Філософія - Щерба С.П. - 3. Продуктивні сили. Техніка й науково-технічний прогрес

Як уже підкреслювалось, для того, щоб жити люди змушені за допомогою праці задовольняти свої матеріальні й духовні потреби. А це можливо лише в процесі виробництва, лише завдяки застосуванню продуктивних сил.

До продуктивних сил, як було сказано, входять конкретні люди (виробники) з їхніми конкретними знаннями, досвідом, кваліфікацією, які виступають суб'єктом праці й становлять основний кістяк продуктивних сил. Крім цього сюди входить необхідний предмет праці та знаряддя праці, включаючи найскладніші й найдосконаліші машини і механізми, з метою перетворюючого впливу на природу. Необхідні ще й відповідні приміщення, транспорт, засоби передачі інформації тощо, які разом зі знаряддями праці становлять засоби праці.

Таким чином, у процесі виробництва задіяні як жива праця - застосування робочої сили, - так і уречевлена, втілена у знаряддях праці, а також у тих її предметах, у які людина попередньо вклала свою живу працю - метали, синтетичні матеріали з наперед заданими властивостями, сільськогосподарська сировина тощо.

Важливим елементом структури продуктивних сил є й виробничі технології. їх застосування в значній мірі залежить від характеру й знарядь праці, розвитку та ступеня впровадження у виробництво фундаментальних і прикладних наук, а також рівня організації праці.

Визначальними серед технічних засобів є ті, що функціонують у сфері матеріального виробництва. Саме їх рівень розвитку вказує на ступінь оволодіння людиною силами природи, який постійно зростає, а частка живої праці знижується, що проявляється як тенденція технічного прогресу.

Продуктивні сили суспільства перебувають у постійному розвитку. Початком матеріального виробництва було виготовлення й використання найпримітивніших знарядь праці з дерева, кісток, каменю тощо.

Пізніше людина перейшла від виготовлення найпростіших знарядь праці до виробництва складних засобів. Свідченням цього є три основних етапи: етап виготовлення знарядь ручної праці, машинний та автоматизації. Відповідно це породило етап механізації продуктивних сил, який звільнив людину від тяжкої фізичної праці й підвищив продуктивність праці.

Наступною була промислова революція, яку в XX столітті замінила науково-технічна. Суть останньої заключалася в революційних змінах науки та її техніко-технологічних застосуваннях, у переході від традиційних джерел енергії до використання атомної, у створенні штучних, синтетичних матеріалів та ін. Нині наступив її другий етап, який характеризується розвитком автоматизації, що пов'язаний з науковими досягненнями у галузі автоматики, електроніки, інформатики та обчислювальної техніки. Корінні зміни у продуктивних силах продовжуються й нині, які спрямовані на подальшу автоматизацію виробництва й значне підвищення продуктивності праці. Цей етап сприяє тісному поєднанню виробництва з досягненнями фундаментальних (фізики, математики, хімії, біології) та стикових наук (біотехнології й зокрема тих, що ґрунтуються на інтеграції методів біохімії, генетичної та клітинної інженерії в поєднанні з мікробіологічним синтезом та ін.). Головна сутність НТР заключається у якісних змінах наявних продуктивних сил на основі перетворення науки у безпосередню продуктивну силу людства, коли знання стають невід'ємним компонентом кожного працюючого; управління стає можливим лише на основі науки, а науково-дослідницька й конструкторська діяльність перетворюються у безпосередню ланку виробничого процесу. Тому виробництво все більше стає сферою практично-технологічного застосування науки. На основі наукових досліджень виникають нові галузі виробництва, які постійно випереджує наука. НТР охоплює науку, технологію, техніку та систему управління.

В цьому аспекті хотілось би звернути особливу увагу на техніку як систему створених людиною знарядь, засоби виробництва та прийоми, операції, уміння, як мистецтво здійснення трудових процесів, методи пізнання й перетворення природи та досягнення культури. Як бачимо, у формах і функціях технічних засобів своєрідно відобразились форми і способи впливу людини на природу. З одного боку, технічні пристрої є продовженням і посиленням людських потенцій, а з іншого - вони диктують людині прийоми та способи їх застосування.

Важливу роль відіграє й раціональне використання засобів виробництва, управління та планування, а також рівень кваліфікації робітників, їх ступінь оволодіння науковими досягненнями та духовною культурою.

Наука впливає і на розвиток самої людини як головної продуктивної сили. Цьому сприяють не лише природничі й технічні науки, але й суспільні, які безпосередньо формують і вдосконалюють ЇЇ духовний світ, що необхідне для її активної участі в сфері матеріального виробництва. Немаловажне значення має і її моральне обличчя, яке формується під впливом суспільних наук, в першу чергу філософії, та духовної культури. Вони справляють великий вплив і на організацію суспільства, зокрема міжособистісні стосунки у трудових колективах та ін. Все це впливає на якісні зміни у психології та моральності людини, в способі її життя, що веде до змін у соціальній сфері, у формах спілкування, прискорює ритм життя, сприяє виходу людства на успішне вирішення сучасних глобальних проблем.

Все це говорить про те, що при будь-якій ситуації ніщо не може применшити роль людини, яка є одушевленим началом процесу виробництва й увібрала у себе весь досвід історії людства. Звідси, суспільне виробництво виступає не самоціллю розвитку суспільства, а засобом його розвитку, оскільки саме в трудовому процесі й здійснюється відтворення, вдосконалення та самоутвердження людини як вищої цінності.

Проте ні засоби виробництва, ні наука, ні техніка й технології не можуть затінити головного - людини як визначального структурного елементу продуктивних сил суспільства. Увібравши в себе досвід світової історії, вона одухотворяє весь процес виробництва. Останній, у свою чергу, виступає могутнім засобом розвитку, вдосконалення самої людини як головної суспільної цінності. Саме у трудовому процесі й відбувається відтворення, самоствердження та самовдосконалення людини.

Підсумовуючи, слід сказати, що продуктивні сили - це люди, які асимілювали в собі культурний досвід попередніх поколінь, їх навички до праці й до здійснення виробництва матеріальних благ, а також створені ними засоби виробництва, та набуті в ньому організація праці, технологія виробництва, техніка і досягнення наук. Показником рівня розвитку продуктивних сил є рівень продуктивності праці, ступінь розвитку й удосконалення людського фактора і всього того, що служить задоволенню зростаючих потреб людства.