Філософія - Данильян О.Г. - 2. Сучасні концепції філософії історії

Розвиток поглядів на історію у філософській думці

Хоч термін "філософія історії" з'явився порівняно недавно, перші філософсько-історичні ідеї виникли ще в античні часи. Проблема осмислення шляхів історичного руху, тенденцій і напрямів історичного процесу привертала увагу Геродота, Фукідіда, Аристотеля, Теофраста, Плінія Старшого та ін. У роботах цих істориків і філософів містилися певні уявлення про минуле і майбутнє людства, роздуми про людські діяння, про хід і зміст історичних подій (що пізніше дістало назву "філософії історії"), проте вони ще не становили системи поглядів. Крім того, більшість античних філософів і істориків дотримувалася релігійно-міфологічного світогляду, відповідно до якого в суспільстві, як і в природі, панує кругообіг, вчинками людей керує доля і вони підвладні волі богів. Вирішальним же фактором людської поведінки є незмінні за своєю природою пристрасті і воля, властиві видатним особам - вождям, політичним діячам, героям.

В епоху Середньовіччя представники християнської філософської думки (Аврелій Августин, Фома Аквінський та ін.), синтезуючи біблійну і греко-римську філософсько-історичну думку, створили теологічну концепцію історії, висунули нові теорії про зміст історичних подій, про призначення і завдання історичних праць. Відповідно до цієї концепції християнські автори, прагнучи через історію зрозуміти Божий задум, відкинули ідею кругообігу. Вони уявляли історичний процес як лінійний рух від минулого до майбутнього (майбутнього порятунку, приходу Месії").

Криза феодалізму, розвиток капіталістичних відносин, вільнодумство сприяли звільненню суспільної свідомості від теологічного погляду на історію, що позитивно позначилося на розвитку науки. Мислителі епохи Відродження (XIV-XVI ст.) прагнули, на противагу християнським історикам, пояснити історичний процес, виходячи із земних умов, із природи людини. Наприклад, Нікколо Макіавеллі, який у своїх працях обґрунтовував ідею циклічного розвитку, доводив, що рушійною силою розвитку суспільства є матеріальний інтерес, прагнення до збереження і збільшення приватної власності. Він також висловлював думки про закономірність суспільних явищ, однак чітко їх не сформулював.

У XVII-XVIII ст. у Європі настає епоха промислових і соціально-політичних революцій, що привела до затвердження буржуазної індустріальної цивілізації і прискорення суспільного розвитку. Величезну роль у формуванні поглядів мислителів Нового часу почали відігравати природничі науки. Вплив природознавства на розвиток суспільних наук тоді був таким великим, що історію вони також намагалися пояснити з природничо-наукових позицій.

Саме в цей період і виникають натуралістичні концепції філософії історії, що дістали цю назву від латинського слова naturalis - природини. їх прибічники розглядали природу як універсальний принцип пояснення всього сущого, у тому числі й історичного процесу. Оскільки поняття "натуралізм" вони тлумачили по-різному, то і напрями, в руслі яких вони йшли, називалися по-різному: географічний натуралізм (Шарль Луї Монтеск'є, Йоганн Гердер та інші суспільні явища розуміли як вплив природного середовища); демографічний (Томас Мальтус історичні процеси пояснював дією "природного закону народонаселення"); ідеалістичний (Клод Гельвецій, Жан Жак Руссо зміни в суспільстві пов'язували, насамперед, з волею, розумом людини).

Значний вплив на розвиток історичної самосвідомості мали також праці Вольтера, який у своїх дослідженнях наголошував на філософському осмисленні історії як особливої предметної реальності, пов'язаної з еволюцією і розвитком розумної природи людини. Марі Жана Кондорсе, який одним із перших обґрунтував ідею історичного прогресу, та інших філософів.

Новий крок в осмисленні своєрідності суспільного розвитку з позиції об'єктивного ідеалізму був зроблений Г. В. Ф. Гегелем. Він розглядав історію як єдиний закономірний процес, у якому кожна епоха є неповторно різноманітною, але водночас - це наступний щабель у розвитку людства. Цей розвиток має дещо інший характер, ніж той, який має сфера природної закономірності. Історичні закони тут реалізуються за допомогою свідомої діяльності людей, але разом з тим в історії здійснюється певна об'єктивна логіка, тому історичний процес - лише нескінченний саморозвиток, саморозгортання світового розуму, абсолютної ідеї.

Значний внесок у розвиток філософії історії цього періоду внесли німецькі мислителі Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, які створили діалектико-матеріалістичне вчення. У ньому були розвинені раціоналістичні і діалектичні ідеї Гегеля. Однак марксистська філософія історії істотно відрізняється від філософії історії Гегеля. Зокрема, К. Маркс значно розширює сферу дії матеріалізму і поширює його на сферу суспільних явищ.

У другій половині XIX - на початку XX ст. історичне знання піднімається на якісно новий щабель. Завдяки удосконаленню методів історичного і лінгвістичного аналізу різних текстів, розвитку археології, більш критичному ставленню до фактів минулого воно набуло статусу науки. Разом з тим виникло і усвідомлення того, що історичні і природничо-наукові знання належать не тільки до якісно різних об'єктів, але вони самі якісно розрізняються.