва. Класики матеріалістичного розуміння історії суспільства стверджували, що перший історичний акт — цс виробництво засобів для задоволення матеріальних потреб людей.

Виробляти означає створювати що-небудь. У матеріальному виробництві люди створюють продукти харчування, предмети одягу, будують житло, дороги і мости, обробляють землю і т. iн., тобто тс, що с об'єктивно необхідним. На відміну віл тварин, людина не може задовольнятися тим, що дає їй природа у готовому вигляді.

Поєднуючи свою працю з тим, що дасться природою, використовуючи її закони, люди створюють те, чого в ній немає. їхня діяльність з виробництва для себе матеріальних засобів життя завжди мас суспільний характер, тому матеріальне виробництво с системоутворюючим процесом, тобто таким, який інтегрує всю різноманітність суспільного життя в єдине ціле. Як суттєві та діалектично єдині компоненти цього процесу матеріалістична філософія розглядає продуктивні сили і виробничі відносини.

Соціально-філософська категорія "продуктивні сили" відображає систему суб'єктивних (людина) і об'єктивних (речових) елементів процесу матеріального виробництва. До цієї системи насамперед належать люди — безпосередні учасники цього виробництва, які організовують, спрямовують, здійснюють матеріально-виробничий процес завдяки своїм фізичним даним, званням, досвіду, вмінню і навичкам. Люди — головна продуктивна сила суспільства. Міра їх компетентності, професіоналізму, готовності свідомо, відповідально і якісно виробляти продукцію на підприємствах всіх форм власності, практичної реалізації цієї готовності є критерієм економічної ефективності, а в цілому — цивілізованості народів і держав на різних етапах їх Історії.

У матеріально-виробничому процесі люди діють на предмети природи і використовують їх корисні для себе властивості. Це предмети праці — кам'яновугільні пласти при їх розробці, врожаї трав при заготівлі кормів, овочі при їх консервуванні чи солінні тощо. Всезагальним предметом праці є земля за її обробітку культивування. Отже, предметами праці можуть бути не тільки об'єкти безпосередньої природи, а й створені людиною штучно і яких у природі в готовому вигляді немає, у тому числі сплави металів, пластмаси, синтетичні волокна, засоби захисту рослин від шкідників тощо. Якщо предмети праці були в обробленні людиною раніше, то вони є сировиною. Наприклад, видобута уранова руда — сировина для виробництва атомної енергії; змелене зерно, тобто борошно — сировина для хлібобулочних виробів іт. ін. Без предметів праці, як і без продуктивної сили людей, матеріальне виробництво неможливе, отже, неможливе саме існування людини і суспільства. Якість і кількість предметів праці завжди в людській історії є об'єктивним показником досягнень суспільства.

Під час виробництва матеріальних благ люди впливають на предмети праці засобами праці, основою яких є знаряддя праці: машини, механізми, прилади, інструменти, виробничі будівлі і споруди, джерела енергії, зрошувальні системи, сучасні комп'ютери і т. ін. Всезагальним засобом праці с земля.

У системі "предмети праці — знаряддя праці" провідне місце наложить знаряддям праці. За визначенням класиків матеріалістичного розуміння історії, вони є кістяком і мускульною основою виробництва, показником ступеня зрілості суспільства, мірою розвитку робочої сили, засобів суспільного поділу праці, способом поєднання природних сил з людиною, формою оволодіння людьми природними силами і каналом введення їх у суспільне життя. Історичні епохи людства відрізняються не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими знаряддями праці.

Сукупність засобів і предметів праці під час їх використання в процесі матеріального виробництва створює засоби виробництва, які становлять речовий компонент продуктивних сил, або матеріально-технічну базу підприємства, комплексу підприємств, держави, суспільства.

Отже, продуктивні сили створюються та удосконалюються двома видами людської праці: живою, безпосередньою, і матеріалізованою, нагромадженою в засобах виробництва. Жива праця зумовлює матеріалізовану працю і сама є її виявленням. Людська робоча сила створює всі компоненти продуктивних сил, організує їх взаємодію, визначає оптимальність цієї взаємодії і здійснює функцію цілеспрямування діяльності для подальшого їх розвитку.

