Землеробство - Гудзь В.П. - 3.2.3. Ярі зернові та круп'яні культури в сівозмінах

Полісся. Значні площі орних земель у цій зоні займають ярі зернові - ячмінь та овес. Вони є головними зернофуражними культурами і добре доповнюють одна одну. Зерно першого багате на незамінні амінокислоти - лізин і триптофан, а другого - на протеїн та жир і є обов'язковим компонентом при годівлі племінних тварин. Солома ярих культур - також цінний корм і її добре поїдають тварини.

Ячмінь та овес за своєчасної сівби, внесення добрив, проведення хімічного прополювання посівів від бур'янів є високопродуктивними культурами. Вони менш вибагливі до попередників, ніж озима пшениця, оскільки від збирання попередників до сівби ярих є достатньо часу, щоб на Поліссі повністю відновилися в ґрунті запаси води, збільшився вміст засвоюваних рослинами елементів живлення. За цей період гине значна кількість збудників хвороб, шкідників, насіння бур'янів, тобто ґрунт "оздоровлюється".

У посушливі роки на родючіших ґрунтах після добре удобреної картоплі й кукурудзи ячмінь дає вищі врожаї, ніж овес, а після стерньових попередників і на легких піщаних ґрунтах після всіх попередників вищий урожай вівса. В умовах південного Полісся на сірих лісових і на дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах доцільно вирощувати кукурудзу на зерно, урожайність якої тут була вищою, ніж жита і ячменю, на 3,7-18,5 ц/га. Рекомендується підсівати і пересівати озимі вівсом (Є. М. Лебідь, П. І. Бойко, 2000).

Найдоцільніше ярі зернові в сівозмінах розміщувати після просапних культур - картоплі, кукурудзи, махорки, конопель тощо. Ярі добре використовують післядію добрив, особливо ячмінь.

Вирощене на Поліссі зерно ячменю використовують у пивоварній промисловості. Воно містить багато крохмалю і порівняно менше, ніж у інших зонах, білків.

Овес та ячмінь стійкіші, ніж озима пшениця, проти беззмінного вирощування і часто після стерньових попередників дають вищі врожаї.

Ячмінь та овес поряд з озимим житом є основними культурами, під які на Поліссі підсівають багаторічні трави. Хоч опадів тут випадає достатньо, в посушливі періоди трави під покривом можуть частково випадати. Це найчастіше спостерігається в літньо-осінній і менше - у весняно-літній періоди й зумовлено не стільки затіненням, як недостатнім вмістом води у верхніх шарах ґрунту. Посіви ячменю найдоцільніше розміщувати в південному Поліссі після кращих удобрених попередників, а овес - на легких польових та солонцюватих ґрунтах заплав.

Гречка і просо - основні круп'яні культури Полісся. Сіють їх тут на порівняно невеликих площах. Наприклад, під гречкою зайнято всього 1,2% орних земель. На дерново-підзолистих піщаних, глинисто-піщаних, а також супіщаних ґрунтах урожаї цієї культури навіть за високої агротехніки невеликі й значно залежать від погоди.

Гречка добре використовує післядію добрив, і агротехнічна ефективність того або іншого попередника може значно змінюватися залежно від системи удобрення в сівозміні. Дослідженнями також встановлено, що гречка краще від інших культур витримує повторне і навіть тривале беззмінне вирощування без істотного зниження врожаю. У господарствах з обмеженою кількістю родючих ґрунтів для стабілізації врожаю гречку можна вирощувати два-три роки підряд на кращих масивах, але інтенсивно вести боротьбу з бур'янами.

Гречка не дуже вибаглива до попередників. Різниця в урожаї після неудобре-них кращих попередників (горох і конюшина) та інших становила 15-24%, тоді як в озимої пшениці вона перевищувала 90%, а після удобрених - відповідно 6-18 і 50% (Д. Я. Єфіменко, 1992).

Основним фактором, який зумовлює рівень продуктивності гречки після різних попередників, є відповідна система удобрення. Тому найбільший її врожай забезпечують попередники, під які вносять органічні та мінеральні добрива у високих дозах. Післядію цих добрив ефективно використовує гречка. Такими попередниками є озимі пшениця та жито, картопля, цукрові буряки, кукурудза на силос, овочеві. Добрі попередники - бобові пізніх строків збирання (люпин, вика, соя, насінники багаторічних бобових трав). Горох і конюшину використовують насамперед як попередники для інтенсивних зернових культур, тому після них гречку в основних районах її вирощування практично не розміщують.

