Філософія - Пазенок В.С. - Діалектика взаємозв'язку філософи освіти і педагогіки

Освіта є першим виявом людської культури. Здавен, навіть у найпримітивніших формах, вона забезпечувала збереження і відтворення досвіду виживання людини, закріплювала вміння передавати від покоління до покоління знання і навички, формуючи тим самим культурну традицію. На відміну від природних (біологічних) механізмів, які зумовлювали існування живих істот (пристосування, адаптація, природний відбір, успадкування), освіта серед поширених у доцивілізовану добу найпростіших її форм (навчання, уподібнення тощо) спиралася на соціальні механізми, що забезпечували життя homo sapiens. Розвиваючись, освіта трансформувала дію природних механізмів із біологоорганічного в соціально-органічний рівень. З виникненням цивілізації система підготовки людини до життя, однією з ознак якої була поява писемності, тобто якісно нового засобу передачі культурної інформації, почала ґрунтуватися на усвідомленні необхідності "справжнього" людського життя.

З появою перших філософських вчень потреба навчитися гідному людини життю сформувала один із основних напрямів філософської думки, освітянської філософії і педагогіки. Про спільність філософських та освітніх завдань ішлося в "Філософській пропедевтиці" Гегеля, який працював директором гімназії. За змістом філософію і педагогіку єднає їх антропоспрямованість (орієнтованість на людину). Про це свідчить і те, що багато філософів успішно займалися педагогічною діяльністю, а видатні педагоги завжди вирізнялися високою філософською культурою. Потреба ділитися з учнями знаннями, виконувати суспільно значущу просвітницьку функцію - головний стимул діяльності освітянина. "Якби мені повідали вищу мудрість і попросили при цьому мовчати про неї, я би відмовився" (Сенека).

Однак філософія і педагогіка мають різні за масштабами об'єкти дослідження - світ загалом (філософія) і його освітянська частина (педагогіка). Тому принципи філософського знання значно ширші, ніж пізнавальні та діяльнісні принципи педагогіки. Неможливо стверджувати, що педагогіка, як і філософія, "охоплює думкою весь світ" або принаймні епоху. Універсалізм філософських категорій якісно відрізняє їх від понять педагогіки. Крім того, педагогіка витлумачує свій предмет з позицій реального процесу навчання, виховання й освіти поколінь, які вступають у доросле життя. Вікова, професійна педагогіка готує молодь до успішного виконання конкретних соціальних ролей, яких потребує суспільство. Педагогіка вкорінена у "земне життя", "посейбічна". Філософії притаманне тяжіння до трансцендентного (потойбічного), ідеального.

Філософія, вивчаючи питання світогляду, опікується смислоутворювальними проблемами (визначення сутностей, смислів, у т. ч. сенсу життя), адресує свої максими, настанови і поради всьому людству. Вона опановує знання про світ людини і світ її соціального буття не лише онтологічно (яким вони є), а й аксіологічно (яким вони мають бути відповідно до ціннісних норм та уявлень). Проблеми належного, ідеалу, які завжди актуальні в філософії, обумовлюють її імперативний, спонукальний характер. У цьому випадку ідеться про духовно-творчу, а не примушу вальну, репресивну, ідеологічну місію філософської культури.

У сучасних роздумах про новації у сфері освіти існує справедлива у своїй демократичній основі думка, за якою вчитель і учень, викладач і студент є рівноправними учасниками навчального процесу (суб'єкт-суб'єктна концепція). За своєю суттю освіта є не просто "зустріччю культур", джерелом інформації, а й контактом учасників освітнього діалогу, які різняться своїм професіоналізмом, життєвим досвідом тощо. Справжній учитель (наставник, гуру, ментор) є сформованою особистістю; учень, школяр, студент, молода людина - "особистістю незавершеною", яка перебуває у стані становлення. За словами російського педагога Костянтина Ушинського (1824-1870), особистість вихователя "означає все у справі виховання". Коефіцієнт виховного ефекту впливу вчителя, викладача зумовлюється багатьма якостями - ерудицією, зовнішнім виглядом, манерою поведінки, особистісною культурою, логікою мови.

Освіта є цариною слова. І усне слово, і друковане - головний носій інформації. Через слово особистість "являє себе": "Промовляй, і я скажу, хто ти! (Сократ); "Мова - це людина загалом!" (Цицерон). Тому справжній учитель, викладач є не лише вихователем, а й "риторичною особистістю".

Призначення філософії освіти як специфічної філософської дисципліни - методологічно застосовувати основні положення філософської онтології, гносеології, антропології, аксіології, етики в дослідженні освіти як важливого виду суспільної інституціолізованої діяльності. "Філософська освіта, - наголошує О. Завгородня, - стрижень освітньої філософії. Обов'язковою умовою її розвитку є ґрунтовна обізнаність із сутністю освітнього процесу, педагогічною наукою, врахування виховних можливостей освіти і просвіти".