Філософія історії - Бойченко І.В. - 1.2.2.1. Європоцентристська обмеженість традиційного трактування міфологічного бачення історії

Було б необачністю розглядати міфологічне осягнення історичного процесу лише як прадавню форму розуміння руху людського суспільства, що існувала тільки у сиву давнину і становить сьогодні суто академічний інтерес.

1.2.2.1. Європоцентристська обмеженість традиційного трактування міфологічного бачення історії

Є некоректною принаймні з двох причин.

По-перше, і сьогодні існує не так уже й мало народів, для яких первісно-споконвічне осмислення історії постає не тільки як органічне, внутрішньо їм притаманне, а й взагалі як єдино правильне, універсальне у традиційному значенні цього слова.

Однак нині все нагальнішою стає необхідність розглядати долю міфологічного бачення історії з позицій розрізнення традиційного значення терміна "універсальність" і того його значення, яке справді відповідало б запитам сучасного поступу людства.

Універсалівтський підхід до вивчення історичного процесу та до його відображення у свідомості, зокрема міфологічній, і в рамках європейської культури був започаткований ще принаймні задовго до спроб його здійснювання мислителями Просвітництва. У відповідному інтервалі застосовності цей підхід і досі є прийнятним і продуктивним. Пошуки універсальності, як вважають Бахгат Ельнаді та Адель Ріфат8, розпочалися ще до появи європейських філософів доби Просвітництва. Свого часу до них вдавалися мудреці та містики, прагнучи знайти якусь унікальну святу засаду, здатну позбавити святість її суто місцевих, племінних чи національних меж і зробити її дохідливою для всіх людей незалежно від місця проживання. Зрештою, вони встановили потенційний зв'язок між індивідуальною свідомістю і свідомістю всього людства. Вже цими діячами культури було зроблено багато для розуміння (значною мірою саме на міфологічно-релігійних підставах) єдності всієї людської історії. У період Просвітництва розкриття таємниць історичної універсальності триває, але вже на інших, секулярних, засадах. Можна загалом визнати, що попри всі їхні крайнощі, концепції просвітників все ж стали новим вагомим кроком в утвердженні традицій універсалістського тлумачення історичного процесу.

Позбавивши пошуки історичної універсальності колориту святості, просвітники тлумачили універсальність як атрибут, тобто докорінну та обов'язкову ознаку людської природи як такої, притаманну кожній людині вже завдяки самій її належності до людського роду, незалежно від етнічних, соціальних, політичних чи духовних відмінностей.

Оскільки ж саме європейська цивілізація була піонером і лідером у розробці концепції історичної універсальності, то, орієнтуючи її саме на себе, ця цивілізація й саму ідею універсальності тлумачила досить однобічно, "неуніверсально", євроцентристськи. Саме виходячи з такої євроцентристськи традиційно раціоналістичної, просвітницьки тлумаченої історичної універсальності міфологічне бачення історії й постає лише як історичний факт минулого, або в кращому разі як пережиток, реліктовий феномен історичної свідомості.

1.2.2.2. Плюралістичність сучасного розуміння міфологічного осягнення історії

На сучасному етапі розвитку людства дедалі очевиднішим стає те, що сьогодні проблема історичної універсальності і для багатьох інших (якщо не всіх) історичних культур планети постає з не меншою гостротою, ніж для європейської цивілізації. Для кожної з даних культур ця проблема ставиться і вирішується по-своєму, відмінно від інших. У подібному контексті спроби розглядати європейське трактування історичної універсальності як монополію на вірність постають як неспроможні. Тлумачене ж на світоглядно-методологічній платформі історичного плюралізму міфологічне сприйняття історії постає і нині як одна з повноцінних і повноправних версій історичного процесу, сповідувана низкою сучасних культур: негро-африканських, Океанії, певною мірою південно-східної та північно-східної Азії. Формування справді сучасного філософсько-історичного мислення передбачає уникнення "центризму" — і не тільки євро-центризму, а й азіоцентризму, євразійського центризму, північноамериканського, латиноамериканського, японського тощо. Подолання саме західного, євроцентристського, ухилу в осмисленні історичних реалій має при цьому, однак, особливе значення. "Звикнувши до думки, — пишуть Бахгат Ельнаді та Адел Ріфат, виступаючи в даному разі під спільним псевдонімом Хусейн Махмуд, — що ключ до універсальності належить йому за правом першовідкривача концепції сучасного індивіда, Захід не лише переоцінює власну геніальність, а й знецінює власні досягнення. Він забув, що інші, не схожі на нього культури та цивілізації, створили, надто в мистецтві та релігії, вартості, які вийшли за межі простору й часу і охопили всі сторони таїни людського буття, — що вони виробили досконалі взірці універсальних формул у метафізиці, етиці, естетиці та раціональному мисленні; що філософія Заходу сама живилася з усіх цих джерел, аби й собі виробити нову концепцію сучасної людини"9.

Більше того, якщо розглядати історію типологічно як спільноту різних, але рівноцінних макроіндивідів — суспільств, культур, цивілізацій тощо, то слід визнати й повноцінність не тільки філософського, а й релігійного та міфологічного відображення історії як певної цілісності. Деякі мислителі навіть вважають, що й донині домінуючою формою розуміння історії є саме релігійна, а не філософська. Скажімо, африканський теоретик Курума Амаду вважає, що навіть у Європі, для якої властиве першорядне значення раціоналістичних традицій У трактуванні історичної реальності, визначальним є все ж домінування релігійного, а не філософського пояснення історії. Бог європейців, як зазначає Курума Амаду10, — це Бог, про чиє існування люди дізналися від пророків і мали поширювати Слово Боже по світах. Цей Бог піднісся на небо, та перед тим залишив людину єдиним володарем землі. Він наділив її душею і віддав їй увесь Всесвіт. Він може розпоряджатися людиною, як заманеться, навіть знищити її. Отже, людина постає як вільна і водночас невільна, оскільки земними справами, зрештою, порядкує Бог і саме він визначає будь-якій людині її життєвий шлях. По своїй смерті людина щезає назавжди, потрапляючи в інший, потойбічний світ, до Бога, якщо вела праведне життя. Приблизно так виглядають, на думку Курума Амаду, духовні підвалини європейської культури, відповідно приблизно таким постає історичний світ у свідомості європейця, тобто у контексті та з позицій релігійного осмислення історії. Останні є, за Курума Амаду11, непорушними й домінуючими і для сучасної європейської культури, попри те, що ще від початку Відродження західна думка тяжіла до секуляризації та окремішності від релігії. Однак європейські вчення про моральні вартості та онтологія й дотепер не втратили зв'язків з іудейсько-християнськими ідеями. Курума Амаду навіть переконаний, що означена іудейсько-християнська концепція Бога є спільною і для Європи, і для мусульманського світу12.

У негро-африканців світоглядне осмислення історичного світу людиною, на відміну від європейського, має не релігійний і тим більше не філософський, а міфологічний характер. Вищою силою, що впорядковує історичну та природну реальність, тут теж постає Бог, але Бог міфології, а не релігії. Чорношкірий африканський Бог, на відміну від європейського, не є надприродним, він живе у світі, єдиному з людьми. Цей Бог ні перед ким спеціально не з'являвся, ні від кого не вимагав визнання чи прославлення імені свого. Міфологічність бачення світу історичних реалій негро-африканцями виявляється і в тому, що слово, як зазначає Курума Амаду, тут не тільки засіб кому-нікації, а й найкраще вираження сили Буття, спонуки життєдіяльних сил. Слова предків завжди святі, а мертві для негро-африканців аж ніяк не мертві, оскільки вони не переходять у докорінно інший, потойбічний світ, а залишаються у речах і живих створіннях. Таке досить рельєфно виражене перевертництво також переконливо свідчить про міфологічну природу сприйняття чорними африканцями історичних реалій. І тут немає нічого дивного. Духовний світ не гро-африканця та його уявлення про буття докорінно зумовлені автохтонною системою міфів, інакше кажучи, його традиційною релігією. Завдяки цьому погляди його не тільки на власну історію, а й, як констатує Курума Амаду, на західну цивілізацію значною мірою формуються під впливом анімізму, натуралізму, віталізму, ба, навіть фетишизму13 . Подібне, якщо й не зовсім те саме, спостерігається і серед інших народів, що населяють нашу планету сьогодні, а не в прадавні часи.