На гречку менше впливають несприятливі екологічні умови, якщо попередник удобрений. За даними сортодільниць, урожайність гречки при розміщенні після зернових знижувалась на Поліссі на 1,4-1,7 ц/га, у Лісостепу - на 6-6,2 при врожайності після просапних 13,3-13,8 ц/га (Д. Я. Єфіменко, 1992).

Гречка - добрий попередник для озимих зернових культур. У дослідах Чернігівської обласної сільськогосподарської дослідної станції при внесенні під попередники озимої пшениці мінеральних добрив у дозі, еквівалентній 15 т/га гною, після гречки і кукурудзи на силос одержано однаковий урожай озимої пшениці, а після озимої пшениці, ячменю і вівса - відповідно на 10,9; 6,2 і 2,5 ц/га нижчий, ніж після гречки. При цьому чітко проявляється фітосанітарна здатність останньої. Пошкодження озимої пшениці кореневими гнилями після гречки було найменшим: 4-5,3% (Д. Я. Єфіменко, 1992).

Ширше використання гречки як попередника озимих зернових культур в інтенсивних сівозмінах дає можливість зменшити посівні площі озимих після кукурудзи на силос. При цьому одержують дещо вищі врожаї зерна озимих, значно більші валові збори і вищу якість кукурудзи на силос завдяки подовженню періоду вегетації при збиранні її в пізніші строки.

Високі збори зерна отримують при розміщенні гречки на лучних, болотних торфових ґрунтах, які містять більші запаси води, що надзвичайно важливо для забезпечення нею рослин у період плодоношення.

При розміщенні посівів гречки необхідно враховувати близькість лісу, у степових районах - полезахисних лісових смуг і природних водоймищ. Ліс добре захищає рослини, особливо з північного напряму, від весняних і осінніх заморозків, а також від вітру під час цвітіння гречки. В лісі і лісових смугах гніздяться комахи-запилювачі, що сприятливо відбивається на повноті запилювання і урожаї.

Кращими попередниками проса вважають ті, що залишають поле чистим від бур'янів та з достатнім запасом поживних речовин. Насамперед це удобрені озимі, картопля і кукурудза. Високий урожай на польових землях просо також дає після багаторічних бобових і бобово-злакових трав та після озимих, льону. Просо позитивно реагує на застосування добрив, зокрема органічних, і їх треба обов'язково вносити, якщо поле під попередник не удобрювали.

Узагальнюючи експериментальні дані науково-дослідних установ та передовий досвід господарств, можна зробити висновок, що кращими попередниками проса на Поліссі є картопля, кукурудза, удобрені озимі, багаторічні бобові трави.

Лісостеп. У районах достатнього зволоження добрими і практично рівноцінними попередниками ячменю є озима пшениця, цукрові буряки, кукурудза на зерно і силос, картопля, зернобобові культури; в районах нестійкого зволоження основними попередниками є цукрові буряки та кукурудза на зерно, але кращі врожаї він дає після кукурудзи, картоплі й озимої пшениці. У районах недостатнього зволоження цукрові буряки є поганими попередниками ячменю, причому значно гіршими, ніж озима пшениця, кукурудза на зерно і силос, інші просапні й зернобобові.

Овес у Лісостепу сіють на обмежених площах. Порівняно з ячменем він менш вибагливий до попередників та ґрунтових умов, але, як показують результати досліджень, добре реагує на внесення добрив, які значно підвищують урожай зерна і поліпшують його якість. На всіх фонах удобрення в дослідах на чорноземах глибоких малогумус-них кращі врожаї вівса одержані після гороху, картоплі та інших просапних культур. При беззмінному вирощуванні та розміщенні його після зернових урожайність зменшується, особливо без застосування добрив.

Гречку в районах достатнього та нестійкого зволоження краще сіяти після удобрених просапних культур та озимої пшениці, а за можливістю - після зернобобових. Мало знижувався її урожай у беззмінному посіві порівняно з урожаєм у сівозміні.

У районах недостатнього зволоження кращими попередниками гречки є зернобобові культури, удобрені картопля, кукурудза та озимі по пару. Через те, що в районах недостатнього зволоження цукрові буряки дуже висушують ґрунт, розміщувати після них гречку недоцільно, бо це призводить до зниження її врожаю, особливо в посушливі роки.

