Філософія історії - Бойченко І.В. - 3.3.2. Зміна ролі регресистських концепцій у кризові періоди

Започаткований ще у цивілізаціях стародавнього суспільства, регресистський напрям філософії історії переживає чисельні доіндустріальні та індустріальні соціокультурні форми, набуваючи пріоритетного значення у періоди застою та криз. Це стосується і регресистських концепцій, створених у стародавньому суспільстві, і пізніших — уже в рамках західноєвропейської культури.

3.3.3. Регресистська інтерпретація історичного процесу Монтенем

Одну з перших доволі послідовних регресистських версій історії розробив французький філософ-скептик XVI ст. Мішель Монтень.

3.3.3.1. Об'єктивна зумовленість історичного скепсису Монтеня

Звичайно, на розумінні історичного процесу М. Монтенем не могла не відбитися глибока криза французького суспільства часів його життя (1533—1592 рр.). Саме цим пояснюється певною (а може й чималою) мірою його скепсис щодо прогресивності історичного процесу та ідеалізації і умов життя і характеру людей минулого.

Будучи за своїми переконаннями скептиком, тобто мислителем, для якого утримання від категоричних суджень та сумнів щодо всього є керівним принципом, Монтень наголошував на відносності досягнень культури: європейської — щодо інших історичних культур, на відміну від інших європейських інтелектуалів, що тлумачили ці культури як неповноцінні, примітивні; загальнолюдської — щодо витворів природи. Адже досягнення найрізноманітніших людських культур мають розглядатися, за Монтенем, з одного боку — як рівною мірою прийнятні; з іншого ж — як однаково і вельми умовні. "Дикуни для нас, — зазначав французький філософ, — аж ніяк не більше диво, аніж ми самі для них, та до цього й нема ніяких підстав; це визнав би кожний, якби тільки зумів, ознайомившись з чужими для нас установами, зупинитися потім на звичних і тверезо порівняти їх між собою. Адже всі наші переконання і звичаї, яким би не був їх зовнішній вигляд, — а він нескінченний у своїх проявах, нескінченний у розмаїтті, приблизно однаковою мірою знаходять обгрунтування з боку нашого розуму"53.

3.3.3.2. Суть філософсько-історичних поглядів Монтеня

Дещо пізніше, уже в іншому своєму есе, Монтень повертається до цієї ж теми і конкретизує власне розв'язання цього питання, вже навіть віддаючи перевагу культурам тих народів, які пройшли дорогою історії менший шлях і перебувають до природи ближче, ніж європейці. "Отже, я гадаю, — пише він, повертаючись, нарешті, до своєї теми, — що в цих народах, згідно з тим, що мені розповідали, немає нічого варварського та дикого, якщо лишень не вважати варварством те, що є для нас незвичним. Адже, кажучи по правді, у нас, вочевидь, немає іншого мірила істинного та розумного, ніж слугуючі нам прикладами й зразками погляди та звичаї нашої країни. Тут завжди й найдосконаліша релігія, і найдосконаліший державний лад, й найдосконаліші та цивілізовані звичаї. Вони дикі у тому сенсі, в якому дикими є плоди, що зростають на свободі природним чином; насправді ж належало б швидше назвати дикими ті плоди, котрі людина штучно спотворила, відхиливши їх від природного їх зростання... Отже, ці народи видаються мені варварськими лише в тому значенні, що їх розум ще мало оброблений і вони ще дуже близькі до первісної безпосередності та простоти. Ними все ще керують закони природи, майже не спотворені нашими"54.

Люди, як зазначав Монтень, що жили в єдності з природою і не були ще зіпсовані цивілізацією, з переходом до неї втратили природну рівність у своїх відносинах. Монтень сповідує кредо "життя у згоді з природою". Оскільки ж історичний процес веде людей від природи, то французький мислитель сприймає його переважно як регрес.

Формуючись як суспільна істота, людина (і рід, і індивід) прагне відійти від власної природи і йти вперед будь-якими, якими тільки можна штучними стежками, аби лишень не природними. Причому йти на ходулях цивілізації, а не своїми власними ногами, подарованими природою.