Філософія історії - Бойченко І.В. - 1.2.1.9. Міфологічні антропоморфізм і соціоморфізм як форми становлення і вияву філософсько-історичних ідей

Одним із наслідків історичної обумовленості є поліфункціональність усіх утворень (від бога до речі), приписування кожному об'єктові властивостей: потенційно — всіх, актуально — багатьох інших об'єктів. Скажімо, у давньогрецькій міфології Зевс — це і верховний бог, і батько богів та людей, і світле небо, і те, завдяки чому існує все інше, і громовиця, і блискавка, і караюча, і захисна сила тощо. Властива міфології також і дифузність змісту, розмитість цього змісту між багатьма образами чи словами, між образом і дійсністю, між світовідчуттям і дійсністю, між словом, що тоді формувалося, і предметом, з яким воно ще пов'язане пуповиною. Така розмитість пояснюється прагненням первісних людей не називати прямо сили чи істоти, побоюючись, що висловлене справжнє ім'я спричинить їхню реальну появу, а також невідокремленістю індивіда від первісної общини, результатом якої була колективістська природа міфу. Первісний міф — це форма колективної свідомості, вираження сили, єдності й цілісності тогочасного колективу.

1.2.1.8. Колективістський характер міфологічного осмислення історії

Міфологічне осмислення історії — не авторське, не особис-тісне (такого тоді ще не було взагалі), воно наскрізь колективістське. Водночас і такий міфологічний колективізм не був усеохоплюючим. Залучення до системи міфів, принаймні до їх частини, було можливим лише для посвячених, і ступені такої посвяченості могли бути різними. До найтаємніших, сакральних міфів мали допуск лише жерці, а в деяких племенах ще й вожді. До іншої, значно ширшої системи міфів, які теж відзначалися певним ступенем сакральності, доступ здійснювався через ритуали ініціації. Найширшою ж була система профанних міфів про навколишній світ. Світ цей, навіть якщо йшлося про суто природні процеси і явища чи їх уособлення у вигляді незвичайних сил, богів, героїв тощо, завжди насправді відображав особливості тогочасної людини та тогочасного суспільства. І це цілком зрозуміло, оскільки атрибутивними рисами міфологічного світогляду є антропоморфізм і соціоморфізм.

1.2.1.9. Міфологічні антропоморфізм і соціоморфізм як форми становлення і вияву філософсько-історичних ідей

Антропоморфізм — це уподібнення процесів, речей і явищ живої та неживої природи, універсуму в цілому й тих фантастичних істот, якими міфологічна свідомість населяє світ, людині, її фізичній та психічній будові. Соціоморфізм — таке саме уподібнення системи взаємин між міфологічно тлумаченими істотами, речами, процесами і явищами, але не окремій людині, а тогочасному суспільству, системі відносин між тогочасними людьми.

Звичайно, означене уподібнення не варто розуміти занадто буквально, аби уникнути спрощеного, вульгаризованого розуміння цієї риси міфологічного сприйняття історичного процесу. Не виключено, як зазначає відомий дослідник міфології О.Ф. Лосев", що саме тому її неохоче розуміють як перенесення на природу общинно-родових відносин. У тих же випадках, коли це визнається, уподібнення сприймається більшою мірою буквально та грубо як просте повторення звичайних земних взаємин. Але, як слушно зауважує вчений, у самій родовій общині і в самих кревнородинних відносинах первісного суспільства, в самому колективізмі того часу зовсім немає нічого міфологічного, тобто чогось чудесного чи магічного.

Якщо Гефест розглядається лише як коваль, перенесений із землі на небо, то справді слід погодитися з О.Ф. Лосевим у тому, що в такому разі в даному персонажі ще немає геть нічого міфологічного, як і в звичайному ковалі на землі. Так само й Деметра, якщо вона тлумачиться лише як влаштувальниця урожайного землеробства, то теж не постає аж ніяк особою міфологічною, як не постають такими особами й будь-які земні організатори та керівники землеробства. Міфоло-гічність як атрибут певних істот виникає в кожному разі саме як похідна узагальнюючої функції міфологічного бачення історії. Внаслідок цього міфологічні антропоморфізм та соціоморфізм постають не як просте, а як узагальнене уподібнення певних незвичайних, міфологічних істот людині чи, відповідно, первіснородовому суспільству. "Первісна людина, переносячи общинно-родові відносини на всю природу та світ, мислила ці відносини в уже узагальненому вигляді. Але рід ще не мислиться тут абстрактно, тобто диференційовано-логічно. Рід є тут поки що безконечним об'єднанням предків і нащадків.

Перенесений у такому вигляді на природу і світ і в той же час постаючи як такий, що відіграє роль логічного загального поняття, він і виступає як міфологія, тобто тим чи іншим богом, демоном чи героєм, які є узагальненням певної галузі дійсності й яким так чи інакше підпорядковуються часткові явища цієї галузі дійсності"7. Не можна залишати при цьому поза увагою й тієї обставини, що важливою об'єктивною основою, уможливлюючою узагальнений характер антропоморфічних і соціоморфічних уподібнень міфологічного штибу виступає реальна цілісність, "узагальненість", синкретичність первісної родової общини, усуспільненість, в її рамках, тогочасних предметів і засобів життєдіяльності, виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ. З урахуванням зміни не тільки суспільних умов, а й впливу антропоморфічного і особливо соціоморфіч-ного начал у міфології у процесі формування найпочатковішої, ще безпосередньої, але вже певним чином системної картини історичного світу відбувається, зокрема, й контамінація (від лат. сопіагшпаііо — змішування) різних міфологічних сюжетів.

1.2.1.10. Міфологія "вища" і "нижча" як вираження диференційних процесів в історії

Особливість міфології як соціоморфічної форми розуміння історії виявляється й у тому, що з поступовим соціальним розшаруванням тогочасного суспільства міфологічна система також модифікується як за своїм змістом, так і за структурою. Система міфів у процесі диференціації соціальної системи теж поступово, повільно, але неминуче розшаровується на "вищу міфологію" та "нижчу міфологію". У свою чергу, подекуди спостерігається неоднорідність і власне "вищої міфології". Скажімо, в Єгипті, Вавило-нії, Греції, Римі тощо виокремлюється своєрідна "аристократична міфологія", предметом якої є боги та герої, тлумачені як предки аристократичних родів. Більшою чи меншою мірою від "аристократичної міфології" може відрізнятися інший різновид "вищої міфології" — "жрецька міфологія". Це система міфів, створювана замкненими корпораціями жерців відповідних пізніх первісних суспільств. Серед найширших мас населення формується, розвивається й побутує так звана "нижча міфологія", предметом якої є соціоморфічно й історично трактовані духи природи — річкові, морські, гірські, лісові тощо, — остільки, оскільки вони дотичні до можливостей, потреб, інтересів і цілей життєдіяльності людини, та духи, безпосередньо пов'язані з усією життєдіяльністю — скотарством, землеробством, народженням та смертю людей тощо.

1.2.1.11. Синкретичний характер міфологічного бачення історії

Переважно саме завдяки антропоморфізму й соціоморфізму міфологія й постає як початкова форма осмислення людиною історичного процесу. Однак цей процес, як уже зазначалося, ще не виступає, по-перше, як власне історичний, оскільки час тут (сакральний, а не про-фанний) не йде, а стоїть. По-друге, міфологічне осягнення історії ще не цілеспрямоване, спеціальне й послідовне, а синкретичне, нерозчле-новане, таке, що поєднує не тільки мовне вираження певного сюжету з його ритуальним, обрядовим і жестовим зображенням, а й, по суті, всі основні наступні різновиди і жанри духовної творчості — від казки, байки, епосу, пісні й танцю до філософського осмислення історії, яке виокремиться в автономну галузь пізнання значно пізніше.

Лише з розпадом міфологічного світогляду відбувається, по-перше, зрушення часу з мертвої точки; по-друге, суб'єктом і носієм філософських та й, загалом, релігійних уявлень про історію стає вже не тільки (а поступово і не стільки) народ у цілому, а й окрема особа. Звичайно, остання обставина чималою мірою зумовлює неоднозначне тлумачення руху історичного часу: як вияв промислу Божого чи природних закономірностей, як вічного повернення чи як висхідної лінії поступальних суспільних змін, або ж, навпаки, як нисхідної лінії змін регресивних тощо.