Механізмами удосконалення продуктивних сил є головним чипом виробничі технології і науково-технічні новації. Технологія (грец. мистецтво, майстерність, вміння, метод) — це сукупність методів обробки, виготовлення, зміни властивостей і форм сировини, матеріалів, що застосовуються у виробництві. Сучасні технології перетворили природу на робоче місце людини. Завдяки їм багато природних процесів стали керованими, а виробнича діяльність набула універсального характеру. Пріоритетними стали безвідходні і маловідходні, енергозберігаючі, конвеєрні та інші прогресивні технології.

Технологічна організація матеріального виробництва передбачає усвідомлення економічного завдання і вибір для його вирішення оптимальних засобів і методів. Досягається такий вибір за допомогою техніки, тобто штучно створених матеріальних засобів доцільної діяльності людини. Сучасний світ — це "технологізований" соціальний простір і "технологізований" соціальний час. Він живе і діє не в первозданій природі, а в "техносфері". Його продуктивні сили без їх технічного компонента неможливі.

Техніка перетворює розумову працю людини па пріоритетну порівняно з фізичною працею яка біологічна у своїй основі. У фізичних операціях людина є лише агентом технологічного процесу. Лише розумова праця робить її організатором і керівником виробництва. її продукти у виробництві — це ідеальні образи тих виробів, які потрібно отримати, а також технологічних схем і контрольних рекомендацій щодо їх якості. Наука все більшою мірою входить до структури продуктивних сил, стає безпосередньою продуктивною силою, а виробництво — технологічним застосуванням пауки.

Взаємозв'язок науки, техніки і виробництва поглиблюється. При цьому наука в наші дні випереджає техніку, є провідною силою прогресу матеріального виробництва, орієнтується не лише на техніку і виробництво, а й на саму людину, на розвиток її інтелекту, творчих здібностей, культури мислення, на створення умов для її всебічного, ціннісного розвитку. Органічне поєднання науки і техніки, перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства і перерозподіл функцій між машиною і працівником виробництва у напрямі оптимізації творчої ролі людини, звільнення її від ролі агента технологічного процесу — на сьогодні головні напрями прогресу продуктивних сил.

Отже, структуру продуктивних сил утворюють люди, які діють па основі виробничого досвіду всіх попередніх поколінь, володіють трудовими вміннями і навичками, беруть участь у матеріальному виробництві свідомо, відповідально та ефективно, а також засоби виробництва, організація праці, виробничі технології, техніка і досягнення науки. У підсумку показником рівня розвитку продуктивних сил є досконалість людського фактора, головної цінності суспільства — людини.

У матеріальному виробництві продуктивні сили постійно взаємодіють з виробничими відносинами. Соціально-філософська категорія "виробничі відносини" відображає складну структурно-функціональну та ієрархічно-супідрядну систему тих різноманітних зв'язків між людьми, які виникають у процесі спільної матеріально-виробничої діяльності. Зокрема це економічні відносини, тобто відносини між людьми у процесі матеріального виробництва.

Для функціонування матеріально-виробничого процесу необхідне поєднання працівника з предметами і засобами (знаряддями) праці. Воно може бути різним залежно від їх належності суспільству, групі людей чи окремим особам.

Відносили людей між собою з приводу привласнення засобів виробництва і створюваних з їх допомогою матеріальних благ називаються відносинами власності. Конкретним їх змістом є володіння засобами виробництва, розпорядження ними і використання їх. Реалізуються вони в різноманітних формах.

Власність та її форми є відображенням соціально-практичного буття людини. Природа не знає власності. "Власність — це можливість користуватися вигодами, які надаються кожному членові суспільства його працею і вмінням".

Економічне привласнення означає володіння річчю. Для цього вона має бути своєю для власника і чужою для іншої людини. Власник на свій розсуд або використовує її для задоволення своїх потреб, або здає її в оренду, або продає, дарує, передає у спадок. Володіння засобами виробництва має велику соціальну значущість. Тому воно закріплюється юридично, регламентується законом, охороняється традицією і публічною владою. У статті 13 Конституції України стверджується: "Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом".

