Філософія - Губерський Л.В. - Глава сьома [Співвідношення]

Співвідношенням називається те, про що говорять як таке, що воно є, воно є у зв'язку з іншим або перебуває в будь-якому іншому відношенні до іншого; так, про велике говорять, що те, що воно є, воно є у зв'язку з іншим; адже говорять - більше, ніж щось; і про подвійне говорять, як про те, що воно є, перебуває у зв'язку з іншим; адже говорять - подвійне відносно чогось. Те саме стосується й інших, їм подібних. До співвідношення належить і таке, як володіння, розташування, чуттєве сприйняття, знання, положення. Справді, про все перелічене говорять, як про те, що воно є, воно є у зв'язку з іншим, а не щось інше: володіти є володіння чим-небудь, і знання - знання про що-небудь, положення - положення чого-небудь, все інше так само. Отже, співвідношення - це те, про що йде мова; що те, що воно є, воно є у зв'язку з іншим або перебуває в якомусь іншому відношенні до іншого, як, наприклад, одна гора називається великою порівняно з іншою, тому що її називають великою стосовно іншої, і так само про подібне говорять як про подібне з чимось, і так само називається співвіднесеним й інше в такому роді. Далі, і лежання, і стояння, і сидіння - суть деяких положень, а положення належить до співвідношення. З іншого боку, лежати, стояти або сидіти - все це саме по собі не положення, а не про все це говорять як про похідні від тільки що зазначеного положення.

У співвідношення буває й протилежність; наприклад, чесність протилежна неправді - те й інше належить до співвідношення; і точно так само знання протилежне незнанню. Однак не кожне співвідношення має протилежне собі; подвійному ніщо не протилежне, так само як і потрійному, й взагалі нічому подібному їм.

Співвідношення, очевидно, допускає більший і менший ступінь. Справді, про щось говорять як про подібне і несхоже більшою або меншою мірою, але як про рівне й нерівне більшою або меншою мірою, але кожне з них є співвідношенням: про подібне кажуть як про подібне з чимось і про нерівне - як про нерівне чомусь. Однак не все співвіднесене допускає більший і менший ступінь: про подвійне не кажуть як про подвійне більшою чи меншою мірою, не говорять так ні про щось інше в цьому роді.

Всі співвідношення між собою пов'язані; так, під рабом мається на увазі раб пана, а під паном - пан раба; і під подвійним - подвійне стосовно половинного, а під половинним - половинне стосовно подвійного, так само як і під більшим - більше стосовно меншого, а під меншим - менше стосовно більшого. Те саме стосується й інших випадків, хіба що іноді буде розбіжність у закінченні слова. Так, про знання говорять, що воно знання пізнаванного, про пізнаванне говорять, що воно пізнається знанням, так само як і про чуттєве сприйняття - що воно сприйняття сприйманого, а про сприймане - що воно сприймане сприйняттям. Однак іноді такої поєднаності немає, якщо те, про що говориться у зв'язку з іншим, визначене не так, як треба, а той, хто вказав це, припустився помилки; наприклад, якщо йдеться про "крило птаха", то не можна сказати навпаки: "птах крила", тому що перше - "крило птаха" визначене не так, як треба. Справді, говорять про крило птаха не тому що воно птах, а тому що він крилата [істота]: адже крила є й у багатьох інших істот, не тільки у птахів. Тому, якщо вказувати конкретніше, то поєднаність можлива; так, крило є крило крилатого, і крилате є крилатим крилом. Іноді необхідно, мабуть, навіть придумати імена, якщо немає встановленого ім'я, стосовно якого співвідношення могло б бути визначене таким, що більше відповідає... Так, "голова" була б визначена так, що більше відповідає тому, якби її назвали "головою оголовленного", ніж якби її назвали "головою тварини": адже тварина має голову не тому, що вона тварина, адже багато тварин не мають голів. Для речей, що не мають установлених імен, легше за все, мабуть, визначити їх, якщо імена, похідні від вихідного, давати тому, що допускає поєднаність із ними, подібно тому як вище від "крила" було утворено "крилате"... Отже, всі співвіднесені між собою сторони, якщо вони визначені такими, більше відповідають поєднаності; однак якщо співвіднесене вказується навмання, а не стосовно того, з чим воно співвіднесене, то поєднаності немає. Я маю на увазі, що навіть у таких співвідношеннях, які, за загальним визнанням, поєднані й для яких установлені імена, все-таки немає цієї поєднаності, якщо вони вказуються стосовно попереднього, а не стосовно того, з чим вони співвідносяться; наприклад, якщо "раб" зазначений не як раб пана, а як раб людини, або двоногої істоти, або будь-чого подібного, то поєднаності немає, оскільки "раб" означений неналежним чином. Якщо співвіднесене вказується стосовно того, з чим воно співвідноситься, що визначене таким, що є більш відповідним, причому відкидається все попереднє й залишається тільки те, стосовно чого воно було зазначене більш визначеним, адже про нього завжди йтиметься стосовно чогось; так, якщо вказується "раб" стосовно пана, причому відкидається все те, що є для пана, [як такого], що є попереднім (наприклад, те, що він двонога істота, що він здатний опановувати знанням і є людиною), і залишається тільки те, що він пан, - то про "раба" завжди йтиметься стосовно нього: адже раб називається рабом пана. Якщо співвідношення однієї речі з іншою вказується неналежним чином, хоча й відкидається все інше й залишається тільки те, стосовно чого вона була зазначена, - то вона не буде вказуватись стосовно неї. Справді, нехай "раб" буде зазначений як "раб людини" і "крило" - як "крило птаха", і нехай від людини буде відкинуте те, що він пан, тоді "раб" уже не визначатиметься стосовно людини: якщо немає пана, те немає й раба. Точно так само нехай від птаха буде відкинуте те, що він крилатий, тоді крило вже не буде належати до співвідношення: адже якщо немає крилатого, то й крило не буде крилом чогось. Тому необхідно вказувати на співвідношення більш чітко. І якщо є встановлене ім'я, то вказувати це легко; якщо ж його немає, то, звичайно, необхідно придумувати найменування. Якщо ж так вказувати, то всі співвіднесені між собою [сторони] будуть, мабуть, поєднаними.