Філософія історії - Бойченко І.В. - 1.2.1.6. Історичний зміст світу міфології. Перевертництво як форма фіксації виокремлення історичного світу з природного.

Міфи постають як чуттєве ставлення людини до світу, зокрема до історичного світу, який виокремлюється з природного універсуму. Це ставлення особливе, світоглядне, тому міф є не просто чуттєвим відношенням, фізіологічним відчуттям, а світовідчуттям. Тобто це таке відчуття історичної реальності, коли щось конкретно чуттєве сприймається як узагальнене; це чуттєве відбиття світу як цілого. Адже з трьох основних рівнів ставлення людини до світу — світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння — у міфологічному баченні історії найрозвинутішим є саме світовідчуття, а світосприйняття та світорозуміння перебувають тут ще в латентному стані, прихованому й зародковому. Отже, міфологічне світовідчуття виконує не лише власні функції, а значною мірою й функції уявлення та мисленого узагальнення, властиві розвинутим формам світогляду відповідно до світосприйняття та світорозуміння.

1.2.1.5. Конкретно-історична специфіка узагальнення у міфології

Міфічне світовідчуття на відміну від звичайного фізіологічного відчуття завжди містить у собі момент чарівного, фантастичного, постає як чуттєве персоніфіковане й водночас узагальнене уособлення певної вищої сили, що творить історію природи й людей (яка у міфології розглядається як щось єдине, невід'ємне від природи). Міфічне узагальнення не є логічним, воно здійснюється не через абстрактні поняття (їх ще взагалі немає), а спочатку через чуттєві персоніфікації тотемного характеру, що поступово трансформуються у богів. Та й боги за перших спроб виокремлення у системі міфологічного світогляду не відмежовуються ще від відповідних сфер, стихій, процесів, явищ чи предметів дійсності. Наприклад, у стародавніх греків Деметра напочатку була не богинею, а безпосереднім уособленням плодючості й землеробства; Гефест безпосередньо уособлював вогонь та ковальську справу тощо.

З цим пов'язана ще одна особливість міфу як форми світоглядного усвідомлення людського світу — він (міф) не є причинно-на-слідковим поясненням явищ, процесів і речей, міф — це об'єктивація суб'єктивного переживання чи враження, за якої образи людської фантазії приймаються за реальність, причому за справжню, тоді як реальність тлумачиться як щось похідне, вторинне.

1.2.1.6. Історичний зміст світу міфології. Перевертництво як форма фіксації виокремлення історичного світу з природного.

На відміну від релігійного споглядання, заснованого на поділі оточуючого людину світу на поцейбічний і потойбічний, міфологія розглядає світ як щось єдине, одне. Звідси така важлива риса міфологічного осягнення історичної дійсності, як перевертництво, тобто переконаність у тому, що ніщо не виникає, не народжується і відповідно ніщо не зникає, не вмирає, все лише змінює одні форми існування на інші форми (семантичний ряд перетворень). Все перевертається на все, довільне явище, довільний процес і довільна річ можуть перевернутися на будь-яку живу чи неживу істоту, річ, явище, процес тощо.

Водночас навряд чи правомірно розглядати перевертництво як просте перевтілення одних формоутворень сущого в інші. У міфології це не звичайне перетворення, воно є магічною за своєю сутністю і нерідко тимчасовою, з наступним поверненням до вихідного образу, зміною. Подекуди перевертництво постає в міфах як опозиція істинного й хибного, спрямована або ж на виявлення істинного, або ж, навпаки, на його приховування під якоюсь облудою; з його допомогою у міфологічній свідомості осягається, хоч і в перетвореній формі, модифікація чи взагалі трансформація тих, уже не природних, але ще й не соціальних, не суто історичних форм діяльності, ролей і статусів. І, зрештою, вже на етапі старіння й поступового розкладу міфологічної форми сприйняття реальності в ній фіксується й процес поступового виокремлення власне історичного світу з світу природного і своєрідна перевернутість цих світів один щодо іншого. Фіксується, звісно ж таки, у "непрозорих", перетворених формах, зокрема через протиставлення цього та потойбічного світу. Хоча у формі типового таке протиставлення здійснюється лише в релігії і, по суті, є індиферентним для міфології на класичному етапі її розвитку, у пізній період дистинкція поцейбічного й потойбічного виявляється дедалі чіткіше. Як зазначає С.Ю. Неклюдов, "для потойбічного (тобто того, що належить до "того", "зворотного" боку), хтонічного і взагалі потойбічного світу характерна "перевернутість" — протилежність, починаючи від часового ритму (замість дня — ніч) і закінчуючи пере-вернутістю земних норм і установ"5.