Філософія - Щерба С.П. - 3. Проблеми розвитку суспільства. Необхідність і свобода

Суспільство, як і природа, розвивається закономірно. Закони суспільного життя, подібно до законів природи, існують і діють, незалежно від свідомості й волі людини. Люди не можуть створювати або знищувати їх. Вони можуть лише відкривати, пізнавати їх і використовувати в процесі суспільної практики.

Разом з тим, закономірності суспільного життя не тотожні закономірностям природи. В природі закони діють стихійно, у суспільстві - прокладають собі дорогу через свідому діяльність людини, яка ставить перед собою певну мету з тим, щоб її реалізувати. Це зовсім не означає, що закони втрачають свою об'єктивність. Вони діють так само нездоланно, неминуче, як і в природі. Це - історична необхідність. Але закони суспільства, їх дія проявляються як тенденція, що зумовлена взаємодією об'єктивних умов і суб'єктивного фактора.

Під об'єктивним фактором розуміють такі умови, які не залежать від волі й свідомості людей і визначають напрями й межі їх діяльності. Це передусім природні умови регіону, досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, історично назрілі потреби суспільного розвитку та ін.

Суб'єктивним фактором є діяльність народних мас, держави, класів, політичних партій, громадських рухів, окремих осіб - їх свідомість, воля, рівень розуміння об'єктивних потреб розвитку суспільства тощо.

Люди у своїй діяльності змушені зважати на об'єктивні умови. Тільки їх врахування в конкретних історичних обставинах дає змогу вирішувати проблеми суспільного життя й розвитку. Разом з тим, наявність об'єктивних умов недостатня для перемоги нового, перетворення можливості в дійсність. Рушійною силою історичного процесу завжди виступають прогресивні, революційні елементи суб'єктивного фактора. Своєю активно-творчою діяльністю вони дають простір для дії об'єктивних законів розвитку. Проте поряд з ними є й такі елементи, які перешкоджають соціальному прогресу - фашизм, расизм, неонацизм та ін.

Дію об'єктивних умов та суб'єктивних факторів у суспільному розвитку слід розглядати нероздільно, в їх діалектичній єдності. Абсолютизація ролі свідомості, волі людей чи соціальних інституцій, ігнорування об'єктивних умов і законів веде до волюнтаризму та авантюризму. Фетишизація об'єктивних законів і умов при ігноруванні ролі суб'єктивного фактора породжує фаталізм, схиляння перед стихійністю.

Співвідношення історичної закономірності та свідомої діяльності людей треба розглядати в діалектичному взаємозв'язку, який розкривається в категоріях необхідності й свободи.

Історична необхідність - це те, що закономірно випливає з дії об'єктивних законів розвитку суспільства. Вона впливає на дії, вчинки людей, які, в подальшому, зворотньо впливають (як позитивно, так і негативно) на цю необхідність, відкриваючи шляхи для розширення своєї свободи.

Свобода є продуктом історичного розвитку людства. Дії об'єктивних законів людина уникнути не може. Свобода не означає протиставлення суб'єкта цим законам або "звільнення" від них. Такий шлях до свободи є ілюзорним. Реальна свобода досягається шляхом пізнання і використання необхідності. Свобода людини, як підкреслював Ф.Енгельс, полягає не в уявній незалежності від законів природи Й суспільства, а в пізнанні їх та вмінні використовувати у своїй діяльності.

Оволодіння природною необхідністю реалізується в розвитку продуктивних сил. їх прогрес можна інтерпретувати як поступовий процес звільнення людства від підкорення стихійним силам природи, тобто розширення свободи суспільства по відношенню до природи. Відношення до природи завжди опосередковане певною формою суспільних відносин, законами суспільного розвитку. Свобода суспільства визначається мірою оволодіння цими законами, їх перебування під свідомим контролем, подолання панування соціальної стихії. В міру розвитку суспільства, його продуктивних сил і виробничих відносин свобода розширює свої межі, панування людини над природними і суспільними процесами посилюється.