Кращими попередниками проса в районах достатнього та нестійкого зволоження є багаторічні трави, удобрені просапні (картопля, цукрові буряки, кукурудза), удобрені озимі й зернобобові культури. У районах недостатнього зволоження просо, як і гречку, не варто розміщувати після культур, що дуже висушують ґрунт, а саме - після цукрових буряків, соняшнику, суданської трави, бо це призводить до великого недобору врожаю. Значно знижується врожай проса і в повторному посіві.

Під час оцінювання придатності попередників слід враховувати можливість поширення шкідників, небезпечних для проса. Відомо, що в дернині багаторічних трав створюються сприятливі умови для розмноження дротяників і травневого хруща, які під'їдають корінці проса, внаслідок чого гинуть рослини і посіви зріджуються.

Після кукурудзи, як попередника проса, виникає загроза поширення спільного для них шкідника - кукурудзяного метелика. Тому за умови масового його розмноження після неї не слід сіяти просо. Періодично у значній кількості в посівах проса поширюється просяний комарик. Ефективний захід проти нього - правильне чергування культур у сівозміні та своєчасне знищення злакових бур'янів.

Дослідами Національного аграрного університету, проведеними в навчальному господарстві "Митниця" Васильківського району Київської області, встановлено, що на чорноземних ґрунтах кращими попередниками проса є цукрові буряки, картопля і горох. Помітно нижчі врожаї одержані після кукурудзи на зерно і ячменю. При цьому вплив попередників на врожай проса проявлявся більш виразно, якщо під нього не вносили добрив.

Степ. За біологічними властивостями ячмінь - вибаглива до попередників культура. Високі та сталі врожаї його одержують, якщо сіють після озимих та кукурудзи, а в північному і центральному Степу, крім того, й після бобових та баштанних культур.

Коли ячмінь розміщують після цукрових буряків і соняшнику, як правило, вирощують менші врожаї, ніж після кукурудзи та озимих, і тільки якщо до весни нагромаджуються в ґрунті добрі запаси води, негативного впливу цих попередників не спостерігається.

Встановлено, що в роки, коли озима пшениця гине і її пересівають ячменем, повторна сівба ячменю на тому самому полі при внесенні достатньої кількості добрив і проведенні ефективних заходів боротьби зі шкідниками й хворобами, а також за умови, що під ці попередники проводили оранку, цілком можлива.

У тваринницьких відгодівельних господарствах, якщо необхідно збільшити виробництво зерна ячменю, то допустиме розширення його посівів понад 10% площі типових десятипільних польових сівозмін, але тільки після кращих попередників, при внесенні раціональних норм добрив і дотриманні рекомендованого комплексу агрозаходів.

Під овес, як правило, в сівозміні відводять гірше місце, ніж під ячмінь. Проте більші врожаї він забезпечує, коли розміщують його після кукурудзи на зерно і силос, зернобобових та озимих культур. Значення вівса зростає у спеціалізованих насичених зерновими культурами сівозмінах, тому що він поліпшує фітосанітарний стан посівів.

Цінність ярих як попередників залежить від місця, яке вони займають у сівозміні. Якщо ярі висіяні після просапних, вони будуть добрими попередниками для інших культур, а коли після зернових, то вони вважаються гіршими попередниками, бо після них поле залишається забур'яненим, особливо ранніми ярими бур'янами.

За даними Інституту зернового господарства УААН, у центральному Степу найвищі врожаї проса забезпечують такі попередники, як багаторічні трави, кукурудза та баштанні, що зумовлено впливом їх на родючість ґрунту. Тому врожай проса після багаторічних трав перевищує врожай після ячменю на 5,8 ц/га, тобто майже на 25%, а порівняно з кукурудзою - на 3,8 ц/га.

Враховуючи підвищену солевитривалість проса порівняно з іншими ярими зерновими, його слід використовувати як покривну культуру при залуженні лук із солонцевими ґрунтами, особливо за наявності на них великої кількості плям солонців. При докорінному поліпшенні луків просо розміщують першою культурою, як правило, з підсівом буркуну. Його в таких умовах вирощують на зерно або зелений корм.

Слід також зауважити, що ранньостиглі сорти проса звільняють поле наприкінці липня - на початку серпня, а це дає можливість вчасно і високоякісно підготувати ґрунт під наступні культури, у тому числі й озиму пшеницю.

Просо є непоганим попередником кукурудзи, особливо при застосуванні ґрунтових гербіцидів, які знищують злакові бур'яни.

Встановлено, що кращими попередниками проса в Степу є кукурудза, озимі по пару, баштанні, оборот скиби, а в північний частині зони - цукрові буряки, багаторічні трави. Небажані попередники в усіх зонах - ячмінь та овес.