Загальне землезнавство - Олійник Я.Б. - 10.1. Демографічна проблема

10.1. Демографічна проблема

Людина появилася на Землі близько 2 млн років тому. І хоча це була знаменна подія в історії розвитку біосфери, досить тривалий час людина за характером і ступенем свого впливу на природу мало відрізнялася від тварини. Однак поступово, у міру зростання чисельності населення і переходу його від кочового до осілого способу життя, розвитку землеробства, а згодом і промисловості, масштаби впливу людей на навколишню природу ставали все помітнішими. Тому цікаво буде орієнтовно оцінити темпи зростання чисельності населення, бо переписи населення стали проводитися порівняно недавно, до того ж не в усіх країнах. Допускають, що в стародавньому і середньому кам'яному віці, тобто з моменту виділення людини з тваринного світу і приблизно до шостого тисячоліття до нашої ери чисельність населення Землі коливалася в межах 2—5 млн чоловік. У бронзовому віці (третє і друге тисячоліття до нашої ери) на Землі проживало 20—40 млн чоловік, а в епоху античного рабовласництва (до 250 р. н. е.) — 100—200 млн. В епоху феодалізму (до 1500 р.) кількість населення зросла до 300— 400 млн. У середині XVII ст. населення Землі досягло 500 млн і проживало воно у все ще порівняно мало зміненому господарською діяльністю людини природному середовищі.

Тільки в 1820 р. чисельність населення досягла 1 млрд. чоловік, а уже в середині 30-х років XX ст. — 2 млрд. (рис. 24). Одночасно почався тотальний наступ людства на навколишнє природне середовище з метою задоволення своїх все зростаючих потреб. У 1959 р. на планеті проживало 3 млрд., в 1974 р. — 4 млрд., у 1987 р. — 5 млрд. чоловік. І, нарешті, у 2000 р. чисельність населення Землі перевищила 6 млрд. Таким чином, зростання чисельності населення Землі у XX ст. виявилося безпрецедентним в історії людства. Високі темпи зростання збережуться і в найближчі десятиліття. У зв'язку з цим багато писалося, особливо в популярній пресі, про "демографічний вибух", про прискорення і геометричну прогресію зростання чисельності населення планети, про небезпеку в недалекому майбутньому катастрофічної перенаселеності.

Населення,

Рис. 24. Зростання населення планети в XIX і XX ст.

Прогнозувати зараз темпи зростання чисельності населення у XXI ст. вкрай важко, бо на цей процес впливатимуть численні нові соціально-економічні чинники, які позначаться на демографічних темпах. За розрахунками демографічної комісії ООН, чисельність населення планети в середині XXI ст. становитиме близько 10 млрд., а в кінці століття — 11—12 млрд. чоловік. На цьому рівні можна чекати повної зупинки або лише незначного зростання. Проте деякі вчені передбачають і більш інтенсивні теми. Однак у будь-якому випадку е серйозні підстави сумніватися в тому, що правильна геометрична прогресія у збільшенні людства буде витримуватися і надалі.

Населення на планеті розподіляється досить нерівномірно. Найбільш густо населений континент — Азія, де зараз проживає близько половини всього людства. Тільки в Китаї та Індії чисельність населення перевищує 2 млрд. чоловік. До найбільш багатолюдних країн належать також Мексика, Бразилія, Нігерія, Пакистан, Бангладеш, Індонезія.

Значна частина суші мало придатна для розселення людей. Більшість населення Землі живе в субтропічному та екваторіальному поясах, тобто 2/3 людства проживає на території, яка трохи більше 1/13 частини суші. Середня густота населення на найпридатніших для життя землях становить 250 чоловік на 1 км², тоді як на малообжитих територіях — менше 1 людини на 1 км². Середня густота населення світу в 1950 р. становила 18 чоловік на 1 км², в 1970 р. — 27, в 1980 р. — 32, а в 2000 р. — 40 чоловік. У країнах Азії особливо густо заселені райони інтенсивного поливного землеробства: долини рік Янцзи, Сіцзян, Хуанхе, Ганг, Брахмапутра, Меконг. Тут густота населення перевищує 1000 чоловік на 1 км², а в деяких районах о. Яви досягає 1500 чоловік. В Африці райони з високою густотою — понад 800 чоловік на 1 км² — це долина ріки Нілу, прибережні райони Тунісу і Алжиру, де в основному мешкає сільське населення. Майже незаселені величезні простори пустель і напівпустель. На значній частині зони вологих тропіків також надзвичайно мало населення. Слабообжитими є важкодоступні і гористі місцевості.

Нерівномірність у розподілі населення на різних континентах, в природних регіонах і країнах зумовлює неоднаковий антропогенний "тиск" на навколишнє середовище. Оскільки зростання чисельності населення на Землі відбувається в геометричній прогресії, то і вплив людей на навколишнє середовище відповідно здійснюється все більш прискореними темпами. В цьому і полягає суть демографічної проблеми, або перенаселеності деяких регіонів планети. Зв'язок антропогенного "тиску" з кількістю населення трансформується через соціально-економічні умови суспільства й особливості природного середовища.

Ось приклади, які ілюструють ці положення. Велика густота населення Європи та Японії призвела за тривалий час лише до часткового руйнування ландшафтів. В той самий час при низькій густоті населення вічнозелені ліси Африки були перетворені у вторинні савани (тропічні ліси практично не відновлюються після вирубки), а напівпустельні пасовища — в пустелі. Отже, істотне значення має стійкість природного середовища до антропогенного впливу. Крім того, важливу роль відіграє характер цього впливу. Варто нагадати, що соціальний та економічний розвиток Західної Європи і Японії відбувається переважно за рахунок імпорту ресурсів з інших регіонів світу, в тому числі з Африки.