У живій та неживій природі відсутні приклади абсолютної свободи, свободи від усього, від будь-якої залежності. Ще складнішим і багатограннішим є соціальний зміст поняття свободи. Аналізуючи його, необхідно підходити завжди конкретно-історично. Людина як частина природи і суспільства всіма своїми діями вплітається в різноманітні відносини з природою та суспільством, державою і нацією, класом і партією, трудовим колективом та сім'єю. Тому при визначенні свободи особи природно виникають питання: свобода від чого і від кого, а також свобода для чого і для кого? Свобода в чому?

Абсолютна свобода неможлива не тільки тому, що людина включена у всезагальні зв'язки з природою і суспільством, а ще й тому, що завжди обмеженими є її власні можливості. Природні й соціальні умови завжди обмежували і будуть обмежувати свободу особи. Але можливості останньої постійно розширюються. Людина не може бути повністю незалежною від зовнішніх природних і суспільних умов. Це означає, що вона завжди має лише відносну свободу. При цьому, зрозуміло, рівень її свободи залежить від міри свободи суспільства, в якому вона живе.

Для розуміння свободи важливе значення має пізнання необхідності. Однією із особливостей взаємозв'язку свободи і необхідності є те, що необхідність виступає основним елементом свободи, її об'єктивним змістом. Характеристика свободи як пізнаної необхідності складає сутність її гносеологічного аспекту. Однак свободу не можна зводити тільки до необхідності. Досягнення свободи пов'язане не лише з пізнанням дійсності, а й з активною практичною діяльністю людини. Історична необхідність, на відміну від необхідності в природі, реалізується в діяльності людей. Необхідність обмежує свободу діяльності і разом з тим утверджує її.

Існування необхідності в реальному світі створює умови для свідомої діяльності особи, для вибору. Людина в процесі та в результаті своєї діяльності пізнає необхідність не тільки природи, але й людського суспільства. В результаті пізнання необхідності в матеріальному світі особа спрямовує свою діяльність у відповідність з нею. В процесі практичної діяльності наше пізнання необхідності може корегуватися, доповнюватися, уточнюватися тощо. За рахунок цього відбувається розширення нашої свободи, яка необхідна нам для розвитку. Чим повніше ми пізнаємо природні й суспільні явища, власну природу, потреби, ідеали і таке ін., тим ефективніше використовуємо свої сили, тим ширшої свободи набуваємо.

На шляху розвитку людства простежуються більш-менш чіткі історичні етапи зростання свободи. Як уже говорилось, для їх позначення К.Маркс ввів поняття "суспільно-економічна формація", показавши, що зміна однієї з них на іншу - більш досконалу є послідовним і закономірним історичним процесом зростання свободи людства, де в історичній перспективі майбутнє людства - реальний гуманізм (тобто комунізм) - завершиться утвердженням дійсної свободи людства.

При характеристиці історичного процесу набуття свободи людством поряд з категорією "формація" широко використовуються такі категорії, як "епоха" і "цивілізація". Якщо "формація" фіксує і характеризує певний історичний тип окремого суспільства, то "епоха" - інший відрізок всесвітньої історії, контролюючи при цьому провідну (для того часу) тенденцію суспільного розвитку. Ця тенденція може обмежуватися однією формацією або навіть її певною частиною, а може охоплювати міх формаційні періоди розвитку людського суспільства (епоха первісного суспільства, епоха феодалізму, епоха первісного нагромадження капіталу, епоха монополістичного капіталізму, епоха переходу від капіталізму до соціалізму тощо). Стосовно культурного феномену розрізняють, наприклад, епоху Відродження, епоху Просвітництва і таке ін.

Цивілізаційний підхід характеризує не просто рівень розвитку суспільства, а привертає увагу й до ступеня розвитку його матеріальної та духовної культури; це особливий стан організації суспільного життя, який характеризується з різних сторін, як зростанням матеріального добробуту (благополуччя), так і невпинним удосконаленням моралі та розширенням меж людської свободи (істини й краси).

Контрольні запитання:

1. Які концепції дослідження суспільства ви знаєте? їх науково-критичний аналіз.

2. Марксистська концепція суспільства: сутність та зміст.

3. Об'єкт і предмет соціальної філософії.

4. В чому специфіка закономірностей суспільства?

5. Як проявляються необхідність і свобода в суспільстві?

6. Фаталізм та волюнтаризм у розвитку суспільства. 1. Суспільство як сукупність суспільних відносин.

Теми рефератів:

1. Суспільство як соціальна система.

2. Необхідне і випадкове у соціально-історичному процесі.

3. Соціальна філософія: предмет, структура та проблеми дослідження.

4. Специфіка та особливості соціального пізнання.

5. Проблеми суспільства в історико-філософській культурі.

Рекомендована література:

1. Андрущенко В., Губернський Л., Зуєв В. Проблема гуманізму в сучасній філософії. - К., 1994.

2. Андрущенко В., Михопьченко М. Соціальна філософія: В 2-хт. - К., 1997.

3. АрефьеваГ.С. Общество, познание, практика. - М., 1988.

4. Афанасьев В.Г. Диалектика общественного развития. - Л., 1988.

5. Барулин B.C. Социальная жизнь общества. - М., 1987.

6. Барулин B.C. Социальная философия. - В 2 ч. - М., 1993.

7. Бердяев НА. Смысл истории. - М., 1990.

8. Бойченко І.В. Філософія історії: Підручник. - К., 2000.

9. Бутенко АЛ. О диалектике производительных сил и производственных отношений // Вопросы философии. - 1988. - № 6.

10. Гордієнко А. Методологічні проблеми осмислення буття людини в західноєвропейських філософських концепціях другої половини XX століття // Філософська і соціологічна думка. - 1995. - № 5 - б.

11. Діалог культур і духовний розвиток людини (Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції). - К., 1995.

12. Кеяяе В.Ж., Ковальзон М.Я. Теория и история. - М., 1981.

13. Кемеров В.К. Введение в социальную философию: Учебник. - М, 1996.

14. Кутырёв ВА. Современное социальное познание. - М., 1988.

15. Ленін В.І. Карл Маркс // Повн. зібр. тв. - Т. 26.

16. Людина і світ: Підручник/ За ред. Л.В.Губерського, А.О.Прия-тельчука. - К., 1999.

17. Людина і суспільство: Навч. посібник. / За ред. СП .Щерби. - Тернопіль, 1996.

18. Майсурадзе Н. Феномен свободы и пути её реализации. - Тбилиси, 1997.

19. Максимов С/. Особистість і суспільство. - Харків, 1993.

20. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 13.

21. Маркс К,, Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Твори. Т. 3. - Розд.!.

22. Монаха И.П. Человек и потенциал его бытия. - К., 1995.

23. Морен Э. Утраченная парадигма. Природа - человек / Пер. с фран.-К., 1995.

24. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навч. посіб. - К., 1995.

25. Новая технократическая волна на Западе. - М., 1986.

26. Общественное сознание и общественная практика. - М., 1978.

27. Писарев Е.Ф. О скрытом смысле жизни. Сб. работ. - К., 1997.

28. Поптр К. Открытое общество и его враги. - М., 1992.- Т. 1 - 2.

29. Производство как общественный прогресс. - М., 1986.

30. Пролєєв СВ. Духовність і буття людини. - К., 1992.

31. Теория общественно-экономической формации. - М., 1982.

32. Ф.Енгельс. Б.Боргіусу. 25 січня 1894 p. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 39.

33. Хамитов Н.В. Философия человека: поиск пределов. Пределы мужского и женского: введение в метоантропологаю. Курс лекций для вузов.- К., 1997.

34. ЧинаковаЛ.И. Социальный детерминизм. - М., 1985.

35. Чорний Т.П., КозьмукЯ.Р. Проблеми людини в філософії. Конспект лекцій. - Чернівці, 1996,

36. Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность. - М., 1992.

37. Энгельс Ф. Духовное производство. - М., 1981.

38. ЯсперсК. Смысл и назначение истории. - М., 1991.