Філософія - Пазенок В.С. - Гуманістичний сенс філософії освіти

Освіта покликана виховати усвідомлення місії "бути на землі людиною". У філософському розумінні призначення людини полягає у створенні за законами розуму, краси і добра "власного дому", у якому їй буде затишно і цікаво жити. Відповідно, філософський зміст освіти полягає у набутті нею людиноцентричного (гуманістичного) значення. Гуманістично спрямованими мають бути всі освітні дисципліни, та найбільше людинотворче навантаження має філософія, насамперед її аксіологічний (ціннісний) розділ, а також філософська теорія людського існування - екзистенціалізм. Гуманізм є квінтесенцією освіти на всіх її рівнях і в усіх формах. Освіта не може не бути гуманістичною. Це, однак, не стосується антисоціальних способів підготовки і "виховання" молодих людей, притаманних кримінальному і девіантному середовищам.

Визнаючи XXI ст. "століттям освіти", ЮНЕСКО наголошує на тому, що основою освіти теперішніх і прийдешніх поколінь має бути система гуманітарного виховання, орієнтована на самоцінність людини як унікальності, на її активістське, креативне, творчо-цивілізаційне ставлення до життя, розумність, поєднану з розвинутою культурою чуттєвості, на "практичний розум" (поєднання міркувань здорового глузду з усвідомленням власної відповідальності тощо).

Новітня ("постсучасна") гуманістично орієнтована освіта вже не сприймається як альтернативна природничому, технологічному знанню або як додаток до нього. Щодо цього багато представників технічних наук дотримуються іншої думки. Однак світовий освітянський досвід переконливо доводить потребу гуманізації системи соціалізації молоді.

У розвинутих європейських країнах зони дії Болонської угоди значну увагу приділяють саме гуманітарній освіті. У навчальних закладах різних типів формуються навички морально-демократичної поведінки, рефлективного (осмисленого) ставлення як до свого Я, так і до гідності, самоповаги інших. Усвідомлення власної соціальної і моральної відповідальності, мистецтво практичної філософії (моралі) особливо значущі в системі гуманістичної педагогіки. Тому недоречними видаються спроби деяких постмодерністських теоретиків відмовитися від вживання слів "гуманізм" і "мораль", аргументовані тим, що просвітницький проект гуманізму історично не виправдав себе. Проголошуючи войовничу позицію щодо гуманізму, відкидаючи такі "застарілі", на їх погляд, гносеологічні й етичні категорії, як "істина", "обов'язок", "належне", постмодернізм у своїх крайніх формах блокує педагогіку, принципово унеможливлює цілеспрямований вплив на свідомість молодої особи, залишає її наодинці зі стихійними тенденціями суспільного життя, чимало з яких супроводжується аморальними наслідками. Заперечення гуманізму виправдовує антигуманізм, теоретично санкціонує нелюдську, аморальну практику.

Гуманна людина - це насамперед моральна особистість. Тому в аксіологічній системі освіти і виховання такі моральні цінності, як обов'язок, відповідальність, совість, порядність, справедливість, свобода, честь, правдолюбство, патріотизм, посідають пріоритетні позиції.

Особливо цінним надбанням філософії є практична філософія - вчення про мораль і людський обов'язок. Тривалий час етична проблематика в суспільствознавстві сприймалася як другорядна. Нині вона виходить на передній план в суспільстві, опановує технології прикладної (соціальної) етики (ділової етики, юридичної етики, етики менеджменту тощо). Соціальна етика має бути обов'язковим предметом професійної підготовки науковця, медика, архітектора, інженера, туроператора, соціального працівника, культуролога, психолога, військовослужбовця. Етизація освіти є нагальною потребою часу, визначальною умовою подолання рецидивів технократичного способу мислення, споживацького, руйнівного типу діяльності. Неухильна увага до проблем соціальної етики - один із засобів реалізації соціальної функції філософії освіти.