Основна праця Августина, в якій, власне, і викладено його філософсько-історичну концепцію, називається латиною "De civitate Dei". За традицією цю назву перекладають "Про град Божий", хоча не менш точним був би й дещо інакший переклад, скажімо, — "Про Божеське Суспільство", або ж "Про Державу Божу", "Про Спільноту Божу", "Про Місто Боже" тощо. Б ній ідеться не про місто-поліс давньогрецького чи давньоруського типу, а саме про всесвітню, екуменічну спільноту людей. До того ж — спільноту не політичну, а духовну. Реальним прообразом такої спільності для Августина поставала не тільки, і навіть не стільки, Римська імперія, скільки вже наявна на той час наднаціональна християнська церква (община, спільнота).
3.2.1.2. Спрямованість та періодизація історичного процесу
Спрямованість історії людства Августин визначає двома катастрофами світового значення, що є своєрідними полюсами силового поля історичного процесу: гріхопадінням Адама і Єви та Страшним судом. Все, що відбувається між цими двома подіями, і становить зміст всесвітньої історії, яка є реалізацією початкового божественного плану. Відповідно до реалізації завдань цього божественного проекту історія поділяється Августином на сім віків, або "днів" сотворения: перший — від Адама до всесвітнього потопу; другий — від цього потопу до Авраама; третій — від Авраама до Давида; четвертий — від Давида до Вавилонського полону; п'ятий — від Вавилонського полону до народження Христа; шостий — від народження Христа до його розп'яття з наступним воскресінням; сьомий, коли Бог відпочиває, — від сходження Христа на небо до Страшного суду2. І ця періодизація, і вся філософсько-історична побудова Августина в цілому грунтується на матеріалах біблійної історіографії.
Виходячи як із факту, з того, що пророцтва біблійних пророків збуваються, Августин доходить висновку, що історія прогнозована й осмислена. Основою цієї осмисленості є, як гадає він, божественний промисел, провидіння, божественна напередвизначеність. А на перед-визначеність передбачає мету історії. Цією метою і є побудова суспільства Божого.
3.2.1.3. Спільнота земна й спільнота небесна
Зазначена мета історії реалізується у протиборстві двох великих спільнот людей, змішаних у реальному історичному процесі. Це, з одного боку, спільнота земна чи місто (царство) земне, з іншого боку — спільнота небесна, або місто (царство) Боже. Першу становлять ті, що живуть за людськими законами і будуть покарані посмертно, другу — ті, що узгоджують своє життя з Божою волею, і будуть залучені до царства Божого. "Містом Божим, — писав Августин, — ми називаємо місто, про яке свідчить те саме Письмо, котре, щонайвищого провидіння підносячись над усіма без виключення письмами усіх народів божественним авторитетом, а не випадково здійснюваними враженнями на людські душі, підкорило собі всякого роду уми людські... З цих та інших подібних свідчень, котрі всі наводити було б надто довго, ми знаємо, що існує деяке Місто Боже, громадянами якого ми жагуче прагнемо бути завдяки тій любові, котру вдихнув у нас Засновник його. Громадяни земного міста віддають перевагу своїм богам перед цим Засновником Міста Святого, не знаючи, що Він є Бог богів, — богів не облудних, тобто нечестивих і гордих, котрі, позбувшись Його незмінюваного й спільного для всіх світла й обмежившись жалюгідною могутністю, створюють для себе якимось чином приватні самодержавства й від облещених підлеглих вимагають божественних почестей, а богів благочестивих і святих, що знаходять більше задоволення в тому, щоб себе самих підкорювати одному Богу, ніж — багатьох собі, й самим шанувати Бога, аніж бути шанованими за Бога"3.
Створюючи вчення про принципову відмінність світського і духовного об'єднань людей, світської та релігійної властей, Августин все ж не заперечував і певної позитивної ролі світської держави. А при нагоді — і необхідності використання її засобів в інтересах церкви.
Філософсько-історичні ідеї Августина відіграли роль основи формування та розвитку теологічної філософії історії — від тих часів аж до сьогодення. Та особливо великим значення його філософсько-історичної концепції було в епоху середньовіччя. В цей час європейські філософи історії та й історики не могли не рахуватися з методологією тлумачення й загальною моделлю історичного процесу, запропонованою Августином.
3.2.1.3. Спільнота земна й спільнота небесна
3.2.2. Прогресизм просвітницької філософії історії
3.2.2.1. Філософія історії Монтеск'є
3.2.2.2. Філософсько-історична концепція Вольтера
3.2.2.3. Філософсько-історичні ідеї Тюрго
3.2.2.4. Система філософії історії Кондорсе
3.2.2.5. Філософсько-історична система Гердера
3.2.3. Прогресистське тлумачення історії представниками класичної німецької філософії
3.2.3.1. Кант: всезагальна історія у всесвітньо-громадянському плані