У XVIII ст. відомий французький філософ і просвітитель Ж.-Ж. Руссо писав: "Перший, кому спало на думку, обгородивши свою ділянку землі, сказати: "Це моє", і знайшов людей, досить простодушних, щоб цьому повірити, був справжнім засновником громадянського суспільства. Від скількох злочинів, війн і вбивств, від скількох нещасть і страхіть позбавив би рід людський той, хто, висмикнувши кілки і засипавши рів, крикнув би своїм ближнім: "Не слухайте цього обманщика," ви загинете, якщо здатні забути, що плоди землі належать усім, а земля — нікому!".

Тривалий історичний час цей висновок і цей заклик Ж.-Ж. Руссо представники деяких філософських напрямів і течій розуміли не як констатацію факту зміни родової людини громадянином, коли стосунки між людьми стали визначатися їх майновим станом, а як заперечення приватної власності на користь утвердження суспільної власності на засоби виробництва. Історія суспільства підтвердила помилковість такого розуміння. Приватна і суспільна форми власності — це ідеалізовані моделі, широкі абстракції власності, але абстракції від конкретних "її форм. Однозначно приватної і однозначно суспільної форм власності не буває. Реально функціонують кооперативи, фірми, орендні підприємства і т. ін. як специфічна інтеграція одиничного, особливого і загального, приватного і суспільного. Звідси очевидна безпідставність абсолютизацій в економіці типу "або — або": або приватна форма власності, або суспільна. Діалектична філософія заперечує будь-які абсолютизації, оскільки об'єктивно вони не існують.

Законом розвитку економіки є плюралізм форм власності і забезпечення свободи функціонування кожної з них. Усі економічні реформи будуть ефективними тільки тоді, коли реально сприятимуть зростанню ступеня цієї свободи. Співвідношення між різними формами власності регулюються ринковими економічними механізмами, які вивчає економічна теорія. Філософія встановлює лише те, що відносини власності є головним елементом системи виробничих відносин і всі інші їх елементи залежать від головного.

Крім відносин власності, виробничі відносини включають відносини розподілу, обміну і споживання виробленого продукту. Вони можуть бути або відносинами співпраці власників (взаємодопомога, солідарність, турбота акціонерів про долю банка чи промислового концерну), або відносинами залежності незаможних і заможних від багатих (рабство, кріпацтво, найманство). Виробничі відносини визначають найістотніші аспекти буття людини. Для одних людей вони — джерело багатства, для інших — нестатків і підневільної праці.

Однак чи неминуче існування численних "нижчих класів", представники яких від народження приречені па важку працю, щоб забезпечувати іншим людям можливість вести витончений і культурний спосіб життя, тоді як їхня власна злиденність і виснажлива робота позбавляє їх можливості одержувати свою частку чи хоча б якусь її частину в цьому житті? Наукова соціальна філософія та історичний досвід показують, що такої необхідності немає, що від злиденного становища трудящих страждають не тільки вони, а і суспільство в цілому. Метою суспільного матеріального виробництва, удосконалення виробничих відносин є людина, її всебічний і гармонійний розвиток, формування особистості з високими якостями і зв'язками як цілісного та універсального продукту суспільства. Виробничі відносини — це сама історія в ц особистісному вираженні. Головне багатство суспільства — висококультурний спеціаліст, формування якого можливе лише в умовах вільного саморозвитку, самоосвіти, доступу до вищих матеріальних і духовних цінностей.

Виробничі відносини об'єктивні, незалежні від волі та свідомості людей. Вони фіксують загальне, повторюване, закономірне в історії різних країн і народів, тому є об'єктивним критерієм розвитку різних історичних типів суспільних систем, у тому числі майбутніх. У конкретному вияві виробничі відносини визначають характер міжособистісних стосунків, зв'язки між працівниками, спеціалістами, організаторами і виконавцями, між підприємствами і виробництвами різних форм власності.

Виробничі відносини і продуктивні сили — діалектичні протилежності. Методологічною основою вивчення їх взаємодії є діалектика категорій змісту (продуктивні сили) і форми (виробничі відносини).

Продуктивні сили визначають виробничі відносини. Який зміст продуктивних сил, така і форма їх існування, тобто виробничі відносини. Розвиток продуктивних сил обумовлюється удосконаленням всіх їх компонентів: кваліфікації, професіоналізму і виробничого досвіду людей; диференціації поділу праці, розширення та поглиблення її спеціалізації; засобів виробництва, знарядь праці, техніки і технологічного застосування науки. Зі зміною продуктивних сил змінюються виробничі відносини. Наприклад, перехід від натурального господарства до товарного в традиційному суспільстві відбувся, коли були винайдені та впроваджені в матеріальне виробництво механічний ткацький верстат, прядильна машина, паровий двигун і разом з машинною технікою сформувався новий тип працівника.

Водночас виробничі відносини не пасивні, вони не змінюються автоматично за змінами у змісті продуктивних сил. Як і будь-яка форма, вони активні, чинять на продуктивні сили істотний зворотний вплив: чи то прискорюють, чи гальмують їх розвиток; є формою, яка забезпечує рух продуктивних сил уперед, або стають путами, що стримують їх розвиток. Так, виробничі відносини колишнього Радянського Союзу у підсумку руйнували його продуктивні сили, що призвело до розпаду цієї величезної держави на п'ятнадцять самостійних незалежних країв. Становлення в них сьогодні ринкової економічної системи супроводжується формуванням виробничих відносин нового типу, які створюють широкі можливості для оновлення всіх компонентів продуктивних сил.

Законом матеріального виробництва є відповідність виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Коли така відповідність у державі є, її економіка та всі інші сфери суспільного життя розвиваються стало і в прогресивному напрямі. Однак вона суперечлива. Продуктивні сили розвиваються швидше, ніж виробничі відносини, тому на певному етапі між ними виникає суперечність. її гостроту можна зменшити за допомогою економічного реформування, цілеспрямованої діяльності політичного керівництва країни щодо приведення виробничих відносин у відповідність до характеру та рівня розвитку продуктивних сил. Проте невідповідність може стати масштабною і конфліктною і тоді в країні неминуча соціальна революція — тільки вона за цих обставин здатна відновити порушену відповідність і забезпечити ефективне матеріальне виробництво.

Історично конкретна єдність продуктивних сил і виробничих відносин називається способом виробництва. Філософська категорія "спосіб виробництва" виражає соціальний аспект діяльності суспільної людини зі створення необхідних для її життя матеріальних благ, на відміну від категорії "технологічний спосіб виробництва", змістом якої є відображення техніко — організаційного аспекту цієї діяльності.

Способові виробництва в розвитку суспільства належить особлива роль. У складній системі взаємозв'язку та взаємодії різних сторін і сфер суспільного життя (економіки, політики, науки і техніки, ідеології і культури) він є основним. Матеріалістична соціальна філософія вважає, що у кінцевому підсумку спосіб виробництва зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Історія людства насамперед є історією зміни способів виробництва. Зі зміною способу виробництва змінюється вся система суспільних відносин і спосіб життя людей. Творцями способів виробництва є безпосередні виробники матеріальних засобів життя.

Отже, матеріальне виробництво — це основа існування та розвитку суспільства; реальність, в якій кожне покоління людей змушене жити і працювати. Люди не можуть вибирати чи конструювати його за своїм бажанням. їм необхідно з цією реальністю погоджувати всі свої дії, як вони погоджують їх з природною реальністю та її законами. Якщо програма дій чи заклик, гасло висуваються без урахування процесів у матеріальному виробництві, то вони або передчасні, або взагалі нездійсненні.

Матеріальне виробництво забезпечує системність, цілісність суспільства. Однак суспільне життя не зводиться тільки до виробництва матеріальних засобів життя. Воно багатше, ширше, складніше і включає ще духовне виробництво, тобто виробництво знань, ідей, теорій, програм діяльності, ціннісних орієнтацій, індивідуальної і суспільної свідомості; виробництво певного типу особистості відповідно до потреб суспільства; виробництво суспільних відносин. Проте всі ці складові духовного виробництва інтегровані процесом матеріального виробництва, способом виробництва, єдністю продуктивних сил і виробничих відносин.