Філософія - Данильян О.Г. - Релятивізм

Противагою догматизму є релятивізм (від лат. relativus - відносний). Релятивізм виходить з однобічного підкреслювання постійності, змінності дійсності і заперечення відповідної стійкості речей і явищ. Якщо догматизм ґрунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності, то релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності. І, звичайно, тут релятивізм виступає як різновид метафізичного тлумачення істини. Отже, релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива.

Софістика

Альтернативою діалектики є також софістика, оскільки вона виступає одним із негативних виявів метафізичного способу мислення. Софістика (від грец. sophismal-міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) виявляється у формі аргументації, яка базується на суб'єктивістському тлумаченні фактів, подій заради збереження і утвердження існуючих теоретичних положень чи виправдання існуючого порядку речей. У своїх побудовах софістика використовує різні логічні помилки, підміну понять, невірні форми висновків, а також мовні виверти і хитрування, багатозначність понять. Поширеним видом софістики є маніпулювання фактами, за допомогою яких можна довести що завгодно. У наш час софістика широко використовується для того, щоб довести, що в історії радянського суспільства взагалі немає жодної світлої плями, а є лише помилки. Метафізичність такого підходу очевидна, тому що подібний підхід однобічний, а значить, антидіалектичний.

Критикуючи софістику, слід мати на увазі, що в історії розвитку науки вона виконує і позитивну роль, сприяючи виробленню наукової критики застарілих положень свідомості, бо виникає як відповідна реакція на загрозу системи знань, що склалась.

Еклектика

У процесі пізнання метафізика часто-густо виявляється у формі еклектики. Еклектика (від грец. elektikos - той, що вибирає) -це механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які безпринципно запозичують з протилежних концепцій; використовування й підтасовування з певною тенденційною метою вирваних з контексту фактів, формулювань, цитат тощо. Еклектика - це, образно кажучи, "мішанина", тому вона не є ані теорією розвитку, ані теорією пізнання, ані методом, ані світоглядом. Небезпека еклектики полягає в тому, що вона нерідко маскується під діалектику.

Некласичні концепції діалектики

Ми дали коротку характеристику традиційним (класичним) альтернативам діалектики. Але в XX ст. виникає цілий спектр некласичних концепцій діалектики. До них належать:

а) "трагічна діалектика". її автор французький філософ Раймон Арон (1905-1983), аналізуючи діалектику сучасної епохи в книзі з характерною назвою "Розчарування в прогресі", доходить висновку, що сучасне суспільство не здатне використовувати прогрес в інтересах людства;

б) "діалектична теологія", або "теологія кризи". Авторами її були швейцарський протестантський теолог і філософ Карп Варт (1886-1968) і німецько-американський християнський теолог Пауль Тілліх (1886-1965). їх креаціоністська доктрина виходить з визнання того, що в основі розвитку світу знаходиться божественна субстанція, яка створила цей світ з якогось доіснуючого будівельного матеріалу - матерії. Тому світ "не співвічний з Богом": він має початок і кінець. Але це не означає, що створений світ не має абсолютно нічого спільного з Богом. Між ними існує певна схожість, яка дозволяє зрозуміти шляхи розвитку кінцевих, створених речей;

в) "негативна діалектика". Відомими представниками цієї інтерпретації діалектики були Теодор Адорно (1903-1969) і Жан Поль Сартр (1905-1980). Т. Адорно - німецький філософ, соціолог, представник так званої франкфуртської школи. Автор низки праць з філософії, в тому числі такої, як "Негативна діалектика" (1966). Ж. П. Сартр - французький філософ і письменник, представник так званого атеїстичного екзистенціалізму. Йому належить ряд праць з проблем філософії, зокрема праця "Критика діалектичного розуму" (1960). В його розумінні діалектика можлива у двох формах - "критичній" і "догматичній". Першою є "негативна діалектика". Це однобічна, суб'єктивна концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всього сутнього, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності, самозаперечення і тому не виходить за межі метафізики. "Негативна діалектика" - це, по суті, антидіалектика.