Зростання чисельності населення само по собі, яким би швидким воно не було, не є прямою загрозою навколишньому природному середовищу в цілому, якщо воно не супроводжується негативними соціально-економічними факторами.

Наприкінці XVІІІ ст. англійський священик Мальтус виступив з реакційною теорією абсолютного перенаселення, згідно з якою чисельність населення нібито зростає в геометричній прогресії, а кількість засобів існування — в арифметичній. Спираючись на цей "закон", послідовники Мальтуса — мальтузіанці — до цього часу намагаються довести, що в бідності і злиднях народів винні не соціальна і економічна несправедливість, а непохитні закони природи і самі бідняки, які розмножуються надто інтенсивно. Тому, на думку мальтузіанців, війни, епідемії, стихійні лиха є "благом", що регулює співвідношення між населенням і кількістю засобів існування. Звідси і сучасні ідеї про "нульове зростання", про насильне стримування збільшення чисельності населення країн, що розвиваються і т. д.

Дійсно наукова об'єктивна постановка проблеми народонаселення не має нічого спільного з мальтузіанством. Всупереч твердженням Мальтуса співвідношення між виробництвом засобів існування і зростанням чисельності населення не має надприродного абсолютного характеру. Так, в Європі за останні тисячоліття середні щорічні темпи приросту чисельності населення збільшувалися з 0,09 % до 0,64 %, а темпи приросту сільськогосподарської продукції — з 0,12 % до 0,70 %.

Разом з тим очевидно, що демографічна проблема не може бути розв'язана без контролю над народжуваністю. До цього спонукають дві основні причини: 1) необхідність підвищення матеріального добробуту і безперервне підвищення культурного розвитку людей; 2) обмеженість життєвого простору і нестача продуктів харчування на Землі.

Над аналізом нинішнього стану демографічної проблеми і способами її розв'язання працюють учені багатьох країн світу. Заслуговують на увагу висновки спеціалістів ООН з народонаселення, зроблені на основі досліджень в Індії. На їх думку, теперішнє неконтрольоване зростання чисельності населення Індії є реальною небезпекою погіршення добробуту людей, оскільки: 1) темпи нарощування виробництва продуктів харчування можуть відстати від темпів зростання населення; 2) кількість сімей, які живуть за межею бідності, постійно зростатиме, а разом з цим буде погіршуватися здоров'я нації; 3) обмеженість площ сільськогосподарських земель і збільшення числа безробітних призведе до ускладнення відносин між різними верствами суспільства і породить у ньому жорстокість; 4) погіршиться екологічна обстановка, будуть зникати ліси, що призведе до почастішання повеней і посух.

На думку експертів ООН, потрібно здійснити систему запобіжних заходів, які здатні попередити такий розвиток подій. З цією метою необхідно ліквідувати неписьменність і безробіття серед жінок і надати зайнятим на виробництві матерям пільги і права, які створювали б належні умови для виховання дітей. Йдеться перш за все про гарантовану державою тривалу відпустку для догляду за дитиною, надання жінкам можливості працювати неповний робочий день і тиждень, покращення умов праці та інші привілеї.

Очікується, що в країнах Південної Азії, Латинської Америки і Африки зниження темпів зростання чисельності населення настане у першій чверті XXI ст., а стабілізується вона після 2075 р. Подібна демографічна динаміка буде наслідком не масового голоду та інших катастроф, а змін, зумовлених досягненням високого рівня розвитку як в економіці, так І в соціальній та культурній сферах.

Зрозуміло, що між різними країнами існують значні розбіжності щодо кількості населення і принципів розв'язання демографічної проблеми. І все Ж нинішня глобальна екологічна криза, першоджерелом і першопричиною якої є демографічний вибух, не може залишити байдужим будь-кого.

Сучасне багатомільярдне населення Землі повинно буде вирішувати уже на самому початку третього тисячоліття вкрай складні екологічні проблеми, щоб не допустити необоротної деградації біосфери і поступової загибелі цивілізації. Природа вже зараз не скрізь витримує антропогенний тиск внаслідок надто швидкого зростання чисельності населення лише за декілька останніх десятиріч. Тому дуже важливим є об'єднання зусиль різних народів у пошуках способів зменшення негативного впливу на довкілля.

Людство сьогодні завдяки своїй чисельності, розумовому потенціалу, технічній оснащеності вже може радикально змінити природні системи, які формувалися на планеті протягом багатьох мільйонів років. Темпи окремих локальних і навіть регіональних змін настільки великі, що за ними не завжди встигають сучасні науково-технічні знання і можливості вчених оцінювати та осмислювати відповідну екологічну ситуацію, її реальну небезпеку для суспільства.

Пасивне очікування майбутніх катастроф було б для людства короткозорою стратегією. Набагато розумніше спрямувати інтелектуальні сили вчених світу на всебічне глибоке вивчення природи і пізнання законів її розвитку. Особливо важливою справою на сучасному етапі є розробка і застосування методів боротьби з антропогенними впливами, які створюють загрозу для біосфери. Досягнення науки повинні приносити користь людям, а не створювати потенційну небезпеку для них.

Нині питання охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування висуваються на перший план в різних куточках Землі. При наявності доброї волі і узгоджених спільних дій всіх країн народи Землі можуть і повинні зробити се для розв'язання глобальних економічних проблем і збереження унікальної живої природи нашої планети.