Філософія історії - Бойченко І.В. - 1.2.1.1. Чи можна вважати час у міфології історичним?

1.2.1. Міфології — перші всезагальні історії

Початковими всезагальними історіями, що зосереджували в собі у поетичній формі комплекс найрізноманітніших (у тому числі й філософських) знань і уявлень про розвиток суспільства, були, як зазначав ще Джамбаттіста Віко, міфології, а першими мислителями-поетами, що створювали їх, за його ж характеристикою, були стародавні народи.

1.2.1.1. Чи можна вважати час у міфології історичним?

Однак первісне міфологічне розуміння історії, чи міфологічна історія, — це історія дуже специфічна, оскільки час у ній не рухається. Навіть за поділу вже у пізній міфології на час міфічний (сакральний) і час історичний (профанний) зміни в суспільстві, що відбуваються в історичному часі, проекціюються в час міфічний і зводяться до здійснених у ньому одноразових актів першотворення. Міфічний час при цьому постає як віковічний. Водночас він є універсальним першоджерелом не тільки інваріантних праобразів, але й магічних діючих духовних сил, що актуалізуються через ритуали інсценізації подій міфічної епохи і слугують засобом підтримки раз і назавжди встановленого порядку не лише у природі, айв історії.

Цей час, за влучною характеристикою СО. Токарева та Є.М. Мелетинського, є тим часом, коли все було "не так", як тепер. Міфічне минуле — це не просто попередній час, а особлива епоха першотворення. Міфічний час передував початку емпіричного часу; міфічна епоха — це епоха першопредметів і першодій (перший вогонь, перший спис, перші вчинки тощо). Усе, що відбувалося за міфічного часу, набуває значення парадигми (з грецьк. — приклад, зразок, образ), розглядається як прецедент, що є зразком для відтворення вже тому, що такий прецедент мав місце у споконвічні часи2. Таким чином, міфічний час ще не є історичним у власному, сучасному значенні цього слова.

1.2.1.2. Міфологія і міфологічний історичний світогляд

Незважаючи на те, що міфологія наскрізь просякнута антропоморфізмом і соціоморфізмом, її, однак, не можна ототожнювати з міфологічним осягненням історії природи й людини загалом. Міфологія справді визначає основні характеристики історичного світогляду міфологічного типу, але в деякому плані не вичерпує останнього, в поняттям порівняно вужчим. Вона становить ядро, найглибиннішій концентр і водночас живильне середовище міфологічного світогляду. Адже, крім міфології, міфологічний світогляд включає в себе, нехай навіть у зародковому стані, й інші уявлення тогочасних людей про історичну реальність — трудові, побутові тощо. І все ж визначальну роль у структурі означеного світогляду відіграють міфи в їх системних зв'язках, тобто — міфологія. В іншому ж аспекті міфологія може бути ширшим поняттям відносно історичного міфологічного світогляду, оскільки вона не вичерпується суто історичним змістом.

1.2.1.3. Міфологія як світоглядне осягнення первісної історичної епохи

Поняття "міфологія" вживається у кількох основних значеннях, тобто є полісемантичним. Насамперед, під міфологією розуміють процес виникнення, розвитку, структурування й функціонування певної системи міфів. Якщо ж міфологія розглядається як відповідна відносно самостійна галузь людських знань, присвячена спеціальному дослідженню міфів, термін "міфологія" набирає іншого тлумачення. Саме так визначав, наприклад, міфологію знаний фахівець з цього питання О.Ф. Лосєв. У відповідній статті "Філософської енциклопедії" він писав: "Міфологія (від грецьк. mythos — переказ, сказання та logos — оповідь): 1) фантастичне відображення дійсності, що виникає внаслідок одуховнення природи й усього світу у первісній свідомості; 2) наука, що вивчає образи цього відображення — міфи та відповідні їм сказання"8.

Іноді, коли йдеться про міфологію, трактовану за першим значенням цього слова, її поіменовують як міфотворчість, при цьому не тільки і, можливо, навіть не стільки як процес власне виникнення міфів, їх продукування первісною свідомістю, а у значно ширшому розумінні — як глобальне явище, що є глибинною, сутнісною та неодмінною характеристикою, атрибутом культурно-історичного поступу людства в цілому і кожного з народів, спільнота яких і становить всесвітню історію. У цій історії немає жодного народу, який оминув би етап міфотворчості.

Міфотворчість, наголошують С.О. Токарєв та Є.М. Мелетинський, розглядається як найважливіше явище культурної історії людства. У первісному суспільстві міфологія поставала як основний спосіб розуміння світу. Міф виражає світовідчуття й світорозуміння епохи його створення. Людині найранніших часів доводилося осмислювати навколишній світ. Міфологія й виступає як найдавніша, така, що відповідає стародавньому і особливо первісному суспільству, форма світосприйняття, розуміння світу й самої себе первісною людиною4.

Міфотворчість, процеси виникнення, утвердження, поширення, поділу, існування й зміни міфів як первісної форми осягнення історичної дійсності людиною стародавнього суспільства залежать, безумовно, чималою мірою й від зовнішніх обставин того часу — природних, побутових, історичних тощо. Однак не менше значення для правильного вивчення міфології та міфів, з яких вона складається, є розуміння міфології як необхідного, закономірного і неминучого етапу духовного розвитку кожного етносу.

Таким чином, з одного боку, своєрідність тієї чи іншої міфологічної системи визначається самобутністю певного етносу, його власною унікальністю й конкретно-історичними умовами існування та розвитку. З іншого ж боку, вже сама міфологія чималою мірою зумовлює неповторність того чи іншого народу, впливає на характер його психології, ментальність, на особливості формування національної духовної культури та її внутрішній зміст, процеси наступного духовного самовизначення народу в контексті всесвітньо-історичної ходи історії людства. Основною складовою будь-якої міфології, її базовою структурною одиницею є міф. І, навпаки, відмітною рисою міфологічного бачення навколишньої реальності є те, що міф ніколи не існує сам по собі, а лише сукупно, у вигляді певної множини міфів, іманентно, внутрішньо пов'язаних, тобто міфології.