Філософія історії - Бойченко І.В. - 3.1. Виникнення філософії історії як галузі пізнання: загальна характеристика

3.1. Виникнення філософії історії як галузі пізнання: загальна характеристика

Ще в процесі розвитку стародавніх суспільств розпочинається дуже повільний і поступовий, але невідворотний процес диференціації синкретичної спочатку людської діяльності на дедалі чисельніші й розмаїтіші форми. Одним з найважливіших було при цьому відокремлення духовної діяльності від матеріальної, практичної, предметно-перетворюючої. Адже саме завдяки цьому й стало, власне, можливим конституювання людського пізнання як одного з головних і відносно самостійних видів діяльності людей. Автономізуючись на перших етапах у вигляді утворення синкретичного, пізнавальна діяльність у подальшому теж розгалужується на дедалі чисельніші форми, типи, напрями, галузі тощо. Як один із найважливіших типів людського пізнання виокремлюється, зокрема, філософія, розбруньковуючись в ході наступного поступу і собі на окремі галузі. Серед цих галузей формується, посідаючи досить важливе місце, і філософія історії.

Історичний процес відзначається, як відомо, невичерпною багатоманітністю виявів. Цю різноманітність у системі філософсько-історичного знання відображали численні напрямки та концепції філософії історії. Скажімо, загальновідомим фактом є спрямованість історичного часу з майбутнього через теперішнє у минуле. Філософсько-історичне пізнання фіксує і, в принципі, вірно відображає означену динаміку часу та його спрямованість. І не тільки відображає, а й певним чином оцінює. Відповідно до цього ще у стародавньому суспільстві вибруньковуються три найважливіші напрями філософії історії: прогресистське тлумачення історії, регресистське трактування історичного процесу та концепції історичного коловороту. Тобто прогресистське, регресистська та циклічна філософія історії. Всі ці напрями зберігають своє існування та значення основних і донині.

Варто наголосити, що у XX ст. на пізніх етапах розвитку кожної історичної культури ці напрями репрезентують вже не лінійну, а некласичну філософію історії. Скажімо в Європі з другої половини XIX ст. виникає принципово відмінна, нелінійна філософія історії, докладніший розгляд якої доречно здійснити після аналізу перших трьох напрямів ще як напрямів початкових, лінійних1, пов'язаних з історичним виникненням філософії історії як такої, а також із формуванням, розвитком і функціонуванням класичної, або, як її іще називають, — лінійної філософії історії.

3.2. Прогресистський напрям філософії історії

Первинним, історично першим, панівним за умов висхідного розвитку певного конкретного народу, суспільства і локальної культури чи цивілізації, протилежним щодо регресистського та якісно відмінним від циклічного (за характером інтерпретації спрямованості вектора історичного процесу) є прогресистський напрям філософії історії. У стародавньому суспільстві прогресистський варіант тлумачення історії розроблений найменше — і не тільки у стародавніх Греції та Римі, а й у рамках інших культур того часу. Чи не єдиним винятком у цьому плані є Іудея, де прогресистський підхід до історії набув першорядного значення, за часів її входження до складу провінцій Римської імперії, — у зв'язку з поширенням сподівань на прихід Месії.

3.2.1. Прогресистський характер філософсько-історичної концепції Аврелія Августина

Важливо зауважити, що значення одного з планетарно значущих варіантів розуміння історичного процесу прогресистський підхід набуває значно пізніше — у ході теоретичного, точніше, теологічного, обгрунтування, утвердження та широкої експансії християнства. Докладніше обгрунтування з теологічних позицій цього підходу започатковується у період патристики. Класичним представником теологічного тлумачення історії як поступальної зміни є Аврелій Августин. Августин чи не перший філософ історії, що створив глобальну теорію історичного